У день 22-річчя Івана російська ракета забрала його життя: мати героя з Костянтинівки перепоховала сина в Києві після трагедії.

З дитинства Іван Кондрашов плекав надію стати репортером, проте життєві обставини склалися так, що він вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іван тішився, що стане армійським психологом, адже хотів надавати допомогу іншим. У думках було залишитися у столиці, мав кохану, з якою мріяв створити сім’ю. Проте напередодні великої війни, здобувши ступінь магістра, молодого спеціаліста відрядили на службу до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. І з перших діб вторгнення Іван перебував на передовій, виконував обов’язки офіцера-психолога артилерійського дивізіону. На превеликий жаль, 20 червня 2022 року, у свій день народження, під час виконання бойового завдання у Дружківці Іван поліг. Це трапилось внаслідок ворожого ракетного обстрілу. 22-річного лейтенанта удостоєно орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Його образ увійшов до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас.

«Його дотепи викликали сміх навіть у найскрутніші часи»

— Іван виріс у місті Костянтинівка Донецької області. Син добре навчався, полюбляв гуманітарні дисципліни, — розповідає «ФАКТАМ» мати героя Ольга Кондрашова. — Після завершення школи він планував вступити на факультет журналістики. Але не прийняли, заявили, що забракло балів з іноземної мови. Вам би бачити засмучення Івана. Змиритись із цим він не хотів, подав апеляцію. Його наполегливість здивувала адміністрацію університету. Зрештою, йому запропонували навчання у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка на офіцера-психолога. Ще й бюджет. Син був радий. Все йому вдавалося, за чудові успіхи отримував стипендію.

ВІДЕО ДНЯ

“Син був щасливим, коли вступив до Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка”, – розповідає мама Івана Кондрашова

Володимир Чумак, колишній однокурсник і товариш загиблого, повідомив, що Іван був командиром підрозділу:

РЕКЛАМА

— Він одразу проявив себе як незворушна, виважена, відповідальна та чуйна особа. Завжди був пильним до тих, хто поруч, комунікабельним і водночас дуже стриманим. Пригадую, як наприкінці курсу молодого бійця, мені подзвонила чи то мама, чи то бабуся Вані й дуже збентежено спитала, як він себе веде, чи не пустує. Я не приховуючи здивувався самому формулюванню цього питання. Миттєво заперечив: кажу, який там пустун — Ваня проявив себе показово, був ретельним, дисциплінованим, відповідальним. Людина на іншому кінці дроту лише розсміялася з полегшенням. Тоді я ще не знав, що в Івана була особлива якість — піклування про рідних. Він ніколи не демонстрував слабкості, навіть коли служба давалася важко. А давалася вона всім нам непросто.

Згодом я мав можливість познайомитися з його мамою, здається, під час присяги. Вона, як і раніше, поцікавилася, як справи у сина, і я без сумнівів повторив ті ж слова. Інакше й не міг, адже Іван дійсно не давав жодного приводу говорити щось негативне. Він виконував службу гідно, а труднощі сприймав з гумором. Власне, це стало його особливістю. Багато хто в групі досі згадує ті моменти, коли його дотепи змушували сміятись навіть у найважчі дні.

Не можу стверджувати, що ми були з Іваном кращими приятелями. Але завжди підтримували спілкування. Він був уважним — завжди вітання зі святом, лаконічне повідомлення, дзвінок, щирий інтерес до справ. Ділився і радощами, і тим, що турбувало. Хоча, відверто кажучи, «невдачами» це було складно назвати, скоріше питання, які він вирішував швидко, неординарно і з притаманною йому легкістю. У нього був дар домовлятись — не лукавити, не викручуватись, а саме домовлятись. І робив це так, що було корисно всім. У цьому було щось по-справжньому підприємницьке. Такий собі стратег із людяним обличчям.

“Всі проблеми Іван вирішував швидко, нестандартно і з притаманною йому легкістю”, – згадує Володимир Чумак, колишній одногрупник та товариш Кондрашова

«Не пробачила б собі, якби могилу сина знищили окупанти»

У грудні 2021 року Іван Кондрашов закінчив навчання та отримав диплом військового психолога. Після цього молодого та перспективного офіцера направили служити до міста Володимир на Волині у складі 14-ї механізованої бригади.

