В Україні з ініціативи ЮНІСЕФ запроваджено програму тренінгів для медичних закладів щодо дій у разі ракетно-дронових атак. Навчання вже провели у лікарнях Чернігівщини, Одеси, Запоріжжя та Києва.
З початку повномасштабного вторгнення медичні установи України стали мішенями для ворожих атак. Держава, місцева влада, спонсори та міжнародні партнери докладають зусиль для захисту пацієнтів і персоналу лікарень від повітряних нападів росіян. Робота в цьому напрямку не обмежується облаштуванням укриттів – співробітників медзакладів навчають діяти в екстремальних умовах. Одна з таких програм стартувала в Україні за сприяння ЮНІСЕФ. У рамках проєкту проводяться тренінги, що моделюють ситуації, коли сама лікарня зазнає атаки. УНН поспілкувався з Тетяною Вежновець, директоркою Навчально-наукового центру “Бізнес-школа НМУ імені О.О. Богомольця”, докторкою медичних наук, професоркою, яка розповіла про цю ініціативу.
У межах проєкту, що реалізується та фінансується за підтримки ЮНІСЕФ, була розроблена система реагування на надзвичайні події, а саме ракетно-дронові інциденти в медичних установах. Також було проведено оцінку готовності до таких надзвичайних ситуацій дитячих лікарень та перинатальних центрів, що долучилися до програми. Крім того, були розроблені та проводяться тренінги для персоналу щодо підготовки до активних дій у подібних обставинах. До реалізації долучився Національний університет імені О.О. Богомольця.
Нашим завданням було розробити методику, організувати систему реагування на надзвичайні ситуації в медичному закладі та підготувати персонал до ефективної реакції на ракетно-дронові інциденти. До нас, в Україні, ніхто конкретно не займався створенням систем реагування на надзвичайні ситуації саме в медичних установах щодо ракетно-дронової загрози. Хоча ми живемо вже п’ятий рік у стані війни, і повітряна небезпека стала надзвичайно актуальною
– розповідає Вежновець.
Проте ця робота має не лише теоретичне, а й цілком практичне значення, спрямоване на збереження життя та здоров’я людей. Вежновець згадала випадок, коли після атаки на ОХМАТДИТ у Києві 8 липня 2024 року, маленьких пацієнтів вивели на вулицю, попри загрозу повторного ракетного удару.
Зараз, за її словами, були розроблені стандартні операційні процедури дій, відповідно до фаз розгортання інциденту. Під час розробки цих процедур було ретельно вивчено міжнародний досвід.
Системи реагування, що існують у світі, здебільшого стосуються природних катаклізмів або техногенних аварій, що призводять до масового надходження постраждалих до закладу. У нас ситуація зовсім інша: сам заклад може стати об’єктом, зруйнованим чи пошкодженим від ракетно-дронового удару. Однак загальний світовий підхід до реагування на надзвичайні ситуації однозначно застосовний і тут: у медичній установі повинна бути госпітальна команда швидкого реагування, яка, залежно від визначених за посадою ролей, буде готова в будь-який момент виконати свої функції
– зазначає Вежновець.
На основі розробленої програми команда медичного університету проводить тренінги для лікарів.
Ми розпочали цю діяльність у липні 2025 року — тоді ЮНІСЕФ та Національний медичний університет уклали угоду про співпрацю для реалізації цього проєкту
– каже Вежновець.
До проєкту долучилися медичні заклади, де укриття облаштовувалися за сприяння ЮНІСЕФ. На першому етапі, що тривав з липня 2025 по середину січня 2026 року, такі тренінги було проведено у чотирьох закладах: дві установи на Чернігівщині (обласна дитяча лікарня і пологовий будинок), Центр реабілітації матері та дитини МОЗ України в Одесі та лікарня у Запоріжжі. Другий етап охоплює 5 лікарень, серед яких міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва у Дніпрі та Перинатальний центр Києва.
Саме в Перинатальному центрі Києва навчання відбулися днями. Перед початком тренінгу центр відвідали для оцінки готовності до реагування на загрози та стану облаштування укриттів. Після визнання рівня готовності достатньо високим, перейшли до навчання.
Від двох філій закладу (на Лобановського та Предславенській) було відібрано по 5 лікарів, з яких згодом будуть сформовані госпітальні команди для швидкого реагування та координації дій усього персоналу.
Перший етап – базова готовність
Медична установа повинна мати базову готовність до будь-яких викликів, зокрема ракетно-дронових інцидентів. За словами Вежновець, медзаклад повинен мати спеціальні медичні комплекти для екстреної допомоги, гуманітарні набори (теплі ковдри, воду для постраждалих), запаси їжі, ліків. Якщо йдеться про перинатальний центр, то до переліку додаються також пелюшки та підгузки. Обов’язковим є і запас технічної води.
