Нещодавно, до Книги рекордів України внесли ім'я 29-річного воїна з Київської області Валентина Олексієнка. Він став першим митцем, що пише полотна за допомогою інвалідного візка!
Чоловік зголосився на війну добровольцем у перші дні широкомасштабної агресії. Але, отримавши тяжку травму хребта, втратив здатність відчувати тіло нижче шиї, і тому був вимушений пересісти на інвалідний візок. Ветеран спершу не припускав, що більше не зможе ходити. Розпач, апатія… Невже це трапляється саме з ним? Але, усвідомивши нову дійсність, чоловік не здався, а віднайшов себе в перформативному малярстві. Свою оповідь оборонець передав нашому виданню.
Подзвонила матуся: «Війна почалась»
До початку повномасштабного вторгнення рф Валентин Олексієнко працював у сфері торгівлі, разом з дружиною ростив маленьку доньку.
ВІДЕО ДНЯ
— І в те, що розпочнеться велика війна, я до останнього не хотів вірити, або просто не бажав у це вірити, бо не бачив для цього передумов, — зауважує чоловік.
Одначе, під кінець 2021 року, коли до Валентина, який колись проходив строкову службу, почали телефонувати з різних підрозділів та пропонувати укласти контракт, думки ставали все більш бентежними. Остаточно все стало зрозуміло 24 лютого 2022 року.
РЕКЛАМА
— Вранці подзвонила матуся, розбудила мене й каже: «У новинах повідомляють, що розпочалася війна». Та яка війна?! Я взяв телефон і побачив репортажі, що без упину обстрілюють прикордонні області, лунають вибухи у Києві, а згодом вже й сам почув гуркіт перших ракет, що пролітали над моїм помешканням, — розповідає Валентин.
“У те, що буде повномасштабна війна, я не вірив, бо не бачив для неї причин”, – пригадує Валентин Олексієнко
Згодом Бучанський район Київщини, де проживав чоловік зі своєю сім’єю, опинився під окупацією. Оминаючи ворожі блокпости, Валентин зумів вирватися з окупації, вивізши дружину з дитиною на Хмельниччину. А потім, потайки від родини, пішов до військкомату. Вже 16 березня 2022 року чоловіка призвали.
— Дружина була в розпачі. Гнівалася, що я їй нічого не сказав. Вона безперестанку ридала, говорила, що у нас маленька дитина, як я можу її покинути, — згадує ветеран.
Однак Валентин запевняє, що так мало статися.
РЕКЛАМА
— У перші ж дні у мене з’явилось нестримне бажання потрапити до армії. Ворог був безпосередньо у мене вдома. Майже вся Бучанщина була окупована. Я не міг повернутися навіть до себе в квартиру. З цим потрібно було щось робити, бо якщо не діяти, то я міг просто ніколи не побачити свій дім. Залишатися осторонь не міг. Навіть гадки такої не допускав, — наголосив захисник.
“В перші ж дні війни у мене було шалене бажання піти до війська”, – розповідає Валентин
Читайте також: «Я був шокований тим, що трапилося в Бучі»: військовий про польоти на дронах, травмування та другий день народження
«Ми постійно перебували в танках»
Під час строкової служби Валентин здобув військову спеціалізацію танкіста, а тому, потрапив у 3-тю окрему танкову бригаду. Спочатку чоловік виконував бойові завдання у столиці, коли разом з побратимами пильнував і закладав мінами злітну смугу підприємства «Антонов», тому що там зберігалася загроза висадки ворожого десанту.
РЕКЛАМА
— На початку 2022 року росіяни тиснули чисельністю, технікою, йшли й не сподівалися, що з таким спротивом їх зустрічатимуть. Але, безперечно, це досвідчені воїни, які розуміють, що та як вони роблять. Вже тоді у них були дрони, ті ж «Орлани», які вони активно використовували проти нас. Але, на щастя, і у нас були кваліфіковані військові, адже війна триває з 2014 року, — розповідає ветеран.
Читайте також: «Танк засунув дуло у вікно і вдарив по мені»: історія «сталевого» оборонця, що повертався на фронт до дружини
Коли ворожі війська відступили від столиці, чоловік поїхав на схід — Запорізький та Донецький напрямки.
— Боязко, коли ти тільки рушаєш на війну. Я не знав, куди я потраплю, як це все відбуватиметься. Перший бойовий виїзд на адреналіні, і там ти зовсім не відчуваєш страху, — каже чоловік.
Воював Валентин надзвичайно віддано та завзято, й навіть був нагороджений — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
— З червня 2022 року по березень 2023 року ми взагалі безперервно перебували в танках на Донеччині. І я до цього настільки звик, що коли нас перевели на Харківщину, де бої були менш інтенсивні, то я навіть засумував, — запевнив військовий.
Валентин служив у 3-й окремій танковій бригаді
«Нейрохірург повідомив, що хребець зламався і перебив спинний мозок»
Професія танкіста на передовій одна з найбільш небезпечних, адже ворог постійно полює за важкою технікою ЗСУ. Втім, за весь час перебування на лінії зіткнення Валентин не дістав жодних ушкоджень. Лихо спіткало звідти, звідки чоловік і не очікував.
— Ми стояли на Харківщині. Напередодні нас обстріляли КАБами. Ворожі дрони-розвідники вирахували, як і де маскується наша техніка по лісах. Нам було необхідно діяти. Задача полягала у тому, щоб зробити капоніри: танк у лісі загнати під землю і створити для нього свого роду бліндаж, аби згори дронам техніку взагалі не було видно, — пояснює військовий.
Один з таких капонірів танкісти копали цілий день.
— Це був липень, спека, ми були дуже забруднені після цієї роботи. Аби не ходити по черзі в літній душ і не витрачати зайвий час, ми вирішили скупатися в озері. Я пірнув. Але в тому місці була мала глибина, і я вдарився головою об дно та зламав собі шию… – розповідає Валентин.
Спершу чоловік подумав, що нічого серйозного не трапилось.
— Я вдарився, намагався далі пливти, але зрозумів, що щось не так, тому що не міг вибратися на поверхню. Тіло вже мене не слухало і не працювало. Я напився води та втратив свідомість, — каже чоловік.
До тями ветеран прийшов вже на березі, коли побратими витягли його з води.
— Перше, що я промовив, коли відкрив очі: «Не кажіть моїй дружині». Гадав, що заробив легкий забій, зараз отямлюсь, в лікарні зроблять декілька уколів і все. Я не уявляв, що отримав настільки тяжке ушкодження, навіть не думав про це, — пояснює співрозмовник.
Через три години травмований чоловік вже був у військовому шпиталі Харкова.
— Вийшов нейрохірург, показав мені результати КТ і сказав, що один хребець зламався та перебив мені спинний мозок, тому є ймовірність, що я просто не доживу до ранку, — згадує Валентин.
Потрібна була важка операція, проте медики у військовому шпиталі не наважувались її проводити, тому Валентина терміново доправили до обласного шпиталю, де негайно й прооперували, встановивши металеву пластину у хребет.
Отямився чоловік лише через два дні після операції. Тіло не слухалось, але військовий не хотів сприймати цю нову реальність.
— Я в це просто не вірив. Була апатія. Усвідомив, що не зможу ходити, тільки через пів року після травми, — каже ветеран.
Як з’ясувалося, чоловік отримав повне ураження спинного мозку.
— На даному етапі, на жаль, його вже не можливо відновити. Немає у світі таких технологій. Але ж ми живемо у XXI столітті, тому все може бути. Головне, на що я зараз орієнтуюсь, це вправи, які я роблю щодня, й тримаю себе в нормі фізично. Якщо, дай Боже, мені пощастить знову ходити, я повинен бути функціонально готовий до цього, — зазначає оборонець.
З танкістів у митці
Не зламатися емоційно після такої важкої травми допомогла дружина, котра була з Валентином кожного дня. Власне, завдяки їй, військовий і відкрив для себе заняття, яке допомогло йому виразити себе в новій якості творця. Справа в тому, що одного дня до реабілітаційного центру, де проходив відновлення захисник, завітали художники з майстер-класами.
— Моя дружина вирішила взяти участь в одному з таких майстер-класів. Вона малювала, а я жартома тоді сказав, що можу теж щось зобразити колесами інвалідного візка, — згадує ветеран.
Проте в реабілітаційному центрі ідею Валентина сприйняли серйозно. Чоловіка познайомили з львівською мисткинею Зіркою Савкою, і завдяки креативному симбіозу танкіст почав творити! Як відбувається цей процес?
— Перед початком роботи ми з Зіркою обговорюємо, що я хочу побачити у фіналі полотна та які фарби застосувати. Далі Зірка пензлем наносить мені фарбу на колеса інвалідного візка, а я їду по полотну, залишаючи за собою сліди з фарби. Коли я змінюю напрямки, утворюються візерунки. А в цей час Зірка спостерігає зверху, розуміючи загальну картину, і вказує мені, як і що зробити. Хоча в процесі малювання концепція може змінитися, і буде імпровізація, — пояснює військовий.
Познайомившись з львівською художницею Зіркою Савкою, танкіст почав малювати
А 11 жовтня зі своїм художнім перформансом ветеран потрапив до Книги рекордів України як перший автор, котрий творить полотна за допомогою інвалідного візка. Зараз у творчому доробку Валентина три полотна. Він планує продати їх на міжнародних аукціонах, а отримані гроші пожертвувати на реабілітацію ветеранів та ЗСУ.
Валентин Олексієнко – перший митець, який створює картини за допомогою крісла колісного
— Планую й надалі займатися мистецтвом. Буду себе показувати всюди, де це лише можливо. Наприклад, мені подобається спілкуватися з людьми. Прагну більше уваги приділяти громаді, демонструвати на власному прикладі, що життя на травмі не закінчується і можна впоратися з будь-якими труднощами, — підсумував Валентин Олексієнко.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити питання експерту та отримати безоплатну підтримку у спільноті EnableMe.
Раніше свою історію «ФАКТАМ» розповів 40-річний ветеран зі Львівщини Микола Шот, який, переживши чотири ампутації, водить автомобіль та бере участь у марафонах.