Зцілення душі… Задоволення потреб психічного здоров'я для ветеранів в Україні

Зцілюючи душу… Забезпечення потреб ментального здоров’я для ветеранів військової служби в Україні

Що можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна зрештою матиме змогу відбудуватися?

Нинішня війна Росії проти України є трагедією величезних масштабів, яка, безсумнівно, спричиняє значні психологічні наслідки та неминуче призводить до довготривалих ускладнень як для комбатантів, так і для цивільних, не кажучи вже про біженців. «У своєму дослідженні я описую, як організувати надання психологічної допомоги українським ветеранам», — зауважує експерт Королівського медичного корпусу Великої Британії (RAMC) Мартін П. Діл. Детальніше – у матеріалі, підготовленому автором для «Вокс Україна».

Більшість досліджень, що стосуються ветеранів, які проводилися переважно в США та Великій Британії, не є релевантними для російсько-української війни, яка є конфліктом екзистенційного характеру та боротьбою за національну ідентичність. На відміну від ветеранів США та Великої Британії, українські ветерани повертаються до розореної країни, яка все ще переживає екзистенційну боротьбу за власне виживання, та додому, де рідні та близькі так само травмовані війною.

Понад мільйон чоловіків і жінок працездатного віку є ветеранами, і така значна кількість унеможливлює будь-які спеціальні програми для них, особливо зважаючи на колосальний тягар психічних проблем, пов’язаних із травмою війни, що охопив населення загалом (World Economic Forum, 2022). Тож що можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна зрештою матиме змогу відновитися? Фізичну інфраструктуру відновити легко, проте понівечені душі — набагато складніше.

Профілактичні заходи слід починати з військовослужбовців: як виявили американці під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), за винятком осіб із чіткою історією психічних захворювань, скринінг новобранців для виявлення тих, хто, ймовірно, зазнає зриву, є неефективним. Однак доведено, що зниження або відмова від вживання алкоголю учасниками бойових дій ефективно зменшує кількість нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми психічного здоров’я у комбатантів. Адже, попри будь-які медичні рекомендації, зрештою саме їм вирішувати, чи солдат є «хворим» і потребує лікування (і, за потреби, евакуації з поля бою), чи «боягузом», заслуговує на покарання.

Коли я проходив підготовку для майбутніх командирів британської армії, я витратив три дні на вивчення методів дисциплінування та покарання солдатів, проте не отримав жодної інформації щодо їхнього психічного здоров’я. Така підготовка не потребує багато часу і легко могла б бути інтегрована в існуючі програми для старших офіцерів, які вперше готуються зайняти керівні посади. Вони повинні усвідомити, що залучення до бойових дій солдатів з психічними розладами (дії яких можуть виявитися гіршими за бездіяльність) може не лише знизити загальну бойову ефективність підрозділу, але й створити адміністративний, медичний, а нерідко й юридичний тягар, що відволікатиме командира від виконання основного завдання.

Психічні розлади та самогубства з більшою ймовірністю трапляються серед молодих неодружених військовослужбовців чоловічої статі, які до того ж найменше звертаються по допомогу (Crawford et al., 2009). Стигматизація та небажання чоловіків визнавати наявність проблем із психічним здоров’ям досі є поширеною перешкодою для лікування. Трансформація страждань та гніву в алкоголь, наркотики, домашнє та сексуальне насильство є типовим явищем після повернення з бойових операцій, як і так звана «ризикова» поведінка (нерозважливе водіння, азартні ігри, бійки, безладні статеві зв’язки тощо). Все це, звісно, підживлюється надмірним споживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).

Певні ознаки серйозної та надзвичайної ситуації з психічним здоров’ям серед ветеранів війни в Україні вже помітні. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що психологічної підтримки потребували 57% ветеранів.

У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів скоїли самогубство, і визнала, що відстежувати колишніх військовослужбовців було складно, а кількість самогубств «може бути вельми заниженою». Психологічний вплив війни сягає далеко за межі її безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включно зі старшими ветеранами минулих воєн, зазнали загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у ЗМІ.

Після завершення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, імовірно, буде досить обмеженою, враховуючи їхню велику кількість. Отже, потрібна координація зусиль з надання психологічної підтримки (особливо неурядовими та гуманітарними організаціями), аби уникнути дублювання ресурсів, а також сприяти рівному доступу до такої підтримки відповідно до потреб (хоча координація цих зусиль може стати певним викликом для органів влади). Таких ресурсів замало, тому їх слід використовувати розумно та ефективно. Наприклад, місцеві групи самодопомоги для ветеранів та їхніх родин, за умови координації та нагляду з боку фахівців з психічного здоров’я, є більш раціональним використанням ресурсів, ніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для небагатьох. Практична допомога (їжа, тепло, прихисток, безпека та захист) є необхідною передумовою ефективності будь-якої психологічної підтримки.

Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координаційну та наглядову роль, консультують щодо політичних аспектів, проводять навчання та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні зусилля зі зменшення стигматизації та полегшення доступу до допомоги слід просувати за допомогою ЗМІ, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Підвищення обізнаності та заохочення відкритості та обговорення проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху та мотивують ветеранів звертатися по допомогу. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання драматичних та художніх творів для розгляду реальних ситуацій, а також залучення лідерів громадської думки, які б розповідали про власні проблеми психічного здоров’я, тим самим «легітимізуючи» страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство в цьому питанні. Вони є прикладами для наслідування, які можуть зробити чимало для зменшення стигматизації та заохочення відкритого обговорення проблем психічного здоров’я. Виробників кіно- та телевізійних програм слід стимулювати до висвітлення проблем психічного здоров’я, з якими стикаються ветерани, які повертаються, у фільмах, телефільмах та серіалах. Допомагати ветеранській спільноті можуть усі, а не лише лікарі та психологи.

Військовослужбовці та військовослужбовиці набагато більше страждають від стресу та перенапруження, аніж від куль та снарядів. Розуміння цього може зробити будь-яке лікування чи психотерапевтичне втручання набагато ефективнішим. В Україні є багато зруйнованих будівель, які потребують відновлення, але повернути до нормального стану понівечені душі значної частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тому цивільні, політики та професіонали різних галузей мають намагатися зрозуміти проблеми, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи та оберігаючи спосіб життя своїх співвітчизників.

Література

Thomson J et al. (2011) Effects of combat deployment on risky and self-destructive behaviour among active duty military personnel. J. Psychiatric research. Oct, 45(10): 1321-1231. doi: 10.1016/j.psychires.2011.04.003. Epub 2011 May 6.
Chen, A. & Melwani M. (2022). Battle against the Mind: The mental health of Ukraine’s soldiers. BMJ: British Medical Journal (online), 378, o1921.
Crawford, M. J., Sharpe, D., Rutter, D., & Weaver, T. (2009). Prevention of suicidal behaviour among army personnel: A qualitative study. Journal of the Royal Army Medical Corps, 155(3), 203–207.
Jones, N., Fear, N. T., Jones, M., Wessely, S., & Greenberg, N. (2010). Long-term military work outcomes in soldiers who become mental health casualties when deployed on operations. Psychiatry, 73(4), 352–364. doi.org/10.1521/ psyc.2010.73.4.352
Killgore, W. D., Cotting, D. I., Thomas, J. L., Cox, A. L., McGurk, D., Vo, A. H., Castro, C. A., & Hoge, C. W. (2008). Post-combat invincibility: Violent combat experiences are associated with increased risk-taking propensity following deployment. Journal of Psychiatric Research, 42(13), 1112–1121.
Richard Gabriel (1987). No more Heroes. Madness and psychiatry in war.

Автори: