Ольга Василевська-Смаглюк: «Потрібно виявити «кpотів» та «щурів» у фракції, а вже потім вести розмову без них»
Монобільшість давно демонструє ознаки незлагодженої роботи. Проте цього року її низька ефективність стає особливо помітною, особливо коли йдеться про критично важливі голосування. Приміром, протягом минулого пленарного тижня депутати не змогли ухвалити законопроєкти, що мали б стати сигналами для Євросоюзу та МВФ – зокрема, той, що викликав чимало дискусій, урядовий законопроєкт №14025 про «податок на OLX». Пропрезидентська фракція «Слуга народу» зуміла зібрати лише 126 голосів «за» під час цього ключового голосування. Це не було поодиноким винятком: парламент наразі перебуває у стані стагнації, бракує голосів для важливих урядових ініціатив. За даними руху «Чесно», показник успішності проходження законопроєктів уряду Юлії Свириденко у Верховній Раді становить лише 11,5%, тоді як за попереднього уряду Дениса Шмигаля він сягав 39%.
Навіть зазвичай стриманий заступник голови фракції «слуг народу» Андрій Мотовиловець, який, поряд з головою фракції Давидом Арахамією, відповідає за мобілізацію голосів у монобільшості, не витримав. Він несподівано перервав інтерв’ю, заявивши про втрату фракцією свого ядра та поскаржившись на ускладнення процесу збору голосів після вручення підозр п’ятьом народним депутатам від «Слуги народу» з боку НАБУ та САП.
Однак, не всі члени фракції поділяють таку оцінку причин парламентської кризи. У понеділок значного резонансу набув витік інформації з внутрішньофракційного чату «слуг народу». Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк опублікувала там звернення до своїх колег: «Шановні керівники Верховної Ради та нашої найсексуальнішої фракції. Спостерігаю в чаті повну тишу стосовно проблем, що накопичуються: відсутність голосувань, відкритої політичної дискусії, браку діалогу між групами, загроз з боку блогерів зруйнувати парламент, що може призвести щонайменше до чергових репутаційних втрат, а в гіршому випадку – кожен з нас може зазнати фізичної шкоди у своєму виборчому окрузі чи біля будівлі Верховної Ради».
Василевська-Смаглюк запропонувала два варіанти виходу з цієї складної ситуації: змінити операційне керівництво фракції, яке, на її думку, не справляється із завданнями зі збору голосів, ведення діалогу та конструктивної роботи, або ж «розійтися». Варто зазначити, що депутатка має особисті претензії до Мотовиловця – раніше вони не змогли поділити вплив у Київському обласному осередку «слуг народу».
В інтерв’ю «Главкому» Ольга Василевська-Смаглюк викладає своє бачення причин поточної безпрецедентної кризи в монобільшості. Парламентарка говорить про підступні дії деяких соратників, які працюють на ослаблення позицій президента.
Чи є у вас підозри щодо того, хто з вашої великої фракції міг злити ваш допис у чаті?
Не можу сказати, хто саме це зробив, але це вкрай непродуктивно. На мою думку, ця людина або група осіб діє явно не в інтересах держави, не задля єдності нашої фракції та парламенту загалом. Це важко пояснити, адже зливи коментарів з чатів та особистих листувань трапляються вже не вперше. І чомусь досі не вдається встановити винних. Навіть якщо ми створимо новий чат, у нашій фракції так багато людей, що вони просто переходитимуть з одного чату до іншого.
Що саме спонукало вас написати це повідомлення в чаті саме зараз? Чи були вже спроби згуртувати фракцію зсередини іншими депутатами?
Мабуть, це одна з перших спроб, інших не пригадую. Мене особисто мотивувало те, що наразі є два мої законопроєкти, які відповідають вимогам Світового банку, Міжнародного валютного фонду та програми Ukraine Facility – щодо приєднання України до єдиного європейського платіжного простору та про кредитну історію.
І я усвідомлюю, що проблема з голосами настільки глибока, що ці законопроєкти мають дуже низькі шанси на ухвалення в залі. Хоча вони надзвичайно потрібні країні. Я працюю над цими проєктами не лише з колегами та посадовцями з Мінфіну і Нацбанку, а й з міжнародними партнерами. І мені незрозуміло, чому ці важливі питання не голосуються.
Тому я вирішила спробувати якось взаємодіяти з колегами-депутатами, аби з’ясувати, що потрібно зробити для їхнього ухвалення. І не лише цих проєктів, а й загалом усього, що наразі не проходить голосування.
Насправді, реакція на мій допис з’явилася вже вранці в понеділок (23 березня), коли він був опублікований. В опитуванні в чаті, яке я організувала, 30 депутатів проголосували за необхідність зібратися та обговорити ці питання. Їм, як і мені, потрібна розмова про ефективність роботи Верховної Ради. Крім того, вранці в понеділок я провела розмову зі спікером Русланом Стефанчуком щодо цих питань. Отже, я принаймні не самотня.
Коли саме ця «мертва тиша» у чаті, відсутність діалогу між групами та інші згадані вами проблеми почали відчуватися найгостріше?
Після перших зливів інформації з нашого чату ми перестали отримувати комплексну інформацію від нашого керівництва. Воно просто не бажає спілкуватися з нами через канали, які потім можуть зробити інформацію загальнодоступною.
Але ж ці «зливи» з чатів траплялися ще за часів, коли журналісти могли фотографувати телефони депутатів з балкона для преси.
Незалежно від цього, відвертого діалогу у нас давно немає, що призвело до браку голосів. На мій заклик станом на зараз відгукнулися 30 депутатів, але, гадаю, коли Давид Арахамія повернеться до України з міжнародних поїздок і скличе засідання фракції, то депутатів збереться приблизно вп’ятеро більше.
Проте, знову ж таки: після кожної зустрічі відбуваються певні витоки інформації, що не сприяє конструктивній роботі. Тобто спершу потрібно виявити цих «кротів» і «щурів», а вже потім вести розмову без них.
Попри те, що зараз у фракції «Слуг народу» у Верховній Раді лише 228 депутатів, ми все одно залишаємося основою для будь-яких голосувань. Тому спочатку ми маємо розібратися між собою, а вже потім формувати позицію з іншими фракціями. Адже вони всі також мають власні інтереси – хтось прагне отримати посаду голови комітету, хтось – вирішення інших кадрових питань.
«Існує група осіб, які можуть бути зацікавлені в тому, щоб ще більше віддалити монобільшість від президента»
Чи пояснюється це «гальмування» у фракції насамперед тиском на депутатів з боку НАБУ та САП, про що говорив у своєму інтерв’ю заступник голови фракції Андрій Мотовиловець?
Я не поділяю думку Мотовиловця про страх, втому та безнадію у фракції. Я особисто не втомилася, не відчуваю безнадійності і мені не страшно. Навпаки, я відчуваю, що настає історичний момент, коли ми, як народні депутати, маємо взяти ситуацію у свої руки, а не дозволяти маніпулювати нами.
Справа тут не в НАБУ, адже навіть фігуранти розслідувань голосують у Раді. Натомість не голосують групи Павлюка, Разумкова, деякі окремі народні обранці, які мають власні, невисловлені мотиви. На мою думку, існує група осіб, які можуть бути зацікавлені в тому, щоб, саботуючи всі голосування, ще більше віддалити монобільшість від президента.
Заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець вважає, що монобільшість втомилася та дезорієнтована через атаки антикорупційних органів фото: facebook.com/motovilovets.andrey
Які мотиви у цієї групи?
Ми бачимо, що з-під ніг президента систематично вибивають опору – це стосується як голосувань у залі, так і людей, яким він довіряє. Я маю на увазі того ж Єрмака (Андрій Єрмак – ексглава Офісу президента – «Главком»), якого усунули: незалежно від мого ставлення до нього, президент спирався на нього. Ймовірно, комусь вигідно послаблювати президента, щоб йому не було на кого спертися всередині країни. Все це виглядає як дії, що відповідають інтересам Російської Федерації.
Чому, на вашу думку, не надто публічний Мотовиловець раптом заговорив про неконтрольований парламент? До кого були звернені ці його скарги?
Мені складно аналізувати хаотичні дії операційного керівника нашої фракції, оскільки я не спілкувалася з ним протягом п’яти років. Думаю, він говорив більше про свої особисті психологічні переживання – безнадію та все інше. І чомусь вирішив поширити їх на весь парламент чи монобільшість.
Він, зокрема, зазначив, що нинішній стан народних депутатів – це «втома, помножена на розгубленість і страх». Ви не згодні з цим визначенням, а як би ви самі охарактеризували цей стан?
Відсутність результативних голосувань або принаймні діалогу щодо їх необхідності викликає у мене відчуття, що народні депутати забули, що в країні триває війна, існують питання наповнення державного бюджету та необхідність голосувань для української євроінтеграції.
