Облік трудоднів у колгоспі «Серп і Молот». Бердянський район, Запорізька область. Фото ЦДАЕА.
95 років тому було створено концепцію трудоднів — систему оцінки й оплати праці в радянських колгоспах з 1930 по 1966 рр. Правовою основою для її започаткування став «Примірний статут сільськогосподарської артілі», який був санкціонований постановою ВЦВК і Ради Народних Комісарів УРСР від 13 квітня 1930 р. Пізніше, на 7 червня 1930 р. вийшла постанова Колгоспного Центру УСРР, яка детально розробляла обчислення трудоднів.
Про це повідомляє propozitsiya.com з посиланням на допис на сторінці «Українська діаспора світу» у Facebook.
У народі трудодні називали «палочками», бо за кожен відпрацьований день праці колгоспник записував у трудову книжку один рядок — «паличку».
“А чим платили в колгоспі? Палицею, так називали трудодень. Відпрацював день, виклав норму. І за цей трудодень, може, восени, отримав би кілограм якогось зерна. На стіні висить табель, де всі перераховані. А потім увечері чи наступного ранку хтось приходить підраховувати, що ти заробив за попередній день. Якщо був повний робочий день, ти отримав палицю, але якщо не повний день, то є скорочення – нуль цілих цілих вісімдесят відсотків чи як там», – згадувала киянка Поліна Ткачук, 1921 року народження, спогади якої записав режисер Сергій Буковський.
Кожен робітник колгоспу мав відпрацювати від 60 до 100 трудоднів щороку, а діти старше 12 років мали власну норму в 50 трудоднів. Один відпрацьований у колгоспі день не обов’язково дорівнював повному робочому дню. Нерідко, щоб заробити одну «палицю», доводилося працювати кілька днів. Спочатку завдання були розділені на 5 рівнів складності, а з 1933 року — на 7 рівнів. Наприклад, щоб отримати 1,5 трудодня, потрібно було зорати 6 га землі або зв’язати 480 снопів.
«Тиждень і три дні можна було працювати, а на трудодень не заробити, за одну палицю — пайок буряків чи картоплі», — згадувала Валентина Ребік, 1938 р.н., села Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області.
Фольклор того часу відповів відповідно:
Сидить стара на лавочці і рахує свої трудодні:
Я працював сорок днів – і встиг заробити лише один день роботи.
Виплати проводились після жнив (аванс) і в кінці року – після «виконання колгоспом плану». Згодом залишки колгоспної продукції ділилися між колгоспниками за кількістю відпрацьованих трудоднів. Це могло становити 100, 300, 500 грамів хліба на «палочку», а в кращих умовах — до півтора кілограма. Так, за 100 відпрацьованих трудоднів колгоспник міг одержати 10, 30, 50 кг зерна. Це була мізерна частка, через яку сім’ї з усіх сил намагалися прогодувати себе. Отже, навіть у важкі роки селяни, як правило, жили в злиднях і змушені були покладатися на своє домашнє господарство для виживання.
Тих, хто не виконував норму трудоднів, чекало виключення з колгоспу, втрата присадибної ділянки та навіть відправка до Сибіру.
«Моя мама працювала в колгоспі, але не витримала мінімальних трудоднів і була вислана на п’ять років у Сибір», — розповідала Надія Добровольська, 1924 року народження, із села Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.
У радянському контексті робочі дні фактично перетворилися на нову форму кріпацтва. Система робочого дня була скасована лише в 1966 році.
Джерело: propozitsiya.com