— Мій чоловік є військовослужбовцем, однак я не бажала, щоб наші хлопці пішли дорогою батька, — повідомила «ФАКТАМ» Тетяна Фоменко, мати зниклого безвісти старшого бойового медика 24-річного Олександра Фоменка. — Я захотіла, щоб наш старший син Сашко вивчився на зубного техніка (хоча він мріяв стати військовим лікарем). Та все ж, коли почалася широкомасштабна війна, мій Сашко добровільно пішов на фронт. У вересні 2023 року він пропав безвісти під час битви за Бахмут у бою біля села Кліщіївка. Точних відомостей про те, що з ним трапилось, у нас досі немає. Близько півтора місяця після зникнення Сашка я не могла заснути. Живу вірою, що він потрапив у полон і його вийде обміняти. Стосовно молодшого сина Дмитрія. Незважаючи на те, що я була проти того, щоб він ставав військовим, Дмитрій після початку великої війни вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Я як волонтер співпрацювала з 63 окремою механізованою бригадою ЗСУ. Просила її офіцерів переконати Дмитрія не йти вчитися у військову академію, але він не змінив свого рішення. Цього року молодший син завершує навчання, стане офіцером-артилеристом. А мій чоловік зараз не у війську — звільнився через травмування.
До великої війни сім’я Фоменків мешкала на Миколаївщині. Їхнє село не було окуповане, проте опинилось фактично на лінії бойового зіткнення, тому зазнало значних руйнувань. Довелось звідти евакуюватися. З Тетяною Фоменко журналіст «ФАКТІВ» поговорив у Києві під час презентації дослідження «Як вдосконалити систему розшуку зниклих безвісти?», проведеного Центром громадянських свобод, який у 2022 році отримав Нобелівську премію миру.
«Мамо, йду на завдання. Якщо завтра-післязавтра не з’явлюсь, отже, мене серед живих немає»
— Під час виконання якого саме завдання ваш старший син Олександр пропав безвісти? — запитую Тетяну Фоменко.
ВІДЕО ДНЯ
— Він з побратимами захищав одну з позицій біля Кліщіївки. Під час бою, в якому ворог захопив цю позицію, Сашко пропав безвісти.
— Жоден з українських воїнів не повернувся з того бою?
РЕКЛАМА
— Частина повернулась — ті, хто відійшли. А мій Сашко і ще один боєць з позивним «Батя» залишилися, оскільки не було наказу відступати. Вони вдвох й пропали безвісти. Військові повідомили нам, що «Батя» загинув.
— Чи здійснювалось відеоспостереження за цією позицією з українського дрона?
— Здійснювалось, але ворог збив цей безпілотник саме в ті важливі хвилини, коли супротивник (кадировці) зміг захопити позицію, їх не було знято на відео. Дрон іншого українського підрозділу зафіксував лише, як одного з українських воїнів після завершення бою ворог вів у полон.
РЕКЛАМА
— Вам вдалося поговорити з товаришами по службі сина?
— Так. Востаннє, коли вони бачили Сашка, він був живий. І це дає підстави думати, що син потрапив у полон. Тим більше, що нещодавно СБУ повідомила нам: є певні відомості, що він перебуває в полоні.
Однак деякі з побратимів Сашка говорять протилежне — що росіяни його застрелили (нібито це побачили з дрона). Хлопці розповідали й інші версії про зникнення сина, зокрема ту, що він підірвав себе гранатою, тому що неодноразово говорив: «Не можу здаватися в полон — знаю багато інформації, якою в жодному разі не повинен заволодіти ворог. Заберу її з собою». Всі ці версії (і позитивні, і негативні) не мають належних доказів. Тому наразі мій Сашко має статус зниклого безвісти.
Тетяна Фоменко зі старшим сином Олександром. Фото зроблено в Дружківці, коли мама приїздила туди, щоб побачитись з сином РЕКЛАМА
— Він виходив на зв’язок з вами перед тим боєм?
— Так, десь за півтори години до того ми з ним порозмовляли по телефону. А о 17.12 син написав мені: «Мамо, йду на завдання. Якщо завтра-післязавтра не з’явлюсь, отже, мене серед живих немає». Тобто син розумів складність і небезпеку цього завдання, чітко усвідомлював, що може трапитися під час його виконання.
— Настільки тривожне повідомлення він надіслав вам вперше?
– Так, вперше. До того було писав: «Слава Богу, що живий». А ось щось подібного до «якщо завтра-післязавтра не з’явлюсь, отже, мене серед живих немає» надіслав вперше.
Ці слова мене дуже налякали. Прочитавши їх, я безперервно молилась за сина. І до того я часто відчувала материнський душевний біль за нього. Але в той раз цей біль був жахливим. Я наче відчувала, що трапилось щось дуже недобре.
Якраз тоді я була на театральних курсах і готувалась до випускних екзаменів, які мала здавати наступного дня. Але через оце тривожне повідомлення від сина знехтувала екзаменами — так і не пішла на них.
«Уві сні промовила Сашкові: „Синку, я тут!“ Доторкнулася до його руки — і відчула крижаний холод»
— Бачите Сашка у снах?
– Так. Тут потрібно зазначити, що ми з чоловіком їздили на Донеччину до побратимів Саші, щоб все докладно їх розпитати. Завітали у будинок, в якому син проживав перед тим боєм. Під час тієї поїздки я була сильно збентежена, всю ніч не могла заснути. Трохи задрімала, і побачила уві сні сина. Він лежав, і я зрозуміла, що його права нога поранена, а також — що він дуже змерз.
Це (відчуття холоду) пов’язується з іншим сном. Напередодні розмови з бійцем, який сказав, що росіяни нібито розстріляли мого сина, я побачила сон: стою на подвір’ї моїх батьків, а Сашко ходить поруч дуже сильно змерзлий. Я зрозуміла, що він шукає нас (свою сім’ю). Уві сні я підійшла до нього, подивилась знизу вгору (Саша десь на дві голови вищий за мене — зріст 196 сантиметрів), промовила: «Синку, я тут, синку, я тут!». Бачу — у нього очі, немов скляні. Доторкнулася до його руки, і відчула крижаний холод. Я досі відчуваю той холод його долоні.
Тетяна з чоловіком Максимом та молодшим сином Дмитрієм, який вирішив стати офіцером-артилеристом
— Як ви вважаєте, чому уві снах бачите сина змерзлим?
— Можливо, через те, що військові нам повідомили, що після того жахливого бою, під час якого зник Саша, з дрона було видно: росіяни взяли одного з українських оборонців в полон і змусили його йти роздягненим.
— Я так розумію, що в даному випадку з безпілотника не вдалося розгледіти, хто був той полонений?
— Саме так. Зображення з камери БПЛА було не чітким, тому розпізнати захопленого ворогом бійця неможливо.
З тим боєм пов’язана ще така обставина: неподалік один від одного діяли дві українські групи. Під час бою зникли безвісти два Олександри з різних груп: один старший за віком, інший молодий — мій син. Військові зробили однакові висновки щодо обох зниклих безвісти Олександрів: є ймовірність, що живі.
Читайте також: «Ти ж „азовець“, то терпи»: українському військовополоненому, що дивом вижив в Оленівці, лікарі в окупованому Донецьку робили операцію без наркозу
— Напевно, ви шукали інформацію про сина на ворожих медіаресурсах?
— Так, шукала. Знайшла відео, на якому знято Рамзана Кадирова (російського ставленика в Чечні. — Авт.), коли він пропонував віддати 20 українських полонених в обмін на скасування західних санкцій проти його сім’ї. Здається, один з українських бранців на тому ролику — мій син Саша. Але стверджувати це зі 100-відсотковою впевненістю не можу. Бо наче спеціально на тