Українська балістика має пройти передбачені законом етапи сертифікації та кодифікації, лише після цього ракети будуть поставлені на озброєння
Повномасштабна війна спонукала Україну до активного розвитку власного озброєння, починаючи від безпілотних апаратів (як наземних, так і літальних) і закінчуючи ракетами. Приватні українські компанії вже оголосили про підготовку до серійного виробництва балістичних ракет. Зокрема, компанія Fire Point має намір завершити кодифікацію ракети FP-7, що здатна вражати цілі на відстані до 300 кілометрів, до кінця поточного року. Подібну процедуру проходитиме і ракета FP-9 із заявленою дальністю до 900 кілометрів. Саме після завершення процесу сертифікації та кодифікації розпочнеться серійний випуск цих ракет та їх постачання Збройним Силам України. УНН досліджував, як відбуваються ці державні процедури та в чому полягає їхня складність.
Як з’ясувалося, шлях балістичної ракети до війська є значно складнішим, ніж у випадку з ударними БПЛА. Перед тим, як новий виріб буде прийнятий на озброєння, він повинен пройти державні випробування, підтвердити всі заявлені характеристики, отримати сертифікацію та кодифікацію від Міністерства оборони.
Сертифікація та кодифікація: у чому різниця
Попри те, що ці терміни часто вживаються як синоніми, йдеться про два різних етапи підготовки до серійного виробництва озброєння.
Спочатку виріб проходить випробування та оцінку відповідності заявленим властивостям. Саме на цьому етапі перевіряються дальність польоту, точність ураження, надійність роботи, стійкість до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), характеристики бойової частини та інші параметри. Це і є процес сертифікації виробу.
Після цього виробник подає документи на кодифікацію. Це процедура, під час якої виробу присвоюється номенклатурний номер за стандартами НАТО (NSN). Саме після цього ракета або ударний БПЛА можуть бути прийняті на озброєння ЗСУ та використовуватися в бойових умовах.
Авіаційний експерт Богдан Долінце в коментарі УНН пояснив, що кодифікація – це вже заключний етап постановки нового виробу на озброєння.
“Загалом, якщо говорити про сертифікацію і кодифікацію, то необхідно розуміти, що це певний процес фактичної постановки цього виду техніки чи озброєння. Він здійснюється Міністерством оборони”, – зазначив Долінце.
За його словами, Україна вже працює за принципами, які застосовують країни НАТО, а тому достатньо пройти відповідні процедури у вітчизняному оборонному відомстві.
Оскільки Україна впроваджує європейські та натівські норми і підходи щодо кодифікації та сертифікації, то фактично в процесі цього українські вироби отримують так званий код НАТО, що дозволяє вносити ці вироби до міжнародних натівських баз озброєння та військової техніки.
пояснив авіаційний експерт.
За його словами, проходити додаткову процедуру за кордоном українським виробникам не потрібно.
“Кожна країна цей процес фактично проводить самостійно, і це означає, що українським виробникам немає потреби десь додатково проходити якісь процеси кодифікації. Тобто, достатньо пройти українські процедури, і це означає, що ці види озброєння чи техніки фактично потрапляють одразу до загальної бази об’єктів військових, які мають код і статус НАТО”, – пояснив Долінце.
Таким чином, повний цикл виглядає наступним чином: розробка ракети, державні випробування, її кодифікація, а потім отримання дозволу на експлуатацію або прийняття її на озброєння.
Хто проводить випробування і кодифікацію
Випробування нових зразків озброєння проводяться Державним науково-дослідним інститутом випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки, а також на військових полігонах військовими частинами, визначеними Міністерством оборони.
Після завершення випробувань виробник подає до Міноборони пакет документів, який містить результати як лабораторних тестів, так і польових випробувань, технічну документацію та підтвердження всіх заявлених характеристик.
“Органом, який в кінцевому підсумку приймає рішення про кодифікацію, є Міністерство оборони, яке отримує від виробника повний пакет підтверджуючих документів щодо проходження всіх перевірок, щодо отримання всіх необхідних сертифікатів, результатів лабораторних тестів, польових випробувань і безпосередньо вже на основі цього приймає рішення про присвоєння коду та постановку на озброєння того чи іншого виду озброєння чи військової техніки”, – пояснив Долінце.
За словами авіаційного експерта, фінальним етапом будь-якої кодифікації є перевірка виробу в контрольованих умовах, тобто фінальне випробування.
Чому ракети проходять складніший шлях, ніж БПЛА
Процедура кодифікації залежить від типу озброєння.
Для БПЛА, наземних роботизованих комплексів, засобів РЕБ та низки інших категорій озброєння діє спрощений порядок проходження процедур сертифікації та кодифікації. Для балістичних ракет державний контроль залишається набагато жорсткішим.
Як пояснює Богдан Долінце, кожен тип озброєння має власний алгоритм проходження кодифікації – він включає різні етапи та вимоги до його виконання.
Водночас експерт зазначає, що Україна останніми роками значно спростила процедури.
В Україні сьогодні для деяких видів озброєння, перш за все це стосується безпілотних платформ, наземних роботизованих комплексів, ракетного озброєння та вибухових речовин і боєприпасів, запроваджено так звану спрощену процедуру. Це означає, що є можливість набагато швидше проходити відповідні процеси отримання сертифікації, кодифікації, ніж це було б за повного режиму.
