Президент Трамп дозволив Україні виготовляти ракети для систем ППО Patriot. Компанія Lockheed Martin підтримала це рішення, а український президент заявив про технічну можливість виробництва до кінця 2026 року.
Надання президентом США дозволу Україні на виробництво ракет для комплексів Patriot викликало значний резонанс. Проте, багато деталей щодо запуску цього виробництва залишаються невідомими. Яку саме ліцензію отримає Україна? Де буде організовано виробництво? І коли воно може розпочатися? Розгорнуті відповіді на ці та інші запитання щодо українського виробництва ракет для Patriot представлені у матеріалі УНН.
Невдовзі після оголошення Трампом про надання Україні ліцензій на виготовлення ракет, стало відомо, що оборонний концерн Lockheed Martin, який є виробником цих ракет, схвалив рішення про надання Україні відповідних дозволів.
“Ми прогнозуємо, що до кінця 2026 року наша українська команда зможе технічно виготовляти американські ракети”, – зазначив тоді Президент України Володимир Зеленський.
В умовах, коли Росія використовує балістичні ракети для атак на українські міста, рішення американських партнерів про надання доступу до виробництва є надзвичайно важливим. Patriot вважається ефективним засобом протидії балістичним ракетам. Однак, ракети PAC мають обмежену доступність і високу вартість. Річний випуск цих ракет становить трохи понад 600 одиниць. За оцінками експертів, лише за п’ять днів конфлікту в Ірані американські сили та сили країн Перської затоки використали близько 800 ракет. Україна ж щорічно потребує щонайменше 2000 таких перехоплювачів. Військовий експерт Олексій Гетьман пояснює, чому саме така кількість: зазвичай для успішного збиття балістичних ракет використовується не одна, а дві-три ракети PAC-3. Один пуск гарантує 70% успіху, два пуски – 90%, а три – 95%.
Після появи інформації про ліцензування виробництва для України виникло питання щодо типу ракет, які будуть виготовлятися. Зокрема, чи буде це дозвіл на виробництво простіших ракет PAC-2 GEM-T від Raytheon, чи сучасніших PAC-3 MSE від Lockheed Martin. Джерела, зокрема видання Kyiv Independent, вказували на ймовірність виробництва саме більш просунутих PAC-3. Наразі, крім Сполучених Штатів, ліцензію на виробництво таких ракет має лише Японія.
Досвід Японії
У 2006 році Токіо уклав угоду щодо виробництва ракет-перехоплювачів Patriot на заводах Mitsubishi Heavy Industries. Спочатку програма включала PAC-2 CRI, яка пізніше була замінена на PAC-3 MSE. Для налагодження серійного виробництва знадобилося приблизно два роки. Однак, повна локалізація виробництва в Японії так і не була досягнута: критичні компоненти, зокрема головки самонаведення виробництва Boeing, досі постачаються зі США. Щорічний випуск ракет становить трохи більше 20 одиниць, і їх експорт до інших країн не передбачений.
Німеччина також отримала ліцензію, але наразі йдеться про виробництво лише PAC-2 GEM-T. Примітно, що MBDA Deutschland та Raytheon досягли домовленості про спільне виробництво ще у 2022 році, запуск заводу заплановано на вересень цього року, а перші ракети очікуються у 2027-му. Україна вже виявляє інтерес до перших партій ракет. Однак, їхня кількість не задовольнятиме поточні потреби, хоча завод планує поступово вийти на потужність у 180 перехоплювачів на рік.
Часткова локалізація виробництва також у Польщі
У 2018 році польській промисловості було довірено виробництво бічних двигунів для ракети PAC-3 MSE. Однак, виробничу лінію було сертифіковано лише у вересні 2025 року, а перше замовлення надійшло через сім років після укладення початкової угоди. Наразі Польща наближається до ухвалення рішення щодо ширшої ліцензії на повне виробництво ракети PAC-3 MSE.
Більшість експертів припускають, що Україна отримає ліцензію на виробництво PAC-3, проте уточнюють, що це, по суті, буде збирання ракет з імпортних компонентів.
“Ліцензія на збирання ракет з компонентів, виготовлених підрядниками. Це складний виріб, і нам надають право на фінальне складання всіх елементів”, – пояснює економічний експерт Олег Пендзин.
Загалом, кількість компаній-підрядників, які виготовляють компоненти для ракети, сягає близько 400.
