В’ячеслав Чорновіл уособлював боротьбу українців проти російського панування
Сьогодні ми вшановуємо 27-му річницю трагічної загибелі видатного українського лідера, голови Народного Руху України – В’ячеслава Чорновола. 25 березня 1999 року Чорновіл загинув в автокатастрофі на трасі поблизу Борисполя. Слідство у цій справі досі не завершене. Родичі та соратники політика переконані, що ця аварія була заздалегідь спланованим убивством. «Главком» згадує життєвий шлях політичного в’язня комуністичного режиму, який став символом боротьби за незалежність України.
Дитинство та юність публіциста та політичного діяча
В’ячеслав Чорновіл побачив світ у 1937 році на Черкащині, в родині педагогів. Його батько походив зі стародавнього козацького роду, а мати належала до роду відомих меценатів – Терещенків.
Попри радянські обмеження, його батьки зберігали українські звичаї: святкували Різдво та Великдень, готували кутю і крашанки.
Чорновіл навчився читати у чотири роки, а школу закінчив з золотою медаллю
У 1955 році він вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. Коли Чорновіл приїхав до столиці, його неприємно вразила значна кількість русифікованого населення.
«Чорновіл почав цікавитись політикою ще під час навчання на факультеті журналістики Київського університету. Його, вихованого на ідеях дружби народів та інтернаціоналізму, вразило, що в українській столиці «на тебе дивляться як на дикуна, коли ти говориш українською». Таке зневажливе ставлення до рідної мови викликало спротив у молодого комсомольського активіста, пробудивши почуття національної гордості та образи», – зазначає Василь Деревінський у своїй книзі «В’ячеслав Чорновіл».
З липня 1960 року до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській телестудії, спочатку як редактор, а згодом – як старший редактор програм для молоді.
У 1964 році, склавши кандидатський мінімум, він успішно пройшов конкурс до аспірантури Київського педагогічного інституту. Однак, через свої політичні переконання, йому було відмовлено в навчанні. Це стало на заваді захисту вже майже готової дисертації, присвяченої публіцистичній творчості та громадській діяльності Б. Грінченка.
Громадська діяльність та ув’язнення
Об’єднавшись з однодумцями для протистояння комуністичному режиму, молоді активісти почали організовувати акції протесту.
4 вересня 1965 року Чорновіл, разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом, виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Вони висловили протест проти арештів представників української інтелігенції. Цю демонстрацію вважають першою відкритою акцією опору тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив різку антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку в селі Шешори на Гуцульщині.
Після цього виступу його звільнили з роботи, викликали на допити та провели обшуки. Чорновіл не зламався – він спрямував свою енергію на боротьбу з режимом. Молодий журналіст почав писати публіцистичні твори, викриваючи політичні репресії, і невдовзі сам став їх жертвою. Спочатку він отримав кілька місяців виправних робіт за відмову свідчити проти братів Горинів, а в 1967 році – 3 роки ув’язнення за свою публіцистику.
Після звільнення, він з великими труднощами зміг знайти роботу. З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції на Закарпатті, землекопом в археологічній експедиції на Одещині, а також вагарем на станції Скнилів у Львові.
У 1970 році Чорновіл у Львові розпочав видання підпільного журналу «Український вісник», де публікував матеріали самвидаву та хроніку українського національного опору. Журнал став справжнім рупором демократії та національної свідомості в підрадянській Україні.
Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували знову – попереду був суд і вирок: 6 років таборів та три роки заслання.
Фото В’ячеслава Чорновола після арешту органами КДБ у 1972 році
Після звільнення у 1979 році Чорновіл долучився до правозахисного руху – Української Гельсінської Групи. За кілька місяців дисидента заарештували вчергове. Цього разу комуністи виявили «креативність» і звинуватили Чорновола у спробі зґвалтування. За сфабрикованим звинуваченням українець отримав новий вирок – п’ять років колонії. На знак протесту під час процесу Чорновіл оголосив 120-денне голодування.
З п’яти років Чорновіл відсидів три, і в 1983-му його звільнили за протестом прокурора Якутської АРСР, але заборонили повертатися до України. Проте, у 1985 році, після приходу до влади в СРСР Горбачова, Чорноволу дозволили повернутися на батьківщину.
За свою активну журналістську та правозахисну діяльність Чорновіл провів понад 15 років у таборах. Розповідають, що якось на допиті слідчий запитав у Чорновола, якби існувала незалежна Україна, якої він так прагнув, то ким би він там себе бачив.
«Якби мене запитали, чи шкодую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та обирати, я б вибрав життя, яке прожив», – казав В’ячеслав Чорновіл.
В’ячеслав Чорновіл з гетьманською булавою у 90-х фото: Архів УНІАН
Діяльність у незалежній Україні
У 1991 році Чорновіл брав участь у президентських виборах. У своїй програмі він наголошував на формуванні соціально-орієнтованої ринкової економіки, що передбачало роздержавлення та приватизацію підприємств, а також відродження українського села, оскільки вважав, що «українська держава виросте на українському чорноземі».
На виборах першого президента України 1 грудня 1991 року перемогу здобув колишній комуністичний лідер Леонід Кравчук. Він отримав майже 62% голосів виборців, тоді як Чорновіл здобув лише 23,27%.
Агітація Чорновола на виборах-1991 фото телеграм-каналу «Ще не вмерла»
Під час президентської кампанії поширювалися чутки про заборону російської мови та майбутній геноцид російськомовного населення. Чорновола порівнювали з Петлюрою та Бандерою (у СРСР ці постаті вважалися чи не найбільшими «ворогами»). Тоді ж вперше в новітній історії України було застосовано технологію штучного поділу країни на «Схід» та «Захід».
За словами його дружини Атени Пашко, він відреагував на свою поразку так: «Програв не я. Програла Україна».
Загибель
В одному зі своїх інтерв’ю В’ячеслав Чорновіл висловлював бажання піти з життя «миттєво, на льоту». Його передчуття справдилося. 25 березня 1999 року він загинув в автокатастрофі на шосе біля Борисполя.
Численні питання щодо обставин загибелі В’ячеслава Чорновола та самої аварії досі залишаються без відповіді. Автомобіль політика зіткнувся з вантажівкою «КамАЗ», завантаженою зерном, яка почала розвертатися посеред траси.
В машині, де перебував Чорновіл, чомусь не спрацювали подушки безпеки фото телеграм-каналу «Ще не вмерла»
На прощання з ним зібралося до 200 тисяч людей. Труна з тілом політика стояла в Київському будинку вчителя (де колись засідала Центральна Рада), а черга тих, хто бажав вшанувати пам’ять загиблого, простяглася аж до Хрещатика. Поховали В’ячеслава Максимовича Чорновола на Байковому кладовищі.
Чорновіл стояв біля витоків руху українських «шістдесятників» і разом зі Стусом, Світличним, Дзюбою, Сверстюком, Горською та іншими став символом боротьби проти тоталітаризму.
Нагадаємо, у місті Буча, в місцевості Лісова Буча, внаслідок ворожих обстрілів було знищено архів видатного українського політичного діяча, дисидента та журналіста В’ячеслава Чорновола. Також втрачено всю його колишню книжкову колекцію.