Світ Валерія Шевчука та його світло 06.05.2025 20:30 Укрінформ 6 травня помер Валерій Шевчук, видатний письменник-шістдесятник, літературний критик, архітектор самобутнього українського літературного всесвіту.
«Я стою перед дзеркалом. Ось воно, кругле, як сьогодні, вже пожовкле відтоді, як у нього дивилися мої батьки, дід і бабуся по материнській лінії; далі зникли сліди, далі – темрява, крізь яку я вже не бачу», – так автор цих слів, Валерій Шевчук, відійшов у темряву круглого дзеркала часу, яке залишається для нас непроникним.
Він опинився в центрі уваги саме під час нової хвилі дискусій щодо впливу штучного інтелекту на людське пізнання. Саме він, письменник, історик і перекладач Валерій Шевчук, вірив у силу людського інтелекту та руйнував стереотипи. Він вірив у стійкість українського духу, поєднання різних епох та світів, що також створювало складні наративи доль у його творах. Однак, відверто кажучи, ім'я Валерія Шевчука, як це часто буває в постколоніальних культурах, де своє часто затьмарює «велика» (у нашому випадку російська) література, «широко відоме в обмежених колах».
Неправильно називати його письменником популярної літератури. Однак важко уявити українську культуру без його внеску, досліджень та перекладів з давньої української мови. Валерій Шевчук уособлює інтелектуальну, яскраву, теплу та сучасну епоху, залишивши нам спадщину та дім на горі, що дає нам достатньо підстав пишатися цією спадщиною.
Валерій Шевчук.
Валерій Шевчук став символом нерадянської літератури за радянських часів, згодом отримавши Шевченківську премію за свою виняткову роман-трилогію «Три листки за вікном», яка залишається предметом дискусій щодо її класифікації – психологічна, готична, магічний реалізм? Загадки, які він вкладав у кожен свій твір, не часто розшифровуються – це характерно для постмодерністської, сучасної та багатогранної літератури. Досі дивно, як Валерію Шевчуку вдавалося публікувати свої романи за радянських часів.
Був час, коли Валерій Олександрович зіткнувся з негласною забороною на публікації, що призвело до понад двох десятиліть «письма за столом». Деякі дослідники його творчості визначають три важливі сфери внеску Шевчука: літературна творчість, сучасна та історична проза. Його також визнають засновником так званої «житомирської прозової школи».
Нерадянський, позбавлений претензій на робітничо-селянський реалізм (а в той період публікувалися лише ті, хто писав у стилі соціалістичного реалізму, тоді як усі інші жанри були заборонені), він збирав навколо себе людей, захоплених історією та особливо античною літературою. Проте він вів самітницький спосіб життя.
Однак, у нього була пристрасть, яку він ніколи не покидав – книги. Він читав, колекціонував та аналізував їх. Родом з Житомира, письменник якось згадував в одному зі своїх рідкісних інтерв'ю: «У нас вдома не було бібліотеки, бо мій батько був шевцем (звідси й прізвище «Шевчук»). Він дуже любив працювати допізна, поки мама читала йому книжки. У нашому домі книжок було небагато, але батько приносив якісь видання з шевської фабрики, де була дуже гарна бібліотека… Коли мама давала мені грошей купити пиріг у школі, між нами була «заборона»: ніхто не міг витрачати ці гроші ні на що, крім книжок. У шкільні роки у мене також був човен, який я здавав в оренду, і я заробляв на ньому кілька копійок. Ми не використовували ці гроші на якісь смаколики, а лише на книжки. Ми купували тоді різні речі – деякі були неякісні, а деякі дурні, але принаймні ми звикли до книжок».
Источник: www.ukrinform.ua