Гудіння десятків кулерів зливається в один суцільний монотонний шум, який не замовкає ані на хвилину. У цьому приміщенні, попри аномальну українську спеку, безперервно народжуються деталі, життєво необхідні на передовій: від систем скиду до хвостовиків для мін. Керує цим невпинним процесом Юрій Сахно — керівник відділу дизайну в компанії «Київстар», який у вільний від основної роботи час перетворився на друкаря та засновника потужної волонтерської 3D-ферми.
Розповідаємо, як працює 3D-ферма Юрія, що виросла з невеличкого захоплення у благодійну справу, завдяки якій відбувається різниця на фронті.
Захоплення 3D-друком з’явилося у Юрія задовго до повномасштабного вторгнення. З 2019 року він друкував дрібнички для себе та родини на старенькому принтері. Щоб не тягнути в літак купу коробок під час подорожей з дружиною та восьмирічною донькою, він самостійно перемальовував та друкував компактні настільні ігри.
З початком великої війни Юрій бачив в мережі надруковані перископи, але як долучитися до процесу — не знав. Місцеві сили ТрО тоді відмовилися від його допомоги. Ситуація змінилася лише восени 2023 року, коли він натрапив на волонтерську спільноту «ДрукАрмія». Зрозумівши, що його принтер не потягне військові задачі, дизайнер замовив новий сучасний принтер, і вже у травні 2024 року взявся до роботи.
Юрій розповідає, що спочатку новачкам в «ДрукАрмії» довіряють прості тестові завдання, наприклад, заглушки на автомати, щоб куратори могли оцінити якість. Але Юрій Сахно цей етап оминув, написавши напряму керівництву. Тоді сталася кумедна переоцінка власних сил.
«Я написав напряму Євгену Вольнову: „Я вмію друкувати, надрукував кілограмів 20 пластику“. На той час, за всі ці роки з 2019-го, мені щиро здавалося, що це дуже багато. Зараз це звучить смішно, адже сьогодні я розумію, що лише за одну добу тут можу надрукувати понад 30 кілограмів. А загалом я вже перейшов межу у п’ять тонн. Але тоді, до того ж, я працював із примхливим ABS-пластиком, тому мене одразу перевели з новачків до групи зі складними завданнями», — з усмішкою згадує Юрій.
Народження «3D-бімби» та квест із пошуком приміщення
Перший принтер стояв удома, але через жорсткі відключення світла Юрію довелося перевезти його в інше приміщення. Там його роботу побачив колега. Зацікавився, купив собі такий самий, Юрій його навчив. Згодом долучився ще один співробітник. Свою команду з трьох апаратів вони жартома назвали «3D-бімба».
Система автоматичного скидання деталей
Коли Юрій налаштував систему автоматичного скидання готових деталей, принтери почали працювати цілодобово, спалюючи до 45 кілограмів пластику на місяць. Це виливалося у 12–15 тисяч гривень витрат. Шукаючи донатні матеріали, він познайомився з волонтером Володимиром, який замовляв великі об’єми мін дистанційного мінування для 25-ї бригади.
«Володя приїхав, побачив наше приміщення, і я необачно сказав: „Та я тут можу і 10 принтерів поставити“. Він каже: „Ловлю на слові!“, дав гроші, і я купив четвертий принтер. Потім за свої гроші — п’ятий. Так все закрутилося і я дійшов до восьмого», — розповідає засновник ферми.
Але справжнім випробуванням став пошук нового, більшого приміщення. Державні компанії, ЖЕКи, науково-дослідні інститути та бізнеси вимагали шалену оренду та оплату електроенергії з усіма можливими «накрутками». Арифметика була невблаганною: вісім принтерів споживають понад 860 кВт на місяць, а ще потрібно мінімум 36 000 гривень виключно на пластик.
«Я їм казав: „Слухайте, я маю гроші лише на пластик для військових, а ви що хочете, щоб я там ‚десяточку‘ вам давав?“. Усі відмовляли. Зрештою, знайшлися люди, які змилувалися, і пустили нас на лояльних умовах», — зазначає Юрій.
Полювання на OLX та інженерні хитрощі
З розширенням ферми змінилася і стратегія закупівель. Замість нових принтерів за 15 000 гривень, Юрій почав шукати вживані на OLX за 4–8000. Часто їх продавали люди, які купували техніку для допомоги ЗСУ, але банально не впоралися зі складними налаштуваннями, здалися після першого ж місяця і виставляли апарати майже новими.
«Була людина, у якої я купував принтер за 8 000. Ми розговорилися під час передачі, він дізнався, що в мене волонтерська 3D-ферма. То він мені потім 4 000 на карту повернув і ще дав зо три кілограми пластику в подарунок», — ділиться Юрій.
Майже завершений друк
Але купити принтер — це лише половина справи. Звичайні настільні апарати не розраховані на безперервний конвеєрний друк. Юрію довелося стати винахідником. Європейські виробники навіть не уявляли задач, які ставлять перед технікою українські волонтери.
«Європейці друкують якісь вазочки по одній штуці. У них немає задачі скидати вироби. Я розробив і встановив уже десь 15-ту версію спеціального „відвалу“ на друкувальну голову. Деталь тримається на столі лише за рахунок тепла. Після завершення друку вмикаються вентилятори, стіл охолоджується, принтер опускає голову і просто збиває деталь у кошик. Далі — друкує наступну».
