35 найкращих футболістів в історії національної збірної України
24 серпня 2026 року нашій незалежній Україні виповнюється 35 років. За ці вже довгі роки наша країна встигла відбутися, крім іншого, й на футбольній арені. Зокрема головна футбольна команда нашої країни залишила помітний слід і на чемпіонаті світу, й на чемпіонатах Європи. Сьогодні є чудова нагода згадати найкращих футболістів нашої «синьо-жовтої» команди. Найкращих із найкращих.
Під гарний і лункий ювілей нашої Незалежності Sport.ua взяв на себе сміливість визначити 35 найкращих гравців в історії національної збірної України. Так би мовити, зробити свій посильний внесок у святкування ювілею.
З цього приводу ми вирішили не вигадувати велосипед, а визначити 33-х найкращих гравців в історії нашої збірної (по три на кожну ігрову позицію), плюс ще два прізвища будуть як бонус. Нехай це буде приз глядацьких симпатій, якщо можна так висловитися.
Головний критерій, який ми враховували під час визначення нашої версії найкращих – кандидат має зіграти під прапорами національної збірної не менше 30-ти матчів.
Хоча, забігаючи наперед, зазначимо, що в деяких випадках ми ангажували до нашої «команди» футболістів і з менш представницьким гвардійським реєстром, бо через різні нюанси ми просто не могли проігнорувати вагомий внесок і роль цих гравців у розвитку нашої головної футбольної команди.
Безумовно, наш варіант кращих із кращих футболістів збірної України матиме певні нотки суб’єктивізму, але куди ж без нього. Водночас ми розуміємо, що в кожного з нас свої спогади про нашу збірну, свою пам’ять, свої емоції та свої головні дійові особи.
Отже, 35 найкращих. Поїхали!
Воротарі
1. Олександр ШОВКОВСЬКИЙ
Це, очевидно, це однозначно, це епохально! Тут ні двох, ні трьох, ні тим паче десяти думок бути не може: Олександр Шовковський є беззаперечним номером один під час вибору «першого номера» до національної збірної України за всю її 35-річну історію.
Шовковський – один із головних творців успіху збірної України на ЧС-2006 – і на самому Мундіалі, й під час відбірного циклу. А ще цей воротар чудово виявив себе під час відбору на Євро-2000. Ми тоді не програли жодного матчу в групі! У групі з чемпіонами світу – французами. Загалом перший номер на всі часи. За версією Sport.ua.
2. Андрій П’ЯТОВ
Багаторічний голкіпер «Шахтаря» Андрій П’ятов – одразу за широкою спиною Шовковського на позицію голкіпера. Доволі складно та водночас просто порівнювати цих уже легендарних воротарів: у них повно чеснот, хоч і вади також були. Проте всі їхні маленькі недоліки компенсувалися надійною грою. Надто в «рамці». Щодо П’ятова, то респект йому за відбір на Євро-2020. Надто за домашню гру проти збірної Португалії. І за домашнє Євро-2012 йому також респект.
3. Георгій БУЩАН
Вибираючи третього воротаря, зламали кілька копій. Добре, що обійшлося без зламаних щелеп. Розглядали й Суслова, й Трубіна, але вибір зупинили на Бущані.
Колишній вартовий воріт «Чорноморця» був першим вибором у збірній України на позицію голкіпера в половині 90-х років минулого століття. Та він провів лише 12 матчів. Вочевидь, найкращі роки Трубіна в збірній – ще попереду, а ось у Георгія Бущана – вже, мабуть, позаду. Проте пройти повз чудову гру Жори на Євро-2020, де в усіх п’яти матчах він відіграв від дзвінка до дзвінка, ми не могли. Тому й вийшов такий компромісний, але в будь-якому разі гідний варіант (хоч 30-ти матчів Бущан за збірну й не награв).
Захисники
Правофлангові захисники:
1. Олег ЛУЖНИЙ
Без варіантів. Як й у випадку із Шовковським. Олег Романович – беззаперечний авторитет і для своїх колег зі збірної, і для нашої різновікової журналістської братії. Справжній ватажок, справжній капітан. «Лицар без страху та докору», – називав таких футболістів незабутній Віктор Прокопенко. Лужний борознив свою брівку протягом практично всієї гри, встигаючи й оборону цементувати, й в атаці допомагати. Перші серйозні успіхи збірної України пов’язані з Олегом Лужним. Шкода, що йому так і не довелося зіграти на великому турнірі.
2. Артем ФЕДЕЦЬКИЙ
Дебютував у збірній ще 2010-го, брав активну участь у товариських матчах напередодні Євро-2012, але на континентальній першості не зіграв. Натомість був основним й у відборі на ЧС-2014 (взяв участь у видовищному виїзному погромі збірної Чорногорії), і у відборі на ЧЄ-2016 і Євро-2016.
