28 травня у Коростишеві Житомирської області відбулося поховання трьох дітей, які трагічно загинули внаслідок ворожого нападу. Численні люди зібралися біля міського Будинку культури, зокрема члени родини, викладачі, однокласники та мешканці. Вони вишикувалися в чергу, щоб покласти квіти та іграшки на труни. Сльози лилися рікою, коли вони прощалися з 17-річним Романом, 12-річною Тамарою та 8-річним Станіславом Мартинюком . Життя брата та сестри раптово обірвала російська ракета, яка влучила в їхній будинок у ніч на 25 травня. На щастя, їхні батьки вижили, але тепер їм належить довгий шлях до одужання.
ВІДЕО ДНЯ
«6 червня Роман мав відсвяткувати свій випускний, вручити сертифікати. Ми вже підготували стрічки «Випускник-2025» для учнів», – розповідає класний керівник загиблого учня Юлія Скок.
– Наше місто ще ніколи не переживало такої трагедії. Це перший напад Росії на Коростишів з 2022 року, який призвів до таких руйнівних наслідків. Ми неодноразово оплакували наших солдатів – синів, чоловіків, батьків, які загинули, захищаючи нас. Але цей біль інший, – зі сльозами на очах ділиться з «ФАКТАМИ» класний керівник загиблого Романа Юлія Скок . – Це неймовірно. Нелюдськи. Ми попрощалися з невинними дітьми, чиї життя обірвалися в одну мить.
Будинок родини Мартинюків. У дітей не було жодного шансу вижити РЕКЛАМА
Як зазначає джерело, родина Мартинюків була добре відома в громаді. Батько працював охоронцем у дитячому садку, а мати була вчителькою в сусідньому селі.
— Їхню родину вважали зразковою, оскільки вони були розумними, чесними та співчутливими людьми, які виховували своїх дітей з однаковими цінностями. Діти були турботливими та дружніми одне з одним. У подружжя було двоє старших синів, 24 та 26 років, один з яких проживав у Києві, а інший — у Львові, — додає вона. — Троє молодших братів і сестер навчалися в ліцеї № 1 імені Густава Олізара. Роман, мій учень, навчався в 11-му класі. Він був надзвичайно розумним, щирим і дуже зібраним. Він завжди виявляв повагу до своїх вчителів, слухав батьків, ніколи не сперечався і не підвищував голос — він просто діяв за совістю, виявляючи внутрішню гідність і мудрість, які не часто можна побачити у багатьох підлітків. Він не був гучним і не показним — його доброта була тихою, але щирою. Якщо комусь потрібна була допомога, Роман завжди знаходив правильні слова чи дії, щоб допомогти. Його однолітки з любов’ю відгукуються про нього.
Через проблеми зі здоров'ям він часто хворів та пропускав заняття. Однак це не завадило йому зацікавитися улюбленими предметами, зокрема фізикою та історією України. Фізика давала йому логіку, точність та відповіді. Тим часом історія пропонувала простір для роздумів. Часто після уроків Роман залишався, щоб поспілкуватися з учителем, обговорити теми та поставити запитання, які змушували задуматися навіть дорослих. Часом здавалося, що він має більше знань, ніж було викладено в підручнику, і міг мислити глибше, ніж вимагала навчальна програма. Юнак старанно готувався до національного багатопредметного іспиту. Він ще не визначився зі своїм майбутнім освітнім шляхом, стверджуючи, що це залежатиме від отриманих оцінок.
РЕКЛАМА
Містяни досі приносять квіти та м'які іграшки до руїн будинку
Станіслав Мартинюк закінчив 3-й клас з відзнакою. Він мав пристрасть до навчання. Незважаючи на часті хвороби, коли він міг відвідувати уроки, однокласники радісно вітали його, кажучи: «Нарешті, скільки ти вже хворієш? Ми сумували за тобою».
– Він був неймовірно добрим, життєрадісним, любив співати та танцювати, навчався у музичній школі. Він часто питав: «Стасіку, коли ти зіграєш нам на уроці?» Він мило посміхався, – продовжує Юлія Скок. – Стаса було приємно навчати. На уроці він вбирав кожне слово вчителя. Він охоче брав участь у шкільних заходах. Для його батьків мати таку мудру та зрілу дитину було справжнім благословенням. Навіть його жарти були дотепними, а не дитячими. Розбиває серце те, що ми ніколи не побачимо, ким він міг би стати…
Вчителі пам'ятають, як 12-річна Тамара завжди супроводжувала свого молодшого брата Станіслава на заняття. Обоє навчилися грати на домрі в музичній школі. Вони нещодавно закінчили академічні концерти та готувалися до випуску. Тамара вже отримала диплом за виняткові академічні досягнення.
РЕКЛАМА
— У п’ятницю діти були в школі, і не було жодних ознак наближення біди, — каже пані Юлія. — Тієї ночі ми всі чули звуки вибухів. Наступного ранку директор ліцею повідомив мені, що наші діти загинули. Коли я запитала, про кого йдеться, він сказав, що це мій учень Роман, а також його брат і сестра. Їхній будинок знаходився на околиці Коростишева, у звичайному районі, де жили мирні люди. Ракета влучила в кімнату, де спали діти, не залишивши їм жодних шансів на виживання. Їхні батьки були в іншій кімнаті та їх врятували. Їхню матір прооперували з переломом хребта. Їхній батько був присутній на похороні в супроводі медичного персоналу.
Романа, Тамару та Станіслава поховали разом на місцевому цвинтарі. У їхньому улюбленому ліцеї створили меморіальний куточок, куди люди продовжують приносити квіти та м’які іграшки.