У фракційному чаті ви зазначили, що потрібна зміна керівництва фракції. Але ж раніше саме менеджерські якості цього керівництва пояснювали, як вдається утримувати таку різнорідну монобільшість разом. Хто б міг об’єднати фракцію зараз?
Я мала на увазі зміну не Арахамії, а операційного керівництва фракції, яке відповідає за збір голосів у парламенті, – тобто саме Мотовиловця. На цій посаді має бути людина, яка здатна, принаймні, спілкуватися з народними депутатами та досягати з ними певних домовленостей. А Мотовиловець у цьому не зацікавлений. Він просто говорить: «Це треба голосувати, це треба…».
Насправді, здатність збирати голоси в залі демонструє лише Давид. Коли його немає або він зайнятий мирними переговорами, то, власне, результат видно на табло.
Тобто раніше Мотовиловець вмів збирати голоси, а зараз – забув. Чесно кажучи, вашу позицію можна розцінювати як особисту вендету проти нього. Ви ж не просто так не розмовляєте з ним п’ять років?
Коли Мотовиловець у 2021 році очолив Київський обласний осередок «слуг народу», ми домовилися про модель управління цим осередком, яку він просто порушив і вирішив, що може керувати самостійно. У результаті, через його нездатність, цей осередок наразі використовують групи «Майбах» («За майбутнє» – «Главком»), «Євросолідарність», ОПЗЖ та «Батьківщина».
Це не вендета, я просто не бачу ефективної роботи Мотовиловця як заступника голови парламентської фракції. Можливо, я помиляюся, запитаю інших народних депутатів.
«Про деякі урядові законопроєкти ми дізнаємося з новин»
Одним із чинників, який, як вважають багато хто, розвалив монобільшість зсередини, є справа про виплати «в конвертах». Під підозрою у цій справі перебувають п’ятеро депутатів на чолі з головою транспортного комітету Юрієм Кісєлем. Мовляв, схема з «конвертами» зруйнувалася – зникли й голоси.
Я не знаю, про які «конверти» всі говорять. І, до речі, ті депутати, які фігурують у кримінальних провадженнях НАБУ та САП, якраз голосують у Раді. Тому ця історія не вплинула на голосування.
На голосування вплинули численні інші чинники. Наприклад, на допити викликають низку народних депутатів, зокрема, як свідків – керівників комітетів, заступників голови фракції… І вони нарікають, що керівництво нашої фракції навіть не поцікавилося, чи, можливо, їм потрібен адвокат, взагалі не виявляло інтересу до цих викликів.
З іншого боку, виникла проблема через те, що депутати змушені голосувати за рішення, в обговоренні яких вони навіть не брали участі. Я маю на увазі оподаткування ФОПів, посилок тощо. Ми дізнаємося про ці проєкти з новин, а не від членів уряду. Нас не запитують, що ми про це думаємо, можливо, ми могли б запропонувати щось інше МВФ… Такого діалогу немає, проте є роздача грошей від уряду. Тобто виходить, що урядовці – хороші, бо роздають гроші, а народні депутати – погані, бо підвищують податки. Це також викликає обурення серед депутатів, і тому вони не бажають голосувати за певні законопроєкти.
Пропозицію не голосувати, поки на депутатів чиниться такий тиск з боку НАБУ, я чула лише від одного колеги – Макса Бужанського. Він на засіданні фракції сказав прем’єр-міністру, щоб та поговорила з цього приводу з міжнародними партнерами. Мовляв, поки антикорупційні органи притягують до відповідальності народних депутатів за голосування за якісь постанови та ратифікації, ми голосувати не будемо. Адже звинувачення в отриманні неправомірної вигоди за голосування про ратифікації справді виглядають досить дивно.
Ну і останнє, що, можливо, демотивує народних депутатів – це неузгодженість позицій стосовно законопроєктів, за які ми отримуємо репутаційні втрати. Я маю на увазі липневий «картонковий Майдан». Тоді депутати, які раніше дисципліновано голосували, побачили, що всі використовують парламент і монобільшість, щоб перекласти на них увесь негатив.
«Картонковий майдан» вийшов проти рішення Верховної Ради про позбавлення повноважень НАБУ та САП. Він став серйозним ударом по міцності монобільшості фото: Olena Oleksandra Chervonik/Facebook
Додатково є інтереси різних груп у монобільшості, про які я згадувала. Вони, ймовірно, просто виторговують собі певні «бонуси» в обмін на голосування.
