Де проживала родина Кайдашевих? Звіт 24.05.2025 09:00 Укрінформ Літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицького стверджує, що натхненниками персонажів повісті «Кайдашеві» були не мазури із Семигор, як вважається.
«Звенигородський район — зелений край України, край, багатий на сади, батьківщина Шевченка! Пишні мелодії Шевченка виникли з цього родючого краю, прикрашеного чудовими старовинними садами. Від берегів Росі на південь, де Канівський район зустрічається зі Звенигородом, починається рай, який важко знайти в Україні. Невеликі, круті пагорби піднімаються з Росі, як гострі хвилі. На цих крутих схилах, у глибоких долинах, квітнуть старі дубові та грабові ліси», — так починається оповідь Нечуя-Левицького «Бурлачка», згадуючи його рідний Стеблів.
Центр стебла
ЯК БУВ СТВОРЕНИЙ УНІКАЛЬНИЙ В УКРАЇНІ МУЗЕЙ ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
— Наш Стеблів — історичне місто, засноване у 1032 році за часів Ярослава Мудрого. Тут протікає річка Рось, а по сусідству — багатий чорнозем. Природно, що люди селилися на таких родючих територіях. Тут виявлено сліди давніх поселень. У 1970-х роках у Стебліві працювало багато археологів, які знайшли захопливі артефакти, — пояснив, розпочинаючи екскурсію, директор Літературно-меморіального музею Івана Семеновича Нечуя-Левицького Андрій Хаврус.
Андрій Хаврус
Серед науковців, які досліджували Стеблів, найвидатнішим був Сергій Левкович Хаврус, батько Андрія Сергійовича. Він був засновником музею, який відкрив свої двері у 1960 році. Спочатку музей розміщувався в будівлі машинно-тракторної станції, де зараз розташована Стеблівська загальноосвітня школа імені І. С. Нечуя-Левицького.
Початки були подібними до інших місцевих закладів такого типу, починаючи з колекції місцевих історичних артефактів: одягу, меблів та посуду. Сергій Левкович майстерно розташував експонати, швидко включивши предмети, пов'язані з видатними діячами української літератури.
– Музей переїхав до цього приміщення у 1968 році. Відкриття відкрив Максим Рильський. Були присутні Олесь Гончар та Галина Кальченко (авторка бюста Нечуя біля музею в Стеблеві у 1968 році, – ред.). Поточна експозиція зазнала деяких змін – до 150-річчя письменника у 1988 році було проведено повторну виставку, засновану на задумі Сергія Хавруса. Завдяки йому все збереглося донині. Він був захоплений музейною справою. Він присвятив своє життя дослідженням і добре знав біографію та творчість Нечуя-Левицького. На жаль, він помер у музеї: його серце перестало битися 15 липня 2014 року. Я приїхав – була десята ранку, і пульсу не було. Хочете вірте, хочете ні, але після його смерті тут почалися дивні явища. Іноді падали картини, або чулися кроки… – поділився Андрій Хаврус.
Він наголошує, що постать Нечуя-Левицького слід розглядати з дещо іншої точки зору, ніж це зазвичай робиться.
РОСІЙСЬКИЙ ФІЛОЛОГ ЗА ОСВІТОЮ ВІДПОВІДАВ УКРАЇНСЬКОЇ СПРАВИ
– Батько Івана прагнув продовжити сімейну історію. Цього не сталося, але я вважаю, що ми радше виграли, ніж втратили. Кожен письменник має свій унікальний хист. Наприклад, Котляревський відомий завдяки «Енеїді», «Наталці-Полтавці». Шевченко відомий завдяки «Кобзарю». А Нечуй-Левицький відомий завдяки «Кайдашевій родині». Саме за цим твором його оцінюють багато хто. Однак він також був журналістом. Його твори, написані понад століття тому, залишаються дуже актуальними й сьогодні. Одна з визначних праць називається «Непотрібність великоруської літератури для України та для слов’янства», – зазначає куратор музею.
Слід зазначити, що Нечуй-Левицький, який викладав російську літературу, написав це після прийняття Емського указу Олександром II та через чверть століття після Валуєвського циркуляра. З огляду на те, що публікація такого матеріалу в Російській імперії була немислимою, праця була видана у Львові двома виданнями. «Великоруська література для України має лише негативне значення (ред.), а не позитивне, і з такою основою не можна просуватися вперед у сучасних викликах європейської літератури», – стверджується у творі. Це стосується «старої» російської літератури того часу, зокрема творів Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Гончарова.
Говорячи про своїх сучасників, Нечуй-Левицький зазначав: «Ми високо цінуємо нових великоруських письменників за їхній напрямок, за просвітництво, яке дають їхні твори з ліберальним світоглядом, і за національний характер їхніх оповідей. Ми сподіваємося, що наші українські автори наслідуватимуть цей шлях, але ми повинні визнати, що їхні твори непридатні для України, мають або місцеву, або суто етнографічну актуальність і не сприятимуть інтелектуальному та моральному розвитку України… Твори Островського, Успенського, Решетнікова просто служитимуть звіринцями, повними всіляких потворностей, для західних слов'ян».
Український автор навів переконливі аргументи, які й сьогодні можна було б використовувати в дебатах із прихильниками «великої російської культури».
– Ось, будь ласка. Так було тоді! Російський філолог за освітою, він відстоював українську справу, ефективно втілюючи цю ідею протягом усього свого життя. Зверніть увагу на літературну мову. У той час…
Источник: www.ukrinform.ua