зазначає Долінце.
Він навів приклад, коли українські виробники свідомо кодифікували ракети як ударні БПЛА, щоб скористатися спрощеними процедурами та прискорити можливість серійного випуску.
“Ми бачимо, що в попередні роки деякі виробники ракет, наприклад, називали свої вироби не ракетами, а “дроновими ракетами” через те, що діяла прискорена процедура саме для дронів. Фактично багато виробників використовували приставку “дрон” лише для того, щоб потрапити в можливість прискореної кодифікації”, – розповів Доліце.
Скільки триває процедура
Попри те, що Міністерство оборони скоротило адміністративний етап кодифікації до десяти діб, основний час займає саме підготовка документів, проведення випробувань та підтвердження всіх характеристик. Водночас, на його думку, тривалість проходження кодифікації здебільшого залежить від готовності самого виробника.
В Україні сьогодні ми бачимо цей цикл скороченим, як правило, до декількох місяців, іноді трохи більше, залежно від комплексності та складності самої платформи.
зазначив Долінце.
За кордоном же цей повноцінний цикл кодифікації озброєння може тривати роками.
Коли розпочнеться серійне виробництво балістики в Україні
Компанія Fire Point планує завершити кодифікацію балістичної ракети FP-7 дальністю до 300 км до кінця року. Після цього аналогічну процедуру має пройти далекобійна балістична ракета FP-9.
“Ми вже сертифікуємо нашу балістичну ракету F7 для бойового застосування, а FP-7.х (перехоплювач балістики – ред.) як ракету, про яку вчора згадував Денис Штілерман, (вона – ред.) вже майже готова. Запуск FP-9 ми очікуємо до кінця цього року”, – розповіла CEO і CTO Fire Point Ірина Терех під час міжнародної виставки озброєння Eurosatory-2026 у Парижі.
Втім, як наголошує Богдан Долінце, отримання коду НАТО – це лише один з компонентів запуску серійного виробництва. Перш за все, необхідне підтвердження всіх заявлених характеристик ракети.
“Виріб має бути не просто балістичною ракетою, він має виконувати ті завдання, які очікувані, які безпосередньо замовник перед ним ставить. Тобто, це дальність польоту, це точність ураження, це ефективна маса бойової частини, це здатність працювати в певних умовах, у тому числі, наприклад, в умовах агресивної системи радіоелектронної боротьби”, – пояснює експерт.
Другим не менш важливим фактором є виробничі можливості підприємства. Тобто, чи готовий виробник масштабувати виготовлення ракет і постачати таку їх кількість, яка необхідна державі.
Співзасновник і головний конструктор компанії Fire Point Денис Штілерман в одному з нещодавніх інтерв’ю зазначив, що компанія готова до масового виробництва балістичних ракет.
Журналіст розповів, що росія щомісячно випускає до 60 балістичних ракет “Іскандер-М”, і поцікавився, чи може Fire Point виробляти більше. На що Штілерман зазначив:
“Звичайно, значно більше можемо”.
Крім того, він пояснив, що складність підготовки до серійного випуску далекобійної балістичної ракети FP-9 полягала в необхідності побудови власного заводу, який здійснюватиме заливку твердопаливних двигунів.
“З “дев’яткою” (FP-9 – ред.) треба було побудувати свій новий ПХЗ. Це завод з заливки твердопаливних двигунів. Тобто там досить велика вага цього двигуна, і треба це все з одного міксера заливати. Треба мати великий міксер, який буде здатен за один раз залити таку велику ракету. Зараз все це зроблено, і ми чекаємо перший політ найближчим часом”, – розповів Штілерман.
Очевидно, йдеться про завод у Данії, відкриття якого раніше анонсувала Ірина Терех.
“Ми сподіваємося на відкриття першої черги заводу вже у 2026 році, а основної черги – скоріше за все, вже наступного. На заводі виготовлятимуть ракетні двигуни, тобто ракетне паливо, корпуси, стикувальні деталі до інших частин ракети”, – зазначала вона в інтерв’ю Defender Media у березні.
А вже 25 червня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн повідомила, що Данія незабаром розпочне виробництво палива для українських ракет Flamingo, які також виготовляє Fire Point.
Тож можна зробити висновок, що українська компанія підготувала потужності та інфраструктуру для серійного виробництва балістики.
Авіаційний експерт Богдан Долінце також додав, що для балістичної ракети потрібен цілий комплекс – пускової установки, обладнання для її підготовки, використання та запуску, і підготовлений персонал. Зважаючи на те, що перший запуск планується до кінця цього року, вся ця інфраструктура вже готова.
Отже, запуск української балістики у серійне виробництво залежить не лише від успішних сертифікації та кодифікації, а й від готовності повного виробничого циклу. Виробник заявляє про готовність до її масового виробництва, тому очевидно, що процеси з боку держави мають найближчим часом завершитись. Якщо все відбудеться у заплановані терміни, Україна може отримати суттєве підсилення далекобійних спроможностей Сил оборони та вагомий важіль впливу на росію.