Судячи з відсутності голосувань, вони погано виторговують… І який ваш сценарій оптимального виходу з нинішньої кризи?
Насамперед керівництво нашої фракції має зібрати її разом з керівництвом Верховної Ради та уряду. Далі ці самі люди мають разом з нашою фракцією зібрати представників інших фракцій Верховної Ради. У такому форматі ми обговоримо всі нагальні питання, що стосуються відновлення довіри всередині парламенту.
Спочатку подивимося, чи вдасться нашій фракції вийти на конструктивний діалог – наприклад, ми домовляємося, що діють ті правила, які працювали раніше: умовно кажучи, якщо 70% фракції «за» якесь рішення, значить, голосує вся фракція. Якщо це працює і далі, то й інші фракції також підтягуються в обмін на певні власні пріоритети, які в них, безсумнівно, є. Наприклад, комусь потрібно змінити заступника голови комітету, хтось хоче бути головою комітету, комусь потрібно створити ТСК, комусь – провести певний закон. Всі ці позиції враховуються в роботі, і ніхто потім не відступає від своїх домовленостей.
«СБУ має відреагувати на заклики до силового впливу на депутатів»
Як у цій ситуації поводиться голова Верховної Ради? Його нещодавній несподіваний візит до офісу «Євросолідарності» збоку виглядав як пошук «запасних» голосів.
Наскільки я розумію, спікер дуже зосереджений на законопроєктах, автором яких він є. Його цікавить збір голосів за той же Цивільний кодекс.
Щодо керівництва самою фракцією «Слуга народу», то це – поза його компетенцією. Цим займається Давид Арахамія, і якщо спікер почне брати на себе цей функціонал, то у них можуть виникнути непорозуміння.
Нещодавно на кризу в Раді відреагував президент і запропонував «втомленим» парламентарям вирушити на фронт. Це була публічна реакція, а чи намагається глава держави поза кадром налагодити зв’язок зі своєю фракцією? Адже попередні спроби були не надто успішними…
Президент сказав, що не хоче втручатися у взаємини уряду з Верховною Радою і що це їхнє завдання – знайти спільні точки дотику. Президент зайнятий війною і йому не до цих процесів. Постійно шукати когось «старшого» – президента чи главу Офісу президента, хто має прийти і всіх примирити, з боку парламенту є доволі незрілим.
Новий голова Офісу президента Кирило Буданов, який також активно включився в мирні перемовини, чи намагається налагодити свої контакти з парламентом?
Знаю, що, якщо до нього звернутися, він є досить відкритим до діалогу.
Прем’єр Юлія Свириденко на початку своєї роботи на чолі уряду нібито демонструвала більшу відкритість до депутатів, ніж її попередник. А тепер ми чуємо скарги на відсутність діалогу та бачимо масовий саботаж урядових проєктів. Чому так сталося?
Вона відкрита і в певних питаннях намагається допомогти депутатам – відповідає, дає вказівки членам уряду врегулювати певні питання, якщо виникає проблема. Але тут справа в іншому: коли уряд вирішує важливі питання з МВФ чи роздає гроші, до нас за порадою не звертаються. Позиція Верховної Ради просто не враховується під час прийняття рішень, які потім потрібно голосувати в залі. Але так не працює, особливо у питаннях підвищення податків.
Окремо у своєму дописі в партійному чаті ви згадали про заклики блогерів, близьких до Офісу президента, зняти блокпости біля парламенту, аби люди могли прийти до «розслаблених» депутатів і вчинити там щось неприємне. Чи є реальна інформація про очікування провокацій біля Верховної Ради?
Блогери Володимир Золкін та Володимир Петров, яких записують до інфопулу Офісу президента, закликають зняти блокпости біля Верховної Ради, аби струснути «втомлених» депутатів скриншот допису
В умовах воєнного стану та активних російських ІПСО не можна несерйозно ставитися до будь-яких таких погроз. У нас вже є жертви серед нардепів – я маю на увазі Андрія Парубія. Ми всі ходимо без охорони, на відміну від керівництва парламенту чи деяких членів уряду.
Я б хотіла почути публічну реакцію нового керівництва СБУ щодо закликів до силових дій стосовно депутатів. Бо якщо всі мовчать, і всім такі заклики подобаються, то я це сприймаю як мовчазну згоду на можливі неконтрольовані процеси.
Павло Вуєць, «Главком»