Українські авіаперевізники змушені сплачувати додаткові податки за оренду літаків за минулі сім років через нове трактування податкового законодавства. Бюро економічної безпеки розпочало кримінальні провадження проти низки компаній.
Українські авіакомпанії змушують сплачувати додаткові нарахування за оренду повітряних суден за останні сім років через нове трактування оподаткування операцій з лізингу. Саме такий підхід, за словами юристів, сьогодні застосовується у кримінальних провадженнях Бюро економічної безпеки щодо низки авіаперевізників, повідомляє УНН.
Керівник юридичного відділу Аерокосмічної асоціації України Руслан Мельниченко зауважив, що проблема виникла лише у 2024 році, коли окремі аналітики ДПС почали розглядати літаки не як транспортні засоби, а як обладнання. Саме це, на його думку, стало підставою для спроб прирівняти лізингові платежі до роялті та вимагати сплати податку на доходи нерезидентів.
За весь час існування незалежної України змін у законодавстві не відбувалося. То що ж змінилося? 2024 рік, війна – що змінилося? А нічого не змінилося.
– заявив Мельниченко під час круглого столу, присвяченого проблемам оподаткування авіаційного лізингу.
Йдеться про те, що Державна податкова служба у 2024 році, попри відсутність змін до податкового законодавства, опублікувала статтю, в якій запропонувала оподатковувати операції з лізингу повітряного транспорту у нерезидентів України як роялті. Податківці вважають, що українські авіакомпанії мали б сплачувати податок за використання інтелектуальної власності.
У ДПС переконані, що з 2017 по 2023 роки компанії, які користуються лізингом транспорту, зокрема орендують повітряні судна та залізничні вагони, на користь нерезидентів, виплатили 13,1 млн грн доходів у вигляді лізингу і при цьому не сплатили 15% роялті в Україні. При цьому податківці вирішили по-своєму інтерпретувати міжнародні конвенції про уникнення подвійного оподаткування, зазначивши, що вважають, ніби компанії орендували не транспорт, а обладнання.
Керуючись таким підходом, Бюро економічної безпеки ініціювало низку кримінальних проваджень проти авіакомпаній. Слідчі вважають, що щонайменше 5 авіакомпаній, серед яких МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, Н3Operations та “Скайлайн”, мали б сплатити до українського бюджету додаткові 15% роялті за оренду літаків і вертольотів.
За словами Мельниченка, авіакомпанії не оскаржують необхідність сплати податків і не просять жодних преференцій. Натомість вони наполягають виключно на правовій визначеності та однаковому застосуванні законодавства.
Особливе занепокоєння, як зазначив юрист, викликає той факт, що БЕБ та податківці намагаються застосувати нове трактування законодавства не лише до операцій, здійснених після 2024 року, але й ретроспективно – за останні 7 років.
Податкова служба претендує ці операції оподатковувати не на майбутнє, а заднім числом. За останні сім років аналітики складають так звані аналітичні висновки, які не мають жодного юридичного значення.
– пояснив юрист.
Мельниченко стверджує, що всі ці документи фактично є шаблонними: у них змінюються лише назви компаній та суми лізингових платежів, тоді як текст, аргументація і навіть помилки залишаються незмінними.
На його думку, якщо вимоги про донарахування платежів за сім років будуть реалізовані, більшість українських авіакомпаній не зможуть продовжувати свою діяльність.
Якщо ми за останні сім років будемо ці податки стягувати, то компанії гарантовано всі банкрути.
– заявив представник Аерокосмічної асоціації.
За словами Мельниченка, ситуація виглядає особливо парадоксальною в умовах, коли цивільна авіація вже четвертий рік намагається вижити через закрите небо. Авіакомпаніям довелося перемістити літаки за кордон та втратити значну частину інфраструктури.
Варто зазначити, що середня рентабельність авіакомпаній сьогодні становить лише 7–10%, тоді як додаткове оподаткування лізингових платежів може сягати 10–15% залежно від юрисдикції лізингодавця.
СЕО юридичної компанії “Болінський і команда” Святослав Болінський під час круглого столу звернув увагу на те, що державні органи фактично намагаються самостійно тлумачити законодавство, спираючись не на рішення судів чи законодавчі зміни, а на внутрішні аналітичні документи.
Якась аналітична довідка податкової… Є в нас суд, який може тлумачити норми закону, і сам законодавець. Питання, чому податкова не звертається за встановленим порядком до тлумачення.
– зазначив він.
За словами Болінського, навіть якщо окремі договори лізингу могли містити елементи, які потребують додаткового аналізу, це не може бути підставою для автоматичного поширення однакового підходу на всі без винятку лізингові угоди.
Можливо, в якихось договорах були і роялті. Це можливий варіант. Але ми повинні кожну конкретну ситуацію розбирати. Вона не має бути імплементована на всі лізингові договори, які взагалі є.
– пояснив юрист.
Він також звернув увагу на відсутність відповідальності посадових осіб державних органів за неправомірні рішення. За словами Болінського, навіть якщо суд скасовує незаконні арешти чи визнає дії слідчих або податківців протиправними, посадові особи фактично не несуть жодної персональної відповідальності за збитки, яких зазнає бізнес від їхніх дій чи рішень.
Юрист також закликав законодавців розглянути можливість запровадження механізму персональної матеріальної відповідальності посадовців за незаконні рішення, які призводять до блокування діяльності підприємств, арешту рахунків та зриву контрактів.
Очевидно, що ситуація навколо авіаційного лізингу виходить далеко за межі податкового спору й ставить питання про дотримання фундаментальних принципів правової держави. Якщо державні органи починають самостійно переосмислювати зміст законів та міжнародних договорів, а потім застосовувати нове трактування ретроспективно, це створює небезпечний прецедент для всього бізнесу. Визначати, як слід застосовувати норми права, можуть лише законодавець, який ухвалює закони, та суд, який їх тлумачить у конкретних спорах. Податкова служба та БЕБ, як наголошують правники, не наділені повноваженнями змінювати зміст законодавства через внутрішні аналітичні документи чи використовувати їх як підставу для кримінального переслідування.