Терміни, бюрократія та виробничі потужності
Отже, скільки часу знадобиться для запуску виробництва ракет? Це залежить від кількох чинників. По-перше, від фактичного отримання ліцензій та технічної документації. По-друге, бюрократичні процедури. Незважаючи на те, що Україна значно спростила багато процесів для отримання дозволів на виробництво озброєнь, у цьому конкретному випадку йдеться про спільне виробництво, в якому братимуть участь іноземні виробники. По-третє, дефіцит комплектуючих. Фабіан Хоффманн, експерт з ракетної техніки Норвезького інституту оборонних досліджень, прогнозує, що український завод зможе виробляти 200-300 перехоплювачів на рік. Ця цифра значно нижча за необхідні 2000 перехоплювачів, враховуючи поточну інтенсивність російських атак. Ще один важливий фактор – наявність та підготовка фахівців.
Проте, найважливішим аспектом є наявність виробничих потужностей, які потребують сертифікації. Існує два варіанти: виробництво в Україні або в Європі. Звучали припущення, що лінію з виробництва ракет для України можуть розгорнути на заводі в Німеччині. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов підтримує цю версію.
“Причини вибору Німеччини – наявність досвіду виробництва ракет PAC-2, аналогічної лінійки, але з іншими характеристиками. Отже, якщо є досвід виробництва протибалістичних ракет (до того ж за ліцензією США), безпекові умови, промислова база, то ці фактори свідчать на користь розміщення виробництва в Європі, щоб уникнути знищення підприємства російськими силами. По-друге, наявні відповідні технології, наукова та виробнича база, підготовлені кадри, тобто не потрібно їх готувати чи створювати з нуля, процес вже відпрацьований. Це дозволить прискорити випуск PAC-3”, – заявив він у коментарі УНН.
Якщо виробництво буде організовано в Німеччині, експерти вважають, що його запуск доведеться чекати близько року. Крім того, сам процес виробництва ракети тривалий – до 24 місяців.
Якщо ж виробництво буде розпочато в Україні? Очевидно, що знадобиться високозахищений завод, підготовлені кадри та налагодження поставок необхідних компонентів. За оптимістичними прогнозами експертів, це займе 2-3 роки, за песимістичними – до 6 років. Очевидно, що Україна не має стільки часу.
Чи існує альтернатива?
“При повному спектрі загроз потрібен повний набір інструментів”, – зазначає Том Карако, експерт з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні.
Аналітики пропонують шукати не стільки альтернативу, скільки доповнення. Тобто, не відмовлятися від виробництва ракет до Patriot чи отримання готових виробів від партнерів, а доповнювати іншими засобами. Серед найбільш ефективних альтернатив американській системі – модернізована франко-італійська система SAMP/T NG, або ж ще один комплекс виробництва США – THAAD. Однак, і тут проблема не лише в часі, але й у нестачі таких систем та ракет до них. Ще одна альтернатива – українська ракета FP-7.x, розроблена компанією Fire Point. Цей перехоплювач має стати основою європейської протибалістичної системи Freyja.
Наразі ракета пройшла льотні випробування на максимальних прискореннях. Наступним кроком є її інтеграція з іншими компонентами, що надаються європейськими партнерами, зокрема командними пунктами, радарами та головками самонаведення. Система розгортатиметься на базі вже існуючих засобів, головне – їхня інтеграція. Після підписання Президентом України та лідерами ще 9 європейських країн спільної декларації про Антибалістичну коаліцію, цей процес має прискоритися.
“Це буде спільний продукт, оскільки буде використано не одна, а дві головки самонаведення. Також буде задіяно низку радарів та командних центрів. Ми працюємо на відкритій архітектурі. Деякі країни, наприклад, не бажають купувати командні центри в інших країнах, якщо мають власні. Ми відкриті до інтеграції. Просимо відкрити ваші пропрієтарні протоколи (протоколи, що обмежують сумісність продуктів різних виробників), ми інтегруємося”, – пояснив головний конструктор Fire Point Денис Штілерман.
Крім того, FP-7.x потребує менш тривалого виробничого циклу порівняно з PAC-3. За словами Штілермана, Fire Point готова ділитися технологіями для масштабування виробництва перехоплювача. Додатковою перевагою є значно нижча вартість цієї ракети порівняно з аналогами. Вартість перехоплювача від Fire Point без головки самонаведення становить пів мільйона доларів, а з нею – 750-800 тисяч доларів, тоді як вартість аналогів сягає кількох мільйонів доларів.
“Навіть якщо ми запустимо десять ракет, які значно дешевші, це буде економічно вигідніше”, – підкреслює експерт Олексій Гетьман, додаючи, що важливо, аби європейські країни сприяли Україні у виробництві таких відносно дешевих рішень у великих обсягах.
Економіст Олег Пендзин висловлює більше надій на українську балістику, ніж на швидкий запуск процесу збирання PAC-3. Компанія Fire Point очікує перші перехоплення до кінця 2027 року.