Довелося писати й власний код. Популярний серед волонтерів пластик PETG настільки липучий, що при постійному друці в одній точці залишає мікроскопічний слід. З часом деталі просто намертво прилипають до столу. Юрій написав скрипт, який після кожного циклу зміщує нову модель на 1–2 міліметри.
Частина готових виробів, які скоро відправляться нашим захисникам
Не обійшлося і без апаратного втручання. Заводське кріплення камери не дозволяло нормально контролювати друк, тому Юрій переніс камери назад. Тепер він стежить за фермою дистанційно зі свого смартфона, що породило нову нервову звичку.
«Коли вночі прокидаюся від вибухів, я лежу і першим ділом лізу в телефон дивитися по камерах, чи принтери нормально працюють, чи не застрягла деталь. Оце прогортав усі 40 штук, подивився, чи все ок, а вже потім такий: „Ну, подивимося, що там куди прилетіло“».
Найбільше крові попила деталь, яку Юрій називає «чарочкою». Через складні нависання та малу площу контакту зі столом вона ніяк не хотіла друкуватися в автоматичному режимі. Зробиш слабке прилягання — деталь відвалюється ще під час роботи. Притиснеш сильніше — принтер не може її збити та ламає. На підбір ідеальних параметрів пішли тижні експериментів.
Принтери напрокат, монетизація та інклюзивність
Обслуговування 47 принтерів потребує чималих коштів. Розуміючи, як працює маркетинг, Юрій відмовився від анонімних зборів. Він веде комунікацію відкрито, власним іменем.
«У мене дуже часто питають: „Це ж небезпечно, ти світиш обличчям“. Це свідомий ризик. А яка вірогідність того, що ракета чи балістика попаде у ваш будинок? В принципі, така сама, як і в мій. Зате мені приємно, що я цим займаюсь».
Ідею системної монетизації підказала колега, Юля Котляр, згадавши нашумілу новину про айтівця з ДТЕК, який заснував стартап, що здає в оренду курей із підпискою на яйця. Вона запропонувала Юрію зробити те саме з принтерами. Так з’явилася опція «іменної таблички»: донатор переказує 4500 гривень (це вартість 15 кг пластику — середнього місячного розходу одного принтера), отримує статус опікуна та регулярні фотозвіти готових виробів.
Один з принтерів з табличкою патрона
Допомагають як українці, так і іноземці. Поляк Стефан під час жорстких блекаутів профінансував закупівлю потужних акумуляторів на 1200 євро. Латвійська 3D-студія UEP 3D Creative, після листів Юрія до європейських виробників, задонатила на 100 кг пластику. Але Юрій не просто збирає кошти, він будує спільноту. Одному зі своїх постійних спонсорів, людині з інвалідністю на ім’я Максим, Юрій спеціально відправив надруковані системи скиду «Новою поштою», щоб той міг поставити їх удома і фізично відчути свою залученість до справи.
Безпосередньо на самій фермі Юрію допомагають кілька волонтерів. Це молодий хлопець Андрій, який приходить на кілька годин полагодити техніку, та 50-річний демобілізований ветеран.
«У нього проблема з пошуком роботи. Наші HR-технології такі, що як тільки чують про військових — одразу додають їх до стоп-листа. Хоча по цій людині ніколи не скажеш, що він був на війні, хіба що замість „так“ каже „плюс“. Я запропонував навчити його 3D-друку, щоб це допомогло йому знайти себе і нову роботу. Тож зараз він приходить сюди і дуже допомагає фермі», — каже Юрій.
Майбутнє 3D-друку
Сьогодні у системі «ДрукАрмії» відкрито понад 90 активних замовлень. Потреба фронту не зменшується — замовляють партії по 10 і навіть 500 тисяч штук. Здавалося б, промисловий термопластавтомат впорався б із цим швидше і дешевше, але війна диктує свої правила.
«Проблема в тому, що форма для термопластавтомата коштує $10 000. Ось ви зробили партію, військові потестували і кажуть: „Ні, вона задовга, давайте меншу“. Все. Вам знову треба $10 000 на нову форму. А на 3D-принтері я можу просто змінити модель в програмі і буквально на льоту підлаштуватися під потреби бійців», — пояснює економіку війни дизайнер.
Впевненість у перспективності цього ремесла Юрій транслює не лише колегам, а й молодому поколінню, коли проводить профорієнтаційні лекції. Технологія, яка зараз буквально рятує життя, зовсім скоро стане невіддільною частиною побуту.
«Я кажу дітям, що 3D-друкар — це професія, яку найближчим часом не замінить штучний інтелект. Технологія поки що дуже недосконала і потребує людського досвіду: розбирати, збирати, налаштовувати. Це зараз на рівні ремесла. Але років через три-п’ять у половини класу вдома стоятиме 3D-принтер, як зараз звичайний струменевий. Маркетинг вчить нас бути індивідуальними, і 3D-друк — це ідеальний інструмент. Свою нішу ця технологія точно знайде».
Підтримати 3D-ферму Юрія можна донатом на його збір в mono або Приваті. Всі кошти підуть на закупівлю пластику.
Джерело: www.ukrinform.ua