3. Олександр КАРАВАЄВ
У свої найкращі роки – зразок флангового захисника: швидкісний, надійний, чіпкий, непоступливий. Практично як Лужний. Однак, не в образу Олегу Романовичу буде сказано, Караваєв ще більше був спрямований на атаку. В принципі, за великого бажання, його позицію можна позначити як лінійний. Грав й у відборі на ЧС-2018, й у відборі на Євро-2020, і на континентальній першості. Надто пам’ятний матч за його участю – Україна – Сербія (5:0), а також двобій відбору Євро-2024 проти Північної Македонії, в якому Олександр став автором гарного забитого м’яча.
Центральні захисники:
1. Олександр ГОЛОВКО/Владислав ВАЩУК
У даному разі конче потрібна невелика ремарка. Свого часу, для когось дуже далекого, а для когось і не дуже, центральні захисники ділилися на переднього, тобто центрального, й ліберо, того, хто підчищав за всіма. Фактично до кінця 1990-х наша збірна грала за такою схемою – з ліберо, тобто з останнім захисником. У лінію центрбеки почали грати згодом. І справжнім символом тієї нашої збірної, становлення нашої головної команди країни, так само як і київського «Динамо», й була ця приголомшлива пара центральних: Головко (центрбек) і Ващук (ліберо). Олександр незрівнянно грав у повітрі та позиційно, Влад чудово читав гру та міг круто розпочати атаку. Головко старший, тому закінчив кар’єру та не встиг пограти на ЧС-2006, а ось Ващук встиг.
2. Ілля ЗАБАРНИЙ/Микола МАТВІЄНКО
Основна зараз пара центрбеків національної збірної України. Обидва гравці – з чудовим баченням поля, з гарною першою передачею. Микола має сильний удар, зчаста користується цим прийомом, тоді як Ілля – наша головна опора під час верхової гри. Відіграли на двох останніх чемпіонатах Європи. 30-річного Матвієнка можна назвати вже ветераном збірної, тоді як у 23-річного Забарного ще вся кар’єра попереду, а в нього вже 58 матчів в активі головної команди.
3. Андрій РУСОЛ/Олександр КУЧЕР
Ця зв’язка була основною в збірній України не так і довго: кілька років (не дуже вдалий для нас відбір на Євро-2008). Ця зв’язка – радше, символічна, ніж фактична. Менше з тим, не включити цих двох центрбеків до нашого історичного реєстру ми просто не могли. Бодай тому, що Русол – автор першого забитого м’яча збірної України на Мундіалі. А Кучер, який дебютував в офіційному матчі проти збірної Шотландії (і відзначившись до того ж забитим м’ячем), по тому провів ще 56 матчів за першу збірну України. В його активі – Євро-2012 і Євро-2016.
Лівофлангові захисники:
1. Андрій НЕСМАЧНИЙ
Відбір на ЧС-2006, Мундіаль-2006 – ось знаковий годинник для Несмачного в збірній України. Незамінний на той час гравець. І фактично безальтернативний. Напевно, міг би зіграти за збірну куди більше своїх 67-ми матчів, якби не його рішення рано (в 30 років) завершити кар’єру. Відхід зі збірною (та й узагалі з футболу) Несмачний мотивував бажанням більше часу приділяти родині й «духовними вимогами» (він є парафіянином церкви Свідків Єгови).
2. Віталій МИКОЛЕНКО
Окрема подяка Олександру Хацкевичу, колись головному тренеру «Динамо», який того свого непростого часу довірив місце лівого захисника в своїй команді 17-річному Віталію Миколенку. Й дуже швидко честолюбний дублер зумів вибороти гарантоване місце в основі й свого клубу, й своєї національної збірної. Якщо у Віталія все нормально буде зі здоров’ям, то цей футболіст на роки та роки буде безальтернативним основним вибором у збірній на таку «дефіцитну» позицію.
3. В’ячеслав ШЕВЧУК
Кар’єра Шевчука в головній команді країни розтягнулася на 12 років. Він встиг пограти за «синьо-жовтих» й у відборі на Євро-2004, й у відборі на Євро-2016. Головні його футбольні чесноти – швидкість і приголомшлива функціональна форма. Власне, він і зараз у чудовій фізичній формі.
Півзахисники
Опорні півзахисники:
1. Андрій ГУСІН
За словами самого Андрія, рішення перебратися в опорну зону з нападу він ухвалив особисто. Сказав своїм партнерам по «Динамо», мовляв, я зараз вам покажу, як потрібно захищатися. Це «покажу» побачив Лобановський, і з того часу Гусін став знаковою фігурою в середині поля і для «Динамо», й для збірної України. Дуже круто читав гру. Ще крутіше «перекушував» гру суперника. Його пікова година у збірній – відбір на ЧС-2006 (дякую за голи у ворота збірних Данії та надто Греції) та ЧС-2006.
