Двічі переміщений Донецький національний медуніверситет шукає нове місце, бореться за кваліфікований персонал та здобувачів освіти, прагнучи зберегти свою майже сторічну історію.
Донецький національний медичний університет (ДНМУ) — один із найстаріших закладів вищої медичної освіти в Україні, який через російську агресію був змушений двічі евакуюватися та створювати все з нуля. Виконувачка обов’язків ректора ДНМУ Майя Єрмолаєва розповіла Укрінформу про складну історію переміщень, поточні реалії функціонування закладу в Кропивницькому та плани щодо розширення його діяльності у Кривому Розі.
ПЕРШИЙ ПЕРЕЇЗД УНІВЕРСИТЕТУ ОРГАНІЗУВАЛИ ВИКЛАДАЧІ ТА СТУДЕНТИ
У 2014 році, через початок російсько-української війни та окупацію Донецька, університет мусив здійснити перший виїзд. Цей переїзд не був системно спланований — усе трималося на ініціативі викладачів та студентів.
— Завдяки цій ініціативній групі відбулася перша релокація університету. У Лимані функціонував медичний коледж, що є структурним підрозділом університету. Він мав хоч і невелике, але власне приміщення, тому було ухвалено рішення переїхати туди. Спочатку переїхало близько 50 викладачів та приблизно 500 студентів, а згодом поступово приєднувалися інші, — розповідає Майя В’ячеславівна.
Оскільки Лиман — це невелике місто, університет почав розгортати освітні потужності у сусідніх Слов’янську, Краматорську та Дружківці. Пізніше, у 2015 році, було відкрито факультет у Маріуполі, а у 2016 році географія закладу розширилася на Кіровоградщину, як зазначає керівниця установи:
— У 2016 році було відкрито факультет у Кропивницькому. Це було зроблено не лише для українських студентів, щоб забезпечити кадрами регіон, а й для іноземних. Поступово університет розвивався, і до 2020 року налічував майже 3000 студентів.
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації принесло університету нові труднощі. Маріупольський факультет було втрачено повністю, а евакуація з прифронтових міст знову проводилася власними силами.
— Доля Маріупольського факультету сумна. На щастя, майже всі наші студенти та співробітники залишилися живими та виїхали, але всі потужності ми там втратили. Щодо інших міст — організованої релокації не було, тобто кафедри виїжджали окремими групами, але 80% матеріально-технічної бази все ж таки було вивезено до Кропивницького.
Проте викладачі та студенти не змогли масово зосередитися в одному місті. Більшість роз’їхалася по різних куточках України та світу, через що університет деякий час — до вересня 2023 року — функціонував виключно в онлайн-форматі.
— Переважна більшість все ж таки виїхала, але, на жаль, не до Кропивницького, а туди, де була можливість проживати: до рідних, друзів тощо. На той час навчальний процес було переведено в дистанційну форму, тому викладачі працювали онлайн з того міста, де перебували.
СУШІ-БАР ПОРУЧ З АУДИТОРІЯМИ
У Кропивницькому ДНМУ з 2016 року орендував просторе приміщення в центрі міста. Однак будівля належала Міністерству внутрішніх справ. Коли на початку повномасштабного вторгнення до Кропивницького евакуювався Донецький державний університет внутрішніх справ, медикам довелося терміново звільнити аудиторії.
— Постало питання про те, що в цьому приміщенні має бути підвідомчий університет. Фактично, за два дні наш університет покинув те приміщення. Ми переїхали в одну з будівель автошколи, яка також була в оренді, але її зовнішній вигляд, розташування, внутрішнє планування та стан не є належними для університету національного рівня, — каже пані Майя.
Наразі університет розміщується у відверто непристосованих для такого масштабного закладу орендованих приміщеннях. Один із них — на вулиці Любомира Гузара — перебуває не в найкращому стані, взимку там навіть відсутнє опалення. Через юридичний статус оренди заклад не має права проводити капітальні ремонти, перепланування приміщень чи залучати міжнародні гранти, резюмує керівниця:
— Рік тому на першому поверсі, у частині корпусу, яка нам не належить, відкрили, наприклад, суші-бар. Національний медичний університет і суші — ну, чудово… Більше того, у нас підвальне приміщення також не в оренді; була велика проблема домовитися, щоб нашим студентам та співробітникам дозволяли використовувати його як укриття під час повітряних тривог.
Хоча місцева влада, здавалося б, чує та розуміє проблеми переміщеного закладу, питання з належним приміщенням досі не вирішене — альтернатив нібито немає.
