«Ми вийшли прямо з позицій»: В Івано-Франківську провели «Турнір незламності» Звіт 06/01/2025 09:00 Укрінформ Вісім команд, що складалися з військовослужбовців та ветеранів війни, взяли участь у чемпіонаті з баскетболу
У заході «Воїни спорту. Турнір незламності» взяли участь команди з Одеси, Києва, Фастова, Дніпра, Вінниці, Житомира, Львова та Івано-Франківська. Кожна команда складалася з трьох-п’яти учасників, багатьох з яких супроводжували члени родин. Поки команди реєструвалися та розпочинали розминку у Франківському професійному коледжі фізичного виховання, кореспондент Укрінформу поспілкувався з «воїнами спорту» та їхніми вболівальниками.
«У МОЄМУ ВІЦІ ВОНИ ЩЕ НЕ ОТРИМУЮТЬ ПОВЕСОК»
«Ми служимо на Херсонському напрямку у складі 39-ї бригади берегової оборони. Ми прибули на турнір безпосередньо зі своїх позицій», – ділиться солдат Олександр Волков, який представляє команду Одеси на змаганнях.
Він зазначає, що захоплюється баскетболом з дитинства. Після травми, отриманої у професійному спорті, йому довелося записатися на службу, щойно він одужав. Наразі 27-річний Олександр служить оператором безпілотника.
– У нашій бригаді в Одесі ми створили баскетбольну команду, яка бере участь у чемпіонаті міста. Спорт допомагає нам підтримувати форму та є чудовим способом розслабитися після повернення зі служби. Навіть під час перерв ми завжди граємо в баскетбол, – запевняє Олександр.
Наймолодшим членом цієї команди є 19-річний Денис, відомий за позивним «Грінго». Незважаючи на свою молодість та спортивну кар’єру, що розпочинається, він вже майже два роки служить на передовій у складі 30-го корпусу морської піхоти.
«У моєму віці повістки ще не виписують. Я пішов волонтером, коли контрактів не було. Ще до того, як мені виповнилося 18, я вже планував своє майбутнє: пройшов базовий курс і згодом вступив до свого підрозділу», – розповідає Денис.
Він зізнається, що до війни вів радісне та безтурботне життя, займаючись баскетболом та боксом. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він ніколи не думав про втечу за кордон чи ухилення від служби.
– Це моя батьківщина, моя територія. Якщо ворог наблизиться до вашого дому, ви справді думаєте втекти? Ні. Ви повинні його захищати, це єдиний варіант. Україна – наш дім, хоч і величезний. Армія прищепила мені більшу дисципліну та краще розуміння світу, – рішуче заявляє «Грінго».
Він згадує, що швидко адаптувався до ролей оператора гармати та навідника, і тепер йому важко уявити життя поза військовою службою.
– Ця професія вимагає розуміння, логіки та зосередженості. Робота досить складна. Так, я пережив струси мозку від ворожих КАБів, Градів та безпілотників, але кожна зустріч збільшує мій досвід. Коли ти існуєш на межі смерті, все змінюється: звички, традиції. Як мої батьки відреагували на моє рішення? Чесно кажучи, які батьки позитивно поставилися б до такого вибору? Мій головний пріоритет – захист своєї країни. Я прийняв те, що здобуду військову освіту та життя. Тепер я маю більшу впевненість у собі. Тому моє майбутнє, безсумнівно, військове, – наголошує Денис, повертаючись до своєї розминки.
«ЯКЩО ЧОЛОВІК ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ РОЗВАГАМИ, ВІН НЕ ЗМОЖЕ ЗУПИНИТИСЯ»
— Сьогодні в мене досить сильно болять коліна, бо я переніс чотири операції після бойового поранення. Мабуть, я не зможу грати на повну потужність. Це буде вже не те, що було раніше, — зізнається старший лейтенант Олексій, ветеран Збройних сил України.
Старший лейтенант Олексій, ветеран Збройних сил України, з дружиною Юлією та донькою Олександрою
Він відвідав «Турнір незламності» разом із дружиною Юлією та донькою Олександрою. Він представлятиме команду «Дніпро» разом із бійцями Третьої штурмової бригади, з якими поділився своїм бойовим досвідом.
— Якщо чоловік захоплюється, він не зможе зупинитися. Тому я прошу його сьогодні стримувати свій ентузіазм. Якщо потрібно, його може замінити наша донька, вона також грає в баскетбол у Дніпрі, — вставляє Юлія.
Він розповідає, що у 2022 році Олексій розпочав службу у 98-му батальйоні Терроборону.
– У перший день повномасштабної війни ми зібралися з уболівальниками Дніпра та вирушили. Вони згадали, що будуть у Теробороні, а потім я через Instagram дізналася, що вони вже на запорізькому напрямку… Я їздила до них у Харків, Дружківку, Рівненську область. Вони привезли з дівчатами провізію. Я ніколи не думала, що з моїм чоловіком щось може статися, – додає дружина ветерана.
Вона згадує їхні 17 років разом, наголошуючи на їхній взаємній підтримці. Зазначає, що після всього, що вони пережили, її чоловік не такий спокійний і вважає це дещо складнішим. Однак родина розуміє, що війна бере своє. Олексій воював у Запорізькій, Донецькій та Харківській областях. Він отримав бойове поранення під Гуляйполем, але воліє не зациклюватися на цьому.
– Юлія залишилася в Україні
Источник: www.ukrinform.ua