2. Анатолій ТИМОЩУК
Провів найбільше матчів у збірній України, був топовим опорним півзахисником, капітаном збірної. Проте запам’ятається він іншим: під час війни, на відміну від друзів та експартнерів зі збірної Вороніна, Калиниченка та Ракицького, залишився в росії, по суті, перейшовши на бік агресора. Зрадник, який малював на щоках український прапор і колекціонував футболки суперників.
3. Тарас СТЕПАНЕНКО
Багаторічний лідер збірної, багаторічний безальтернативний опорник «синьо-жовтих». Чіпкість, жорсткість, непоступливість, уміння вигризати безнадійні м’ячі – Тарас був найяскравішим представником своєї «професії». Якби йому трохи більше майстерності – був би на найвищому рівні. Та й так дуже круто вийшло.
Правофлангові півзахисники:
1. Андрій ЯРМОЛЕНКО
В даному разі ми не мали жодних дискусій із приводу кандидата на першу позицію під час вибору правофлангового півзахисника. Ну звісно ж – Ярмола! Якщо винести за дужки зрадника Тимощука, Ярмоленко – перший гвардієць нинішньої збірної України. Й дуже навіть може бути, що Андрій таки поб’є гольовий рекорд ще одного Андрія Миколайовича, ще однієї легенди нашої збірної – Шевченка.
2. Олег ГУСЄВ
А в цьому разі якщо й була дискусія, то лише суто технічна: довго вирішували, на яке саме місце ставити цього знаного універсала – правий фланг атаки або місце правого оборонця. Олег і там встиг пограти, й там. Вирішили, що його місце серед гравців півзахисту. В цьому є логіка, бо більшу частину матчів за «синьо-жовту» команду Олег провів на правому крилі півзахисту/атаки. Круто провів, тут – без варіантів. Окреме спасибі – за переможний пенальті у ворота Швейцарії у 1/8 фіналу ЧС-2006.
3. Юрій МАКСИМОВ
До нашої «гросмейстерської» позначки – 30-ти матчів за національну команду – Максимов не дотягнув усього нічого: 3 матчі. Поряд із Лужним, Ващуком, Головком і компанією Максимов грав за збірну України в найперші, в найскладніші часи її становлення. Він забив за збірну вже в своєму дебютному поєдинку (проти Білорусі 1992 року). Був однією з головних дійових осіб збірної України під час відбору на ЧС-1998: першого відбіркового циклу, в якому наша збірна претендувала на щось більше, ніж участь. Й окрема подяка Юрію Вільйовичу за його щонайкрасивіший гол у ворота збірної Португалії.
Лівофлангові півзахисники:
1. Євген КОНОПЛЯНКА
Гравець рідкісного футбольного таланту. Й так само рідкісного вміння цей талант розбазарювати. Проте зв’язка вінгерів Ярмоленка – Коноплянка, напевно, ще довго буде не просто топовою, а оптимальною в історії нашої збірної. Його початок у збірній – просто блискучий (2010–2011 роки). Автор найкрасивішого м’яча у ворота збірної Швейцарії (у товариській грі). Провів усі 3 матчі у складі збірної на Євро-2012. У відборі на ЧС-2014, у виїзній грі проти Англії, забив свій найкрасивіший м’яч у футболці збірної. Був капітаном збірної. Автор дебютного голу для збірної України в Лізі націй. Якби не травма, зіграв би на Євро-2020. Якби його клубна кар’єра склалася вдало, напевно зіграв би щонайменше 100 матчів за збірну. Зупинився на позначці 87 матчів.
2. Руслан РОТАНЬ
І помітний, і непомітний герой. І дуже універсальний гравець. Вирішили визначити його на лівий фланг. У всякому разі, саме на цій позиції Руслан Петрович найчастіше грав у відборі на ЧС-2006 і на самому Мундіалі. Один із п’яти головних гвардійців збірної України (провів за головну команду країни 100 матчів).
3. Олександр ЗІНЧЕНКО
Ще один універсальний гравець, щодо «прописки» якого в нас виникли складнощі. Адже Зінченко грав за збірну й на місці лівого захисника, й у центрі поля, і на лівому фланзі. Колегіально вирішили визначити його в півзахист, де він почувається органічніше. Гравець і яскравого таланту, і яскравої харизми. Один із ватажків нинішньої збірної України, її капітан. Якщо його обійдуть травми, то має стати ще одним «сотником». Респект за гол у ворота збірної Швеції на Євро-2020
Центральні півзахисники:
1. Сергій НАЗАРЕНКО
«Я не знаю футболіста на прізвище Плеймейкер», – зчаста говорив Олег Блохін. Олег Володимирович лукавив, бо під його рукою у збірній грав справжній Плеймейкер – Сергій Назаренко. Цей футболіст міг зіграти на будь-якому місці в центрі поля. А ще він майстерно виконував штрафні удари – саме так і забив дебютний гол за збірну (в товариському матчі проти сербів). А ще він запам’ятався фантастичним голом у ворота збірної Німеччини під час відкриття оновленого НСК «Олімпійський». Автор єдиного м’яча в переможному матчі проти збірної Англії (відбір на ЧС-2010). Мав лише одну ваду: слабко грав головою. Та загалом його голова «варила» ого-го як!
