Знаменитий актор театру та кіно Олексій Зубков запевняє, що немає часу сумувати — впродовж років великої війни він продовжує виступати у спектаклях, зніматися в кіно та «утримувати позиції» рідного села. Його участь у пʼятому сезоні відомого серіалу «Коп з минулого» (ICTV2), чия премʼєра відбудеться вже 29 вересня, стане чудовим несподіванкою для всіх поціновувачів гумористичного детективу. Олексій вирішив не розкривати деталі своєї ролі та залишив загадку. А ось про існування під час великої війни, особистий досвід виживання та найскладніші епізоди, розповів з «ФАКТАМИ».
«На третю добу вторгнення я одержав автомат»
— Відчуття були надзвичайно позитивні, — ділиться Олексій спогадами про роботу над серіалом «Коп з минулого». — Увесь творчий процес відбувався фахово та чітко. Крім того, я був щасливий зустрітися з колегами-акторами, з якими не зустрічався з початку війни. Ми працювали у травні, і я навіть, не памʼятаю, чи були сирени під час роботи. Після неспокійних ночей останніх місяців, здається, тоді панував спокій.
ВІДЕО ДНЯ
— Кінематограф та театр вже тривалий час відновили діяльність. Як це було на початку вторгнення?
– Був період, коли все зупинилося. Усі зосереджувалися тільки на захисті країни. Театральні зали закрилися, фільми не знімалися. 25-го лютого 2022 року в мене мав бути знімальний день, але…
Восени відновив діяльність Театр імені Франка, а мої зйомки розпочалися наприкінці 2022 року. Це був чотирьохсерійний фільм — розповідь про пологовий будинок у перші дні великої війни.
РЕКЛАМА
Читайте також: «За три місяці скинула 14 кілограмів»: акторка Надія Хільська про життя після смерті чоловіка на війні
— Де вас застало вторгнення?
– Вдома, ми мешкаємо між Києвом та Борисполем. Обстановка була складна. Так сталося, що мою маму, котра жила у Бучі, за два дні до початку великої війни я перевіз до Києва. А ось мати дружини, котра жила у Сєвєродонецьку, відмовилася виїжджати. Говорила: нас так оберігають хлопці з 2014-го року, що ніхто не зможе пройти. Вона дуже сильно помилилася… Я на третю добу вторгнення, врешті-решт, отримав у сільраді зброю та став на вартування.
РЕКЛАМА
— Що вам надали?
– Автомат. У школі я відвідував курси, займався біатлоном і дещо памʼятав. Нам пояснили, як зібрати-розібрати автомат. Згодом вивозили на полігон для тренувань. Тоді все наше село стало на захист, від студентів до чоловіків похилого віку. Жінки з ранку до вечора готували їжу, ми вартували. Але і зараз не заспокоюємось, продовжуємо виконувати свою роботу та сподіваємось, що перемога настане якнайшвидше.
Робочий момент зйомок серіалу «Коп з минулого». Олексій з колегою, актрисою Дар’єю Трегубовою
— Що трапилося з матір’ю вашої дружини?
– Сєвєродонецьк окупували, мати зникла і тиждень з нею не було звʼязку. Її квартира вціліла, а будинок навпроти зруйнували вщент. Десять діб вона перебувала з іншими людьми у підвальному приміщенні, коли температура була мінус 17 градусів. Їжі не було — вони ділили один сухар на пʼятьох людей та пили конденсат з комунікацій. У цей час дружина просто невідривно сиділа біля телефону та намагалася звʼязатися з моргами та лікарнями. Зрештою ми знайшли якогось «рейнджера» з Сєвєродонецьку. Дружина його впросила, і він ходив по підвалах, розшукував, вигукував та знайшов маму. Нам лише надіслав повідомлення: «Жива». Потім зумів її вивести та посадити на евакуаційний потяг. Вона заявила, що у Києві, навіть, виходити не буде — тут було неспокійно — і поїхала до Львова. З одягу — тільки документи. Нам допомогли знайомі зі Львова, які їй надали притулок. А нарешті вона поїхала до села Городенка Івано-Франківської області, де народилася. Сказала: «Це моя земля». Там проживає і тепер.
РЕКЛАМА
— А ваша дружина та донька?
– Златі тоді було 15 років. Я казав дружині забирати її та їхати у більш захищене місце. Але Злата вигукувала: «Я ні від кого тікати не маю наміру», а дружина не хотіла мене кидати одного. Але зрештою, вони поїхали до матері у Городенку. Дружина, правда, у квітні повернулася, а Злата там перебувала до початку навчального року.
