Чи можете ви «переписати» свою генетику без проведення лабораторних експериментів? Як не дивно, відповідь – так! Основним інструментом для цього є ваша дієта.
Як це працює?
Наші гени функціонують як тип сценарію, встановленого природою. Однак їх можна модифікувати за допомогою епігенетичних механізмів — специфічних маркерів, які можуть «активувати» або «деактивувати» гени, впливаючи на здоров’я та тривалість життя.
Основні механізми
Метилювання ДНК діє як свого роду «перемикач», який визначає, чи активний ген. Він вводить метильні групи в ДНК, які можуть «вимикати» певні гени, у тому числі ті, що пов’язані із запаленням або старінням.
Гістонова модифікація впливає на доступність генетичної інформації для інтерпретації.
Що особливо інтригує, так це те, що ці зміни не є незворотними! Це означає, що як дієта, так і спосіб життя можуть ініціювати певні епігенетичні процеси та також повертати їх назад.
Які продукти мають найбільший вплив?
Фолієва кислота і вітамін B12 (містяться в зелені, м'ясі, яйцях) – посилюють метилювання ДНК, знижуючи ймовірність серцево-судинних захворювань
Поліфеноли (є в зеленому чаї, какао, темному шоколаді, ягодах) – керують генами, які відповідають за запалення та метаболізм
Омега-3 жирні кислоти (містяться в жирній рибі, льоні, горіхах) – можуть змінювати активність генів, що впливають на запалення та здоров’я мозку
Сульфорафан (міститься в брокколі, брюссельській капусті) – підвищує активність генів, пов’язаних з детоксикацією та захистом від раку.
Куркумін (з куркуми) – впливає на гени, пов’язані з раком
Доданий цукор і оброблена їжа – можуть прискорити біологічне старіння клітин
Захоплюючі ідеї.
Одне з найпомітніших епігенетичних досліджень стало результатом «Голодної зими» в Нідерландах. Діти, народжені від матерів, які голодували під час вагітності, демонстрували змінені рівні метилювання гена IGF2, який пов’язаний з ростом і метаболізмом. Це мало наслідки навіть для здоров'я їхніх онуків!
Інше дослідження показало, що споживання великої кількості цукру може прискорити біологічне старіння клітин через окислювальний стрес і запалення. Особи, які скоротили додавання цукру, демонстрували повільніші зміни у своєму епігенетичному віці.
Гени – це не остаточна доля! Вони лише окреслюють потенційний сценарій, але від нас залежить, хто керуватиме цією розповіддю.