«Тіні забутих предків»: шість десятиліть потому цей фільм продовжує залишатися класикою 29.05.2025 09:30 Укрінформ Незвичайні погляди на Івана Миколайчука та Сергія Параджанова під час зйомок за участю численних місцевих жителів Верховини та Криворівні
Відомий критиками як найкращий український фільм, «Тіні забутих предків» виходить для ширшої аудиторії. Його знаменна прем’єра відбулася 1965 року в Києві. Цей шедевр, створений кіностудією Олександра Довженка, здобув 39 міжнародних нагород у 21 країні, зокрема 28 нагород на різних кінофестивалях, 24 з яких – Гран-прі.
У перший рік показів історія кохання Івана та Марічки привабила понад 8 мільйонів глядачів завдяки грі Івана Миколайчука та Лариси Кадочникової, а також чарівним традиціям та краєвидам Карпат. Однак наступні роки ознаменувалися мовчанням та ув'язненням режисера фільму Сергія Параджанова через його зв'язки з українським націоналізмом. Заслужене визнання фільм повернулося з відродженням незалежності України.
Укрінформ був присутній на передпрем'єрному показі відновленої версії фільму «Тіні забутих предків» в Українському домі в Києві, обговорюючи, чому він вартий перегляду на великому екрані, навіть для тих, хто знайомий з культовим фільмом. Ми також розкриваємо менш відомі історії зі зйомок у Верховині та Криворівні, що в Івано-Франківській області.
СКІЛЬКИ ГУЦУЛІВ ЗНЯЛОСЯ У ФІЛЬМІ І ЧОМУ ПАРАДЖАНОВ ЛЕЖАВ ВДОМА
Фільм розповідає історію кохання Івана Палійчука та Марічки Гутенюк, чиї родини переживали давню ворожнечу, що призвела до прокляття. Водночас він зображує боротьбу з суспільними очікуваннями та вірність особистим емоціям.
У 1963 році Сергій Параджанов зняв фільм «Тіні забутих предків» у Верховині Івано-Франківської області, де прожив майже сім місяців. Сьогодні ця гуцульська хата працює як кіномузей, де зберігається близько 1000 артефактів: переважно фотографії режисера та традиційний гуцульський одяг, який носили під час зйомок. Серед них весільна сукня, яку одягнув Іван Миколайчук, сердак, вишиті сорочки, пояси та хустки.
У відомому фільмі знялися понад п'ятдесят місцевих жителів Верховини, а також майже двадцять волонтерів з сусідніх сіл. Вони досі пам'ятають три зимові дні, проведені на зйомках сцени похорону батька Івана. Спочатку натовп мовчки, без сліз, йшов за труною, що викликало збентеження режисера. Коли він запитав, йому сказали: «Труна порожня». Згодом Параджанов, одягнувши овчинний кожух, ліг як реквізит, і за кілька годин їм вдалося зняти сцену, сповнену щирого горя та сліз.
«З часом «Тіні забутих предків», як і вишукане вино, стають дедалі більш цінними у мистецькій сфері», – заявив шановний український режисер Михайло Іллєнко в інтерв’ю про фільм.
Цей фільм присвячений 100-річчю з дня народження Михайла Коцюбинського, який народився у 1864 році. Він написав оповідання «Тіні забутих предків» після відвідування Криворівні на Гуцульщині. Це визначне гуцульське село розташоване в Івано-Франківській області, за 8 км від Верховини, раніше відомої як Жаб'є або Жиб'є, ймовірно, походить від арабської або перської мови, де «жабал» означає гори.
Село та церква, зображені у фільмі, стали значними пам'ятками для сучасних туристів у Криворівні. Михайло Коцюбинський подорожував туди, яку часто називають «українськими Афінами», між 1910–1913 роками, захоплений унікальним характером Гуцульського регіону, його самобутнім населенням та містичними звичаями.
Фільм, який посідає перше місце у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кінематографа, був створений у 1964 році: режисером Сергієм Параджановим, оператором Юрієм Іллєнком, художниками Георгієм Якутовичем та Михайлом Раковським, а також композитором Мирославом Скориком. Сценарій написали Іван Чендей та Сергій Параджанов.
СОРОМ'ЯЗЛИВІСТЬ СТУДЕНТА ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА ТА КАЗКА ПРО ЧЕРВОНУ ПАРАСОЛЬКУ
Іван Миколайчук
Головний актор Іван Миколайчук родом з Чорторії Чернівецької області, міста, що просякнуте яскравими народними святкуваннями. Неподалік розташоване село Вашківці, відоме своїм фестивалем Маланки, що нагадує бразильські карнавали, згадує кінокритик Сергій Тримбач, автор книги «Іван Миколайчук. Таємниця долі».
Студента другого курсу було запрошено на роль у фільмі Сергія Параджанова після того, як на цю роль спочатку обрали російського актора Геннадія Юхтіна, який був на дев'ять років старший за нього.
Озираючись назад, після успіху «Тіней забутих предків», часто кажуть, що ця роль ідеально підійшла Івану Миколайчуку, оскільки він втілював суть землі, яку зображували: свою мову та інтонацію, а також своє розуміння традицій. Однак у 1960-х роках могли бути й інші міркування.
Примітно, що Сергій Параджанов був відносно невідомим у той час. Його ранні художні фільми отримали мало визнання: його дипломний проект «Андрієш» (1955), за який голова державної комісії у ВДІКу,
Источник: www.ukrinform.ua