Читайте також: Кричати про те, що відбувається: названо фільм, який представить Україну на «Оскарі»
«Зранку — пляж, ввечері — вистави, вночі — вино»
— Що з квартирою вашої мами у Бучі?
– Вона і зараз живе у Києві, їй вже 88 років. Квартира у Бучі вціліла. Перед великою війною помер тато, і ми планували перевезти маму до Києва у березні. Несподівано за тиждень до початку вторгнення вона телефонує: «Перевези мене негайно». Кажу: «У мене зйомки, ми ж домовлялися на березень.» Але вона наполягає — перевези і все. За два дні до вторгнення вона вже була у Києві. Згодом я запитував, що сталося? Вона лише відповідала: відчуття.
— А у вас було відчуття?
— Ввечері перед початком повномасштабного вторгнення, я хіба сказав Златі, що варто поїхати на заправку та заправити повний бак. Але зробив це про всякий випадок, бо, щиро кажучи, не хотів вірити в те, що в 21 столітті може трапитися велика війна. На жаль, історія повторюється, а люди нічому не навчаються. Як актор, вивчаючи драматургію, я усвідомлюю, що за 2 тисячі з гаком років люди не змінилися зовсім.
«Мені здається, мистецтво мало б більше говорити про війну», – впевнений актор
— На жаль…
— На щастя, ми не втратили здатність любити, дбати про ближнього. Але сумно, що знищуємо ближніх та думаємо більше про себе.
— Згадуючи досвід спілкування з колегами на росії, чи підтримав вас хтось у перші місяці вторгнення?
— Ті, з якими я спілкувався близько, досі мені телефонують та вибачаються. Кажуть: навколо зазомбовані люди, котрі не бажають нічого бачити та чути. Навіть замислюватися про те, що неправі. Знаєте, у цей час, мені здається, мистецтво мало б більше казати про війну. Я усвідомлюю, людям потрібно відволіктися, але слід показувати правду світу. Не лише у документальному кіно та новинах. Йдеться про художній фільм, котрий має більшу аудиторію.
— Хоча окремі актори проти фільмів про війну саме зараз.
— Памʼятаю, був третій день великої війни, я виїхав на Дарницький вокзал Києва, до мене підійшов чоловік і мовив: «Ви обовʼязково повинні про це знімати». Про це говорять і військові. Усі питають: «Чому немає фільмів про війну?» Навіть, під час другої світової знімали. Згадую чудову стрічку «Райдуга», де наша видатна Наталія Ужвій грала повію та віддавалася німцям. Він був знятий у 1943 році.
Читайте також: «Вибухова хвиля дійшла аж до нашої квартири»: відомий актор Юрій Вихованець про життя під час великої війни
— Ви б зіграли росіянина?
— Мені двічі пропонували, я відмовився. Наразі не готовий. Але для творчої людини все сильно залежить від матеріалу, яку загальну думку передає фільм. Цим нас можливо «підкупити». Усю війну я благаю Господа, щоб мені моєю професією надав здатність вселяти в людей віру та надію.
«Я координую роботу мобільної вогневої групи і вчуся літати на дроні», – каже Олексій
— Про що мрієте після нашої перемоги?
– Щоб усім сімейством виїхати на море. І до Криму хотілося б повернутися. Згадую той кайф, коли наш театр на два місяці на гастролі виїжджав до Севастополя. Нас поселяли в готелі, де була закрита територія та власний пляж. Ми їздили родинами, це були не гастролі, а відпустка. Зранку — пляж, ввечері — вистави, вночі — вино. Але поки мрія одна і буде такою, доки ми не здобудемо перемогу.
— Що надає вам сил зараз?
– Я просто усвідомлюю, що не можна здаватися. У мене сім’я, дві мами, кіт, пес, друзі, театр, чергування. Віра та молитва. Потрібно мріяти та малювати картини перемоги.
Читайте також: Я опинився з автоматом в метро, очікуючи російського десанту: відомий актор про особисту втрату
— Ви досі на чергуванні?!
– Так, я керую роботою МВГ (мобільна вогнева група — Авт.), котра збиває шахеди. А ще я навчаюся літати на дроні…
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з квір-особою, волонтером і активістом Едвардом Різом про життя під час великої війни і про те, що любов до своєї держави не має статі.