Другий етап – підвищена готовність
Коли лунає повітряна тривога, медична установа переходить у фазу підвищеної готовності — адже, на щастя, тривога не завжди закінчується інцидентом
– пояснює Вежновець.
Саме в цій фазі команда швидкого реагування готується до можливих подій.
Усі знають, де знаходяться набори; у кожного є картка з прописаними діями на випадок небезпеки — цього ми їх і навчали
– каже професорка.
За її словами, на цій фазі всі, хто перебуває в лікарні, мають перейти в укриття. Існує окремий протокол дій для пацієнтів, яких важко транспортувати, або тих, кого оперують.
Вежновець додала, що у Перинатальному центрі столиці в укритті передбачені інкубатори для підтримки життєдіяльності найменших дітей у складних випадках, а також пологова зала, де можуть відбутися пологи або провести оперативне втручання прямо в укритті.
Завдяки керівництву закладу все це добре підготовлено, і установа може використовувати ці можливості саме в надзвичайних ситуаціях
– додала вона.
Фаза третя – інцидент
Наступна фаза — безпосередньо приліт, інцидент.
Тоді активується план реагування: у всіх медичних закладах, зокрема в Перинатальному центрі, згідно з чинними нормативними документами, існують плани реагування на надзвичайні ситуації, які передбачають створення комісії з реагування на надзвичайну ситуацію. Це стосується всіх закладів, віднесених до критичної інфраструктури
– каже Вежновець.
Далі відбувається подолання наслідків інциденту.
Ми показали їм, як створювати зону для сортування постраждалих – якщо не всі встигли спуститися або хтось не зміг цього зробити через критичний стан, підключається ДСНС. Далі пояснили, як визначати, скільки пацієнтів було до інциденту, скільки в укритті, скільки не спустилося, кого потрібно знайти. Все це обліковується, щоб нікого не втратити і вчасно надати допомогу. Усе це надзвичайно важливо, адже йдеться про життя людей
– наголосила Вежновець.
Ми пояснювали все на практичних прикладах — учасники відпрацьовували різні сценарії у формі гри, тренувалися, були захоплені процесом. І тут багато залежить від керівництва закладу – зацікавленість керівника відіграє вагому роль. У нас був один заклад, який мав долучитися до програми, але вони відмовилися від навчання. Дуже прикро
– розповіла Вежновець.
Вона також зазначила, що в усіх закладах, де проводилося навчання, відбуваються повторні візити для моніторингу та надання додаткового навчання. До цього часу медики, які брали участь у тренінгу, мають розробити власні стандарти реагування, враховуючи потреби конкретного закладу.
Ми не просто вчимо реагувати на те, що вже сталося, а ми навчаємо готовності до того, що може статися — і тоді пережити подію значно легше, ніж просто реагувати на неї постфактум. У цьому й полягає головна ідея всього процесу
– каже Вежновець.
На основі розроблених стандартів був виданий посібник, наразі готується до друку оновлене видання. Професор Вежновець дуже сподівається, що на основі цього посібника МОЗ і Центр громадського здоров’я розглянуть можливість створення офіційної, затвердженої на державному рівні, методички, яку зможе використовувати будь-який заклад — від найбільшого до найменшого пологового чи перинатального.
Людський фактор та що варто врахувати в майбутньому
Вежновець розповідає, що під час навчань лікарі повідомляли, що пацієнти не бажають йти в укриття.
Ми наголошували: це не обговорюється, це обов’язкова функція. Якщо не спустити людей в укриття – подальші дії втрачають сенс. Під час інциденту буде складно і зібрати постраждалих, і оцінити, скільком людям потрібна допомога, і організувати все це
– каже професорка.
Вона зауважує, що все частіше бачить в лікарнях укриття, якими дійсно користуються. Зважаючи на атаки ворога, це радує, адже це може зберегти життя та здоров’я.
З іншого боку, наприклад, у Запоріжжі – за словами колег, які нещодавно їздили туди з повторним моніторингом, – тривога лунає майже безперервно. Виходить, що вся діяльність закладу мала б здійснюватися в укритті. Якщо дивитися на безпеку лікарень у перспективі, їх варто заглиблювати в землю. Наприклад, в Ізраїлі вся критична допомога – реанімація, відділення інтенсивної терапії, операційні – розташована на нижніх поверхах (мінус перший, мінус другий, мінус третій), в укритті, під землею, а ходячі пацієнти займають надземну частину будівлі й можуть спуститися за потреби
– каже Вежновець.
Але поки ці зміни не відбулися – навчатися реагувати на загрозу треба всім, і лікарям, і пацієнтам.