2. Руслан МАЛИНОВСЬКИЙ
Міг би більше матчів зіграти за збірну, якби не травми. Й не складний характер. Проте й так в активі Малиновського вже 71 поєдинок за головну команду країни. Чудово тримає м’яч, бачить поле, веде гру. Має сильний удар. Вміло виконує стандартні ситуації. Зіграв і на Євро-2020, і на Євро-2024. Забив два класні м’ячі у ворота збірної Ісландії у виїзному поєдинку.
3. Юрій КАЛИТВИНЦЕВ
Цей наш вибір – данина пам’яті. Данина історії. У половині-наприкінці 90-х років практично всі гравці основи «Динамо» виступали за збірну України. Виступав за збірну України й тодішній динамівський капітан Юрій Калитвинцев. В обох іпостасях він був найважливішим гравцем центру поля, сполучною ланкою між півзахистом та атакою. За головну команду країни він провів лише 22 матчі й забив лише один гол. Проте який! Охочі можуть переглянути (у ворота збірної Хорватії).
Нападники
1. Андрій ШЕВЧЕНКО/Сергій РЕБРОВ
Тут, як і у випадку з парою Головка/Ващук, нічого не потрібно ані пояснювати, ані аргументувати. Перший – головна легенда збірної України, головна її ударна міць, другий – незмінний партнер Андрія по нападу й у «Динамо», й у національної збірної. Перелічувати всі їхні геройства в збірній немає сенсу, бо всі знають і так. Нагадаємо лише про гол Шевченка росіянам на їхніх «Лужниках», і про гол Реброва росіянам на нашому «Олімпійському». Й про гру цієї пари на ЧС-2006.
2. Андрій ВОРОНІН/Андрій ВОРОБЕЙ
Цей дует складно назвати повноцінним дуетом – у тому сенсі, щоб вони повсякчас грали в парі в основі збірної. Проте не занести цих яскравих нападників до нашого реєстру ми просто не мали права. Воронін увірвався до збірної метеоритом – у відборі на Євро-2004. Й одразу ж став гравцем основи. Забивав найважливіші м’ячі у відборі на ЧС-2006. Воробей використовувався в головній команді й на позиції форварда, й на правому крилі атаки/півзахисту, й скрізь був корисним та ефективним. Сумарно ці двоє провели за збірну України понад 140 матчів.
3. Роман ЯРЕМЧУК/Артем ДОВБИК
А це вже нинішня історія збірної України. Хай в якій би формі був Яремчук, хай як би він виступав на клубному рівні, все одно його головна команда – це збірна України, в матчах за яку він віддається більш як. Щодо Довбика, то зараз це взагалі наша головна надія в атаці. Сподіватимемося, що ці двоє виведуть нашу збірну на третій поспіль Євро. Роману окрема подяка за гол у ворота Нідерландів, а Артему – у ворота Швеції.
Бонус:
1. Віктор ЦИГАНКОВ
Щодо вибору першої кандидатури «поза конкурсом», ми практично всі були одностайні: Віктор Циганков. Якщо говорити за великим рахунком, то колишній динамівський капітан, а нині бунтівний екслідер «Жирони» заслуговував і на місце в «основі», але аж надто багато класних футболістів грали й досі грають на його «рідній» позиції – правого вінгера. Віктору часом доводилося грати й на протилежному фланзі, коли в основі виходили він та Ярмоленко. Нині Циганков – одна з головних надій збірної України. Один із її креативних центрів (якщо взагалі не головний).
2. Артем МІЛЕВСЬКИЙ
Ну, а в цьому випадку наші симпатії та переваги розділилися. Причому не просто розділилися між підсумковим переможцем і підсумковим «постраждалим» Євгеном Селезньовим, але старші товариші активно просували ще й кандидатуру Віктора Леоненка. На цей раз вони не зуміли «протиснути» своє. Через довгі дискусії вибір було зроблено на користь імпульсивного, експресивного й дико талановитого ексфорварда «Динамо», який дуже яскраво сяяв свого часу в збірній України, зокрема, на ЧС-2006 (респект за пенальті в стилі Паненки в матчі проти Швейцарії), але опісля розмінявся на дріб’язки. Проте півсотні матчів Мілі в головній команді країни – це було яскраво та по-справжньому.
Джерело: www.ukrinform.ua