РЕКЛАМА

— Якось заступив разом з Іваном у денне чергування по ВСП. Після загального обходу ділянки відповідальності черговий офіцер відпустив нас, оскільки це був вихідний день, то трохи раніше, ніж зазвичай, — пригадує побратим бійця Єфрєм Махов. – Було ще прохолодно, і ми вирішили десь зігрітися та перекусити, бо не поснідали зранку. Вибір зупинився на «Пузатій хаті». У мене саме були труднощі з грошима, то Ваня запропонував мене пригостити. Я відмовлявся, та він сказав, що колись я йому допомагав і колись ще допоможу, тому, мовляв, погоджуйся. Після смачного обіду ми заснули прямо за столом, поки до нас не підійшла прибиральниця і не сказала, що так не можна.

Читайте також: «Толя встиг надіслати татові відео, де він лежить поранений»: мама 20-річного прикордонника «Монтани», який залишив академію, щоб захищати країну

З початком повномасштабної війни Іван Кондрашов надавав психологічну допомогу своїм побратимам. Відважний воїн ніс службу на Житомирщині, Миколаївщині, Дніпропетровщині, Харківщині та Донеччині. Його дуже засмучувало те, як російські загарбники руйнують його рідну Костянтинівку та інші міста.

22-річний лейтенант Іван Кондрашов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

— Навіть вже перебуваючи в зоні бойових дій, виконуючи важкі та небезпечні завдання, Іван виходив на зв’язок, ділився інформацією, що могла зберегти комусь життя, — додає Володимир. — І робив це не зі службового обов’язку, а просто так, по совісті. Бо таким був Ваня — людиною, яка жила не для себе, а заради інших. Маленький лицар із великим серцем.

РЕКЛАМА

Читайте також: «Не залишив моїй дитині хоча б малюсінького шансу на життя»: мама Героя України Дмитра Масловського, якого вбив російський штурмовик

20 червня 2022 року, у свій день народження, під час ракетного удару по місту Дружківка Іван Кондрашов загинув. Матір досі згадує цю трагедію зі слізьми на очах.

— Ніщо не віщувало лиха. Син був у Дружківці, це не лінія фронту, на той час спокійне місце, — розповідає Ольга Кондрашова. — На початку дев’ятої ранку розмовляв із бабусею, жартував і обіцяв, що наступний день народження обов’язково відсвяткує у родинному колі. Я теж ще встигла привітати зранку Івана. Вкотре наголосила як сильно люблю і молюсь за нього та наших воїнів. Попросила одне — берегти себе, бо ми всі чекаємо на нього вдома. Іван пообіцяв, що так і буде… Знаю, що поруч із місцем, де були бійці, знаходилися склади. Син відійшов в той бік, бо хтось йому зателефонував. За секунди прилетіла ракета. Іван загинув єдиний з усіх. Оскільки тіло сильно обгоріло, впізнавали його за ДНК-процедурою.

Портрет Івана Кондрашова увійшов до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас

Спершу захисника поховали у рідній Костянтинівці, а потім у зв’язку з бойовими діями родина прийняла складне рішення — перепоховати його в місті Київ, на Алеї Слави Лісового кладовища.

— Тепер розумію, що все правильно зробила, адже Костянтинівку цілодобово обстрілюють, зрівнюють з землею. На цвинтар вже не поїдеш, а я б не простила собі, якщо могилу сина знищили окупанти. Мені хочеться часто навідуватись до Івана, розповідати, яким нестерпним стало життя без моєї кровинки, — каже згорьована мама. – В Івана було багато приятелів, а з дівчиною — шалене кохання. Він купив каблучку і хотів освідчитися, але дівчина отримала її після смерті коханого…

Ніколи не перестану любити сина і стверджувати, що він був, є і буде найкращим сином, найсвітлішою людиною, яка залишила слід у цьому світі. Моє серце завжди буде з ним, і поки я жива, я буду берегти й передавати пам’ять про Ванюшу далі. Бо любов міцніша за смерть, а пам’ять міцніша за час.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 25-річного захисника Андрія Лінійчука, який освідчився коханій 28 квітня, а через два роки в той самий день і місяць загинув. Воїн посмертно став Героєм України.

Читайте також: «Вибух пішов на мого Андрія — він прикрив собою хлопців»: історія бійця саперного полку «Хижак», який загинув у Лимані

Джерело