Кабмін запровадив правила для міжнародних поставок військових товарів, які будуть чинними до завершення воєнного стану та ще протягом шести місяців після. Експерти зазначають, що новий порядок не усуває основні перешкоди, включаючи міжвідомче узгодження та фінансові ризики.
Уряд запровадив регульований процес експорту озброєнь та оборонних технологій, який діятиме до закінчення воєнного стану і ще шість місяців після його скасування. Це рішення справді відкриває можливості для експорту оборонної продукції, проте новий порядок не змінює засад чинної системи контролю за експортом. Що змінилося, а де перешкоди залишаються – досліджував УНН.
Йдеться про Постанову Кабінету Міністрів від 1 липня 2026 року №875 “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні”.
Суть затверджених Кабміном змін
Відтепер клопотання на отримання дозволу має бути розглянуте протягом максимум 30 календарних днів, а для держав-партнерів за форматом Drone Deal узгодження профільній міжвідомчій комісії взагалі не вимагається.
Цей механізм застосовується до експорту товарів військового призначення, подвійного використання та технологій вартістю від 15 млн грн (для компонентів цей поріг не діє). Перелік країн, куди дозволені поставки, визначається Міністерством закордонних справ, а перелік критичних товарів, заборонених до передачі, буде формувати Міністерство оборони.
Важливим є те, що виробник повинен продемонструвати здатність виконувати експортні замовлення, не ставлячи під загрозу виконання державних замовлень.
Технології передаються без переходу прав інтелектуальної власності, з обов’язковим контролем реекспорту та відрахуванням 20% від вартості товарів, виготовлених за такими технологіями, у разі їх подальшої передачі третім країнам.
Експерти вже вказують на половинчастість ухвалених урядом рішень.
Зокрема, на те, що новий порядок загалом не скасовує ключових елементів існуючої системи експортного контролю. Він не усуває необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Державній службі експортного контролю. Не скасовує міжвідомчого узгодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. Не робить процедуру універсально доступною для всіх країн. І не знімає фінансовий ризик для компанії, яка мусить сплатити значну суму ще до отримання остаточного дозволу.
Тому говорити про кардинальне спрощення було б передчасно.
30 днів – це не повний термін процедури
Одним із головних аспектів нового порядку є те, що дозвіл має бути виданий протягом 30 календарних днів.
“Для бізнесу це звучить обнадійливо. Однак ці 30 днів не можна розглядати ізольовано від інших етапів процесу. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів Державною службою експортного контролю. А така експертиза, згідно з чинним законодавством, може тривати до 60 днів”, – зауважує заступник генерального директора ТОВ “Інкомпас”, член громадської ради при Державній службі експортного контролю України Андрій Мінаков.
За його словами, на практиці це означає, що заявлені 30 днів можуть розтягнутися до 90 днів загального очікування: 60 днів попередньої експертизи плюс 30 днів розгляду клопотання на дозвіл.
“А 90 днів – це вже не прискорений режим і не суттєве прискорення. Це, фактично, стандартний термін, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає Мінаков.
Тому ключове питання не в тому, чи з’явилася в порядку цифра “30”. Важливо, скільки реально займе вся процедура від першого звернення компанії до фактичного отримання дозволу.
Головна перешкода – міжвідомче узгодження – залишилася
Найбільшою проблемою для експортерів завжди була не лише кількість документів чи форма заяви. Головна непередбачуваність виникала на етапі міжвідомчого узгодження.
Новий порядок не скасовує погодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. А саме результати таких погоджень, за практичним досвідом ринку, були причиною абсолютної більшості відмов у наданні дозволів.
“Цей чинник залишився. І це найважливіше, що бізнес має усвідомлювати щодо нового порядку. Так, у процедурі можуть бути передбачені терміни або окремі елементи мовчазного погодження. Але якщо сама логіка міжвідомчої оцінки не зміниться, то непередбачуваність збережеться”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що компанія може підготувати документи, пройти попередню експертизу, мати контракт і покупця, але все одно залежати від позиції кількох відомств, критерії яких не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає одне: формально процедура змінилася, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до отримання дозволу – це фінансова гра
Ще більш проблематичним, на думку Мінакова, є питання оплати за оформлення та видачу дозволу.
“Для частини операцій компанія зобов’язана сплатити до бюджету до 30% вартості товарів ще до отримання остаточного дозволу. І тут важливе не лише саме фінансове навантаження, а й момент сплати. Якщо бізнес сплачує значну суму авансом, але потім отримує відмову, це вже не адміністративна процедура. Це фінансова гра. Особливо якщо держава залишає ці кошти собі у разі відмови”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не технічний збір. Це обігові кошти, які могли б бути спрямовані на виробництво, закупівлю компонентів, виплату зарплат, науково-дослідні роботи, виконання державного замовлення або розширення виробничих потужностей.
Мінаков вважає, що навіть для великих компаній такий платіж може бути обтяжливим, а для малих та середніх виробників він може стати взагалі неприйнятним фактором.
“У підсумку держава ніби відкриває можливість для міжнародних поставок, але водночас встановлює високий фінансовий бар’єр для бізнесу. І не кожна компанія зможе або захоче ризикувати такими коштами до отримання остаточного рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок діятиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий аспект: новий порядок не є універсальним механізмом для будь-яких міжнародних поставок.
“Він застосовуватиметься лише щодо певного кола держав. Тобто компанії недостатньо мати товар, контракт і потенційного покупця. Важливо, щоб країна призначення входила до відповідного переліку, а сама операція пройшла всі передбачені погодження”, – пояснює Мінаков.
Він підкреслює, що з точки зору безпеки під час війни це зрозуміло. Але з точки зору бізнесу це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Тому це не відкриття ринку у традиційному розумінні. Це контрольований режим вибіркового допуску. І якщо критерії формування переліку країн не будуть чіткими та передбачуваними, компаніям буде складно розробляти довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що ж насправді спростили?
“Якщо говорити відверто, реальне спрощення в новому порядку існує. Але воно одне. Експортерам не потрібно отримувати окремі дозволи на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, тому що отримання таких дозволів могло тривати до шести місяців”, – каже Мінаков.
За його словами, для компанії, яка тільки планує вихід на міжнародні ринки, це позитивна зміна.
“Але це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що один великий етап було усунуто. Водночас залишаються попередня експертиза, міжвідомче узгодження, обмеження за країнами, значна передплата до отримання дозволу та ризик відмови. Крім того, ті компанії, які давно серйозно планували експорт, вже займалися отриманням відповідних дозволів або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – наголошує Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду – це не кардинальне спрощення і не повноцінне відкриття ринку. Це спеціальний воєнний порядок, який створює можливість для міжнародних поставок, але залишає більшість ключових ризиків незмінними.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів у Державній службі експортного контролю. Не усуває міжвідомче узгодження, яке було головним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частини вартості товару ще до отримання дозволу”, – вважає Мінаков.
Тому головне питання сьогодні не в тому, чи дозволили міжнародні поставки формально. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь не є очевидною.
Українському оборонному бізнесу потрібні міжнародні ринки. Але, як підкреслює Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні передбачувані терміни, зрозумілі критерії узгодження, адекватна вартість доступу та процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.