Ромчик, що дивом уцілів після російського ракетного удару по Вінниці, нарешті скинув маску, яку носив два роки: хлопчику хірурги також відновили вуха.

Львівські лікарі прийняли у себе шотландських хірургів, які провели операцію десятирічному Ромчику Олексіву — хлопчику, котрий пережив ракетний удар російської федерації по Вінниці. Російський напад на Вінницю 14 липня 2022 року, який вважається одним з найжахливіших військових злочинів росії, обірвав життя 26 осіб, а більше 200 отримали поранення. Епіцентром атаки стали Будинок офіцерів і приватна лікарня, розташована поблизу. Ромчик єдиний з усіх, хто був у лікарні, вижив. Всі інші — і медики, і хворі — загинули під уламками. Серед тих, хто загинув, була й мама Роми — 29-річна акордеоністка Галина Олексів.

Жахливі термічні травми, декілька місяців між життям і смертю, 35 хірургічних втручань, відновлення — таким був подальший шлях Ромчика, яким він і досі прямує.

Два роки хлопчик повинен був використовувати спеціальну маску. Змога нарешті її позбутися стала для Ромчика дійсно важливою подією. «ФАКТИ» з моменту трагедії уважно спостерігають за його долею. Ми згадували про Рому, коли він боровся за життя в інтенсивній терапії, коли перебував на лікуванні у ФРН, коли, незважаючи на травми рук, знову почав грати на акордеоні та почав брати участь у міжнародних конкурсах як танцюрист. Насьогодні Ромчика знають у багатьох куточках світу. Він мав особисті зустрічі з принцом Гаррі, Папою Римським та численними європейськими політиками. Про його історію створили вже дві кінострічки, одну з яких незабаром покажуть в українських кінотеатрах. Навіть хірурги з Шотландії, які днями прооперували Ромі кисті рук і вушні раковини, виявилось, давно знали його історію — і бажали допомогти.

«Син три рази заново вчився грати на акордеоні»

Шотландські лікарі прибули до Львова із особливою доброчинною метою, в межах якої надали консультації близько сорока пацієнтам із травмами й деформаціями обличчя та здійснили декілька складних хірургічних втручань. У Ромчика провели двобічну реконструкцію вух. «Для цього лікарі застосували реберний хрящ пацієнта. А ще одночасно виконали процедуру зі звільнення рубцевої контрактури на обох кистях», — розповіли в центрі UNBROKEN Ukraine.

ВІДЕО ДНЯ

Завідувач 1-го хірургічного відділення Лікарні Святого Пантелеймона Гнат Герич зазначив, що завдання комплексної операції — як усунути зовнішні недоліки, так і повернути функціональність рук. Для Ромчика ця операція, яка тривала дев'ять годин, стала 36-ю загалом і першою, проведеною в Україні. Попередні 35 були зроблені у ФРН. Зараз Ромчик зазначає, що дуже щасливий, що «йому зробили вушка» і він «зможе краще розтягувати руку, граючи на акордеоні».

Для Ромчика ця операція, що тривала дев’ять годин, стала 36-ю в цілому і першою, зробленою в УкраїніРЕКЛАМА

Гра на акордеоні, яка для багатьох виглядає чимось нереальним для хлопчика, котрий дістав тяжкі опіки рук, стала для Роми справжньою терапією, повідомляє «ФАКТАМ» батько хлопчика Ярослав Олексів.

— Ромчик грав на акордеоні до катастрофи, а коли після багатьох операцій до цього повернувся, таким чином почав розробляти пальці рук, — розповідає Ярослав. — Як і попереджали лікарі, сухожилля спочатку турбувало, але суть лікування якраз у тому, щоб його розробити. Без акордеона синові довелося б ходити на спеціальну терапію, а так ми об'єднали відновлення з естетичним задоволенням. Крім того, акордеон допомагає зміцнювати м'язи рук і тримати спину.

Мене вражає сила волі та цілеспрямованість сина. Він три рази заново вчився грати на акордеоні. Щоразу, коли він досягав певного прогресу, Ромчику робили чергове хірургічне втручання на руках, після якого знову була потрібна реабілітація — а потім, по суті, потрібно було починати все спочатку. Але Ромчик не здавався. Він не з тих, хто зупиняється на половині шляху. Те саме й з танцями, до яких він повернувся всупереч усім труднощам. Наприклад, проблемам з ногою — Ромчик досі не взмозі підняти стопу. Але танцювати він може, тому що там вони здебільшого стоять на носочках. І танці вже теж стали певного роду терапією — і фізичною, і психологічною. Найперше тому, що син робить те, що йому подобається.

