Голос Америки та Радіо Свобода замовкли: чому їм довіряють у всьому світі та чим вони не сподобалися Трампу

Фото: golosameriki.com radiosvoboda.org

“До подальшого розпорядження” – з такою фразою співробітники радіостанцій “Голос Америки” і “Радіо Свобода” відправлені в оплачувану відпустку на невизначений термін. Наказ президента США Дональда Трампа припинити їх діяльність викликав запитання та здивування, оскільки ці радіостанції були життєво важливим компонентом глобального дискурсу в останні десятиліття. Коротко – короткий виклад історії станцій та їхніх непорозумінь із Трампом.

Радіостанція Голос Америки (VOA).

Вперше радіопозивні були передані в розпал Другої світової війни, 24 лютого 1942 року в США. Інавгураційна передача «Голосу Америки» розпочалася фразою: «Новини можуть бути хорошими чи поганими – ми скажемо вам правду». Пізніше ведучий Вільям Харлан Хейл розповідав, як запис був зроблений поспішно в маленькій студії в Нью-Йорку, де мікрофони ледве працювали.

Спочатку радіостанція працювала під керівництвом Управління військової інформації США, а після війни перейшла до компетенції Державного департаменту, зрештою ставши частиною Агентства США з глобальних медіа (USAGM). Це агентство нещодавно було розпущено указом 47-го президента США. Головною метою було донести американську точку зору та боротися з дезінформацією, особливо в епоху «холодної війни».

В СРСР трансляція почалася в 1947 році, що зробило його одним із перших «західних голосів», доступних для радянської аудиторії. У 1955 році «Голос Америки» представив програму «Музика Сполучених Штатів», яку вів Вілліс Коновер. Культурним мостом до СРСР виступав джаз Луї Армстронга і Дюка Еллінгтона. Радянські слухачі таємно налаштувалися, і Коновер, який ніколи не відвідував СРСР, став культовою фігурою для мільйонів.

У жовтні 1962 року, під час кубинської ракетної кризи, «Голос Америки» транслював звернення Кеннеді до радянських громадян, що спонукало радянське керівництво звинуватити станцію в «підбурюванні». Слухати ці «голоси» було не тільки заборонено; це був серйозний кримінальний злочин. У 1970-х радянські дисиденти, такі як Андрій Сахаров, записували передачі «Голосу Америки» на плівку та ділилися ними з друзями.

Вплив станції був настільки значним, що до 1983 року СРСР витрачав приблизно 100 мільйонів доларів на рік на глушіння «Голосу Америки» та інших західних станцій. Після розпаду Радянського Союзу інженери виявили, що навіть оператори, які глушили, таємно слухали «Голос Америки» — «щоб знати, що глушити».

Під час серпневого перевороту 1991 року останній президент СРСР Михайло Горбачов, ізольований у Форосі (Крим), слухав «Голос Америки» на короткохвильовому приймачі, щоб бути в курсі подій у Москві. Пізніше він визнав, що це було його єдине джерело новин, поки державний переворот не провалився.

Після нападів на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року Голос Америки запустив послуги мовами пушту та дарі, намагаючись протистояти пропаганді Талібану. У 2002 році афганський пастух повідомив репортеру радіостанції, що він дізнався про падіння Талібану з «Голосу Америки», коли слухав у горах радіо на батарейках.

Такі пристрої в СРСР були відомі як «глушилки» — вони були розроблені для зриву сигналів західних мовників. Фото: Pikabu

Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (RFE/RL)

Радіо Свобода виникло в 1949 році як проект Національного комітету за вільну Європу (NCFE) під початковою назвою Радіо Ліберейшн, який фінансувався ЦРУ до початку 1970-х років. Примітно, що участь ЦРУ залишалася нерозкритою, поки деякі документи не були розсекречені. У 1959 році станція перейменувала себе в Радіо Свобода і оголосила своєю місією «надавати незалежну інформацію мешканцям Східного блоку та СРСР, де свобода преси придушена».

На відміну від «Голосу Америки», який доносив офіційну позицію Сполучених Штатів, «Радіо Свобода» передусім висвітлювало погляди емігрантів та дисидентів. Такий підхід викликав навіть більше невдоволення, ніж американські «голоси»: якщо «Голос Америки» міг подавати недостовірну інформацію про життя в СРСР, то емігранти та дисиденти, пов’язані з «Радіо Свобода», знали це не з чуток і добре знали реалії.

4 липня 1950 року Радіо Вільна Європа (RFE) почало мовлення чехословацькою мовою з невеликої студії в Нью-Йорку. Цікаво, що майбутній президент Чехословаччини Вацлав Гавел у 1970-х таємно слухав Радіо Свобода як дисидент. Пізніше він згадав, що трансляції станції спонукали його до розробки Хартії 77, яка стала значним кроком до краху комунізму в країні.

Вплив станції був настільки глибоким, що її співробітників почали активно переслідувати. Видатним інцидентом став вибух у штаб-квартирі Радіо Свобода в Мюнхені 21 лютого 1981 року. Цей напад було організовано румунською службою безпеки Секурітате за наказом диктатора Ніколае Чаушеску. Під час вибуху було поранено кількох співробітників, але трансляція тривала годинами, символізуючи стійкість.

Для громадян СРСР Радіо Свобода мало величезне значення. Тексти програм вони копіювали від руки або на друкарських машинках розповсюджували як самвидав. Одного разу в Києві КДБ вилучило текст, де програма Радіо Свобода про Солженіцина була замаскована під рецепт борщу. Мабуть, найвідоміший випадок стався під час аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року, коли Радіо Свобода одним із перших повідомило правду про масштаби катастрофи.

Источник: kp.ua