Останніми роками ДНМУ мав дві реальні пропозиції щодо приміщень — колишню будівлю МСЕК та один із корпусів Льотної академії, проте обговорення зайшли в глухий кут з причин, незалежних від закладу, переважно — бюрократичних.
ЖИТТЯ НА КОЛЕСАХ
Крім відсутності власних навчальних корпусів, у Кропивницькому університет зіткнувся і з житловою кризою. Влітку 2023 року керівництво ДНМУ ухвалило рішення повністю повернути навчання в офлайн-формат, оскільки якісно підготувати лікаря дистанційно неможливо.
Це рішення виявило катастрофічну проблему: високі ціни на оренду житла в Кропивницькому та неможливість організації службового житла змушують викладачів жити в дорозі або залишати університет, зазначає керівниця університету:
— Частина викладачів не проживає у Кропивницькому. Люди рятувалися від війни, куди могли. На робочий тиждень вони приїжджають, проводять заняття, живуть у гуртожитках чи дешевих готелях, а на вихідні їдуть назад. Це все кошти, люди шукають роботу там, де перебувають їхні сім’ї, і якщо знаходять — ми втрачаємо висококласні кадри. Кожна людина повинна мати гідне житло.
Ситуацію не покращує навіть наявність гуртожитку, як зазначає Майя В’ячеславівна:
— У нас є в оренді гуртожиток на Матвієнка, але у 2022 році туди заселили внутрішньо переміщених осіб. Там лише 140 місць, і з них понад 50 зайняли люди, які не мають стосунку до університету, але не виїжджають вже протягом чотирьох років. Ми зверталися до обласної та міської влади, проводили наради, де я неодноразово просила переселити їх, адже мої викладачі на 80% — також внутрішньо переміщені особи, які потребують житла. Але питання досі не зрушилося з місця.
ЗА ПЕРІОД ДРУГОЇ РЕЛОКАЦІЇ УНІВЕРСИТЕТ ВИПУСТИВ МАЙЖЕ ПІВ ТИСЯЧІ МЕДИКІВ
Попри житловий та майновий колапс, у професійній сфері університет знайшов союзника — обласний департамент охорони здоров’я та його керівника Олега Рибальченка. Місцева медична спільнота чітко усвідомлює: без ДНМУ регіон ризикує залишитися без лікарів. Університет уклав 18 чинних договорів про співпрацю з клінічними базами — як комунальними, так і приватними.
— Департамент — це надійний партнер нашого університету, який розуміє проблему дефіциту лікарів у місті та області, а також те, що завдяки нашим випускникам її можна значно зменшити. За період другої релокації ми випустили майже 500 студентів, приблизно стільки ж інтернів, і більшість із них залишається в регіоні.
Департамент допоміг налагодити дієву співпрацю з клінічними базами, де наші студенти мають необхідний доступ до пацієнтів, — зазначає Майя Єрмолаєва.
Однак і тут не все гладко. Цього разу — через законодавчі вимоги та загальне зменшення кількості абітурієнтів.
— Дуже підвищуються вимоги до всіх університетів, і однією з них найближчим часом на законодавчому рівні буде наявність власної або тісно афілійованої клініки, де розташовані всі основні клінічні бази. На жаль, у нас такої можливості по місту немає, хоча практичний складник освітнього процесу на сьогодні забезпечений. Також є дефіцит абітурієнтів: демографічна ситуація погана, медичні спеціальності стали менш привабливими для абітурієнтів, і медичні університети дуже не добирають студентів по всій країні, — говорить пані Майя.
НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ПРИЗУПИНИЛОСЯ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ
Через згадану демографічну ситуацію аналіз вступних кампаній останніх років продемонстрував невтішні тенденції для Кіровоградщини, які й раніше були скромними. Регіон має об’єктивні обмеження за кількістю випускників, а законодавчий поріг у 150 балів для медичних спеціальностей ще більше звужує коло місцевих потенційних студентів університету — рейтинг регіону в цьому питанні пасе задніх.
— Ми аналізуємо ситуацію з набором студентів уже кілька років. За останні два роки набір був приблизно однаковим — близько 75–80 студентів. Для національного медичного університету це дуже мало. Треба розуміти, що для випускників шкіл та медичних коледжів ми маємо лише чотири освітні програми — за спеціальностями: медицина, педіатрія, стоматологія та фармація. Це не класичний університет із десятками спеціальностей. Ми працюємо тільки в медичному напрямку, — наголошує Майя В’ячеславівна.
Навчання студентів з інших країн майже припинилося через війну, додає керівниця закладу:
— До війни в нас навчалися тисячі іноземних студентів. Сьогодні залишилося лише 11. Нового набору вже три роки немає. Не всі хочуть їхати навчатися до країни, де триває війна. Після перемоги ми намагатимемося повернути іноземних студентів, але всі розуміють, що це буде дуже непросто.
Для виходу з глухого кута Міністерство охорони здоров’я та керівництво вишу після тривалих обговорень обрали Кривий Ріг — великий промисловий центр, де місцева влада виявила максимальну зацікавленість у появі медичного університету та пообіцяла всебічну підтримку, разом із наданням службового житла для професорсько-викладацького складу. Тепер завершується юридичний процес передачі однієї з будівель Криворізького національного університету на баланс МОЗ для потреб ДНМУ.
— Якщо це приміщення вже стане нашим, то там буде наша юридична адреса, ми перереєструємося з Донецької області, матимемо там основну базу університету. Це дасть змогу залучати гранти, робити ремонти, адже міністерство готове допомогти облаштувати корпус, а місто вже додало нас до своїх грантових проєктів, — говорить керівниця закладу.
Окрім питання власного корпусу, Кривий Ріг вирішує ще одну стратегічну вимогу майбутнього законодавства — створення університетської клініки на базі другої міської лікарні.
Попри перенесення юридичної адреси та відкриття осередку закладу в Кривому Розі, ДНМУ поки що не закриває філію на Кіровоградщині. Університет має унікальний історичний досвід роботи одразу в кількох містах і планує зберегти всі напрацювання.
— Моя особиста позиція та позиція університетської спільноти — ми маємо зберегти те, що вже є в Кропивницькому. Тут є наші викладачі — місцеві мешканці. І найголовніше — студенти: тепер більшість із них — мешканці Кропивницького та області. Вони вступали тут, щоб саме тут навчатися і далі працювати, і змушувати їх переїжджати в інший регіон для завершення навчання — неправильно. Шкода було б втратити і наші клінічні бази, які ефективно працюють, — наголошує Майя В’ячеславівна.
У поточному році в Кривому Розі планують набирати лише перший курс та інтернів, у Кропивницькому продовжать повноцінне навчання студенти всіх курсів, включно з новим набором першокурсників.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ СТОЇТЬ ГОСТРО
Питання безпеки в Кривому Розі стоїть гостро, проте керівництво університету оцінює ситуацію тверезо і готує належну інфраструктуру. Оскільки в місті проживає понад 600 тисяч людей, ДНМУ інтегрується в наявні безпекові алгоритми, каже пані Майя:
— У будівлі, що нам передають, підвальні приміщення раніше використовувалися як лабораторії та технічні підрозділи, тому як елементарне укриття їх можна буде використовувати. На клінічних базах ще простіше — це лікарні, де укриття є обов’язковими. Ми дивимося на ситуацію стратегічно: війні протидіють тактичними рішеннями, але університет має жити, адже війна — не назавжди. Ми плануємо комбінувати розклад — прикладні дисципліни відпрацьовувати тільки очно на базах, а гуманітарні й теоретичні — частково, за потреби, переносити в онлайн.
Для більшості викладачів-переселенців черговий переїзд не є ментальним бар’єром, адже в Кропивницькому вони так і не змогли отримати постійного житла.
— Ми вже не вдома, тому для нас це не так складно, як було у 2014 році, — підсумовує Майя В’ячеславівна. — Головна мета ДНМУ залишається незмінною: ми маємо зберегти університет та гідно зустріти його столітній ювілей уже за чотири роки.
Керівниця закладу наголошує: у сучасних реаліях саме запит здобувачів освіти диктує логіку розвитку — задля майбутнього.
— На сьогодні важко прогнозувати, яка база буде привабливішою. Плануємо, що саме у Кривому Розі вона має стати основною, бо дуже багато сторін готові долучитися до її розвитку. Ми також розуміємо: сьогодні не лише студенти йдуть за викладачами, а й викладачі мають іти за студентами. Наша справа — залучати їх до університету та якісно навчати.
Зауважу, — додає пані Майя, — що нещодавно була на великому форумі за участю ВООЗ, присвяченому первинній медичній допомозі, сімейній медицині. Там представили справді страшну прогнозну статистику: у найближчі десять років дефіцит лікарів тільки на первинному рівні, сімейних, становитиме приблизно 10 000 осіб! Розумієте, яка це катастрофа? Тож усі медичні університети мають працювати на те, щоб мотивувати наших дітей до навчання та подальшого професійного шляху в нашій країні, у рідному регіоні.
Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки
Source: www.ukrinform.ua