РЕКЛАМА

Зараз будемо робити новий ортез, тому що той, який маємо, проблему зі стопою не вирішує. Зміщується центр тяжіння, і це потрібно виправити.

” Якби не баян, синові довелося б ходити на спеціальну терапію, а так ми поєднали реабілітацію з естетичним задоволенням”, – розповідає батько Ромчика

— Ще одна важлива подія для Ромчика — зняття маски, в якій він ходив близько двох років…

— Чітко два роки, — уточнює Ярослав. – Маска була потрібна для того, щоб зафіксувати рубці на обличчі, щоб уникнути їхнього збільшення. Німецькі лікарі спочатку сказали, що це на два роки — і рівно через два роки Ромчик маску і зняв. Для нього це було дещо незвично — він вже навіть звик бути в масці й говорив, що взимку вона його зігрівала. А ось влітку в ній було дуже некомфортно — обличчя пітніло, і ми намагалися не перебувати на сонці. Зараз від сонячних променів також необхідно захищатися (Ромчик постійно використовує сонцезахисні креми), оскільки шкіра обличчя дуже тонка та вразлива. Ромчик звикає жити без маски. Син казав, що тепер його ніхто не впізнаватиме, але насправді це не так — люди на вулиці досить часто підходять до нас і зараз. Знають про Ромчика, цікавляться, як справи.

РЕКЛАМА

Попри всі труднощі, хлопчик продовжує займатися танцями. Тут Ромчик ще в масці, яку носив рівно два роки

— Як це сприймає сам Ромчик? Чи не повертає це його до згадок про лихо?

— Сприймає нормально, тому що ми не уникаємо спогадів — ми навчилися з ними співіснувати. Як із поганими, так і з позитивними. А позитивних — наприклад, згадок про маму й час, який ми проводили разом — значно більше. І такі спогади не завдають болю, а зігрівають. Щодо дня, коли трапився ракетний обстріл, то Ромчик пригадує все в найменших подробицях. І був період, коли він говорив про це не перестаючи. У німецькій лікарні він прокидався рано, близько п'ятої ранку, і щоразу починав розповідати про той день: як вони з мамою прийшли до лікарні, як сталися вибухи, як він розшукував маму під уламками. Навіть якщо я не запитував, Ромчик сам наполягав, щоб я знову його про це розпитав — настільки йому було потрібно висловитися.

«Незважаючи на повітряні тривоги та атаки, в Україні Ромчик значно щасливіший»

Жахливими спогадами того дня Ромчик ділився і з представниками преси. Розповідав, як вранці 14 липня вони з мамою прийшли до приватної клініки «Нейромед» на пів години раніше, ніж їм було призначено, тому сиділи в вестибюлі. Як після першого вибуху мама прилягла на підлогу і попросила його вчинити так само. Але Ромчик не встиг — прогримів другий вибух і його потужною хвилею відкинуло в іншу сторону.

— Рома бачив маму, яку засипало камінням, — каже Ярослав Олексів. — Син розповідав, що коли він звів голову, навкруги все палало. Рома хотів допомогти мамі. Він наблизився, гладив її волосся, але вона не реагувала… Тоді Рома зрозумів, що необхідно вибиратись. Син ішов на світло, але постійно падав, бо каміння та частини бетону, по яких він рухався, були дуже гарячими. Він лежав на цьому розпеченому камінні, потім збирався з силами, підіймався та продовжував йти. Тому так сильно й обгорів… На виході його підняв на руки перехожий — саме ця мить і потрапила на відео, яке поширилося в інтернеті.

Галина Олексів приїхала з сином у Вінницю, щоб провідати батьків

У той момент Ярослав Олексів, дізнавшись про ракетну атаку, безуспішно намагався зв'язатися з дружиною. Ярослав перебував у Львові — саме там вони жили з дружиною та сином. До Вінниці Галина приїхала в гості до батьків. Коли Ярослав, дізнавшись про те, що трапилось, одразу прибув, Ромчик вже був у лікарні — з черепно-мозковою травмою, уламками від ракети в голові, відкритим переломом плеча, ушкодженнями внутрішніх органів, термічними травмами обличчя, спини, рук і ніг, які були настільки глибокими, що місцями доходили до кісток. Хлопчика спершу перевезли до Львова, а потім — до Німеччини, де ще декілька місяців його стан був критичним через інфекції. Коли Ромчик перебував у комі й майже ніяк не реагував, Ярослав постійно був поруч і вмикав синові його улюблену класичну музику.

Лише у вересні 2022 року стан хлопчика почав поліпшуватися. Потім було тривале лікування, хірургічні втручання, а потім, паралельно з реабілітацією, почалися заняття в школі. Точніше, у двох школах — німецькій та українській онлайн.

Історію українського хлопчика, життя якого скалічила російська війна, знають у всьому світі. Ромчик з принцом Гаррі

— І хоча німецька мова далася синові відносно просто, і він вже говорить майже як носій, навантаження було надмірне, — говорить Ярослав. – Ромчик сумував за рідним краєм, за своїми товаришами й був дуже радий, коли ми, незважаючи на війну, вирішили повернутися в Україну. Я відчував, як дуже сильно син цього хоче — і вдома, незважаючи на попередження про повітряну небезпеку та обстріли, він набагато щасливіший. «Татку, я тут вільно дихаю», — каже. Почасти це ще й тому, що тут ми живемо у власному будинку і син може грати на акордеоні, коли йому заманеться — хоч пізно ввечері, хоч вночі. У ФРН ми жили у квартирі, і там суворі правила — і щодо часу, до якого можна слухати чи виконувати музику, і навіть щодо допустимої гучності. Там усе було чуже, а тут Ромчик відвідує бабусю з дідусем, грається у дворі з приятелями. У нього сяють очі. За два роки йому дуже бракувало таких відчуттів і просто можливості бути дитиною, бавитися — і зараз він намагається це компенсувати.

Разом з тим, я вже не можу назвати його дитиною. Ромчик дуже змужнів. Йому лише десять, але вже сьогодні він не тільки мій син, але й друг. Людина, з якою можна поспілкуватися на дуже складні теми, в якої я сам можу попросити консультації. Зараз ми багато мандруємо, у тому числі й по різних державах — і я вже звик, що у поїздках можу розраховувати на Рому. Він володіє англійською та німецькою, завжди може щось з'ясувати та уточнити. Нещодавно я їхав сам і, чесно кажучи, мені було не дуже спокійно без нього. Ми багато говоримо про життя. Я не перестаю захоплюватися мудрістю Ромчика. Його улюблений вислів: «Є діло — є радість». Тобто, коли ти маєш улюблену справу — буде й задоволення.

Ромчик здобув 1 премію на міжнародному конкурсі баяністів-акордеоністів InterSvitiaz Accomusic – 2025

— Ромчик не боїться повітряних тривог? Особливо після всього, що він пережив?

— Він ставиться до них розсудливо: відразу прямує в укриття, яке розташоване в школі біля нашого будинку. Син не панікує, а просто робить те, що може, щоб убезпечити себе. Я радий, що у нього немає нападів паніки чи флешбеків. Що, як я вже говорив, позитивні спогади — про його життя до війни, про маму — переважають. Ромчик з нетерпінням чекає на поїздки до Вінниці, тому що там бабуся з дідусем і улюблений лабрадор Ларс. Приїжджаючи туди, ми багато спілкуємося про маму — і нам обом тепло від цих спогадів.

“Ми з Ромчиком багато говоримо про маму – і нам обом тепло від цих спогадів”, – каже Ярослав

— У минулому році у Великій Британії про Ромчика знімали документальний фільм. Чи вийшов він вже на екрани?

— Насправді про життя Ромчика існує вже два кінофільми. Перший — короткометражний фільм Костянтина Бідненка Romchyk, який зараз подано на декілька міжнародних кінофестивалів — і його можна буде переглянути лише після них. Друга стрічка — не тільки про Ромчика, але там показано і його життєвий шлях — має назву «Діти у вогні» (режисер Євген Афінеєвський). Ця кінострічка може вийти в прокат вже дуже скоро. Це дуже чуттєвий фільм, який базується на розповідях українських дітей, які постраждали від дій російської армії. Ромчик неодноразово бачив відеосюжети про себе, але саме перегляд цього фільму вперше викликав у нього сльози. Ми дивилися його у Вестмінстерському палаці у Лондоні. Дивитися цей фільм психологічно нелегко, але добре, що він є. Це істина, яку повинен знати весь світ.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію родини, в якої російська ракета забрала життя одразу трьох дітей.

Читайте також: «росія принесла нашій родині дуже багато лиха»: жінка, яка вижила під час ракетного удару по Вінниці, втратила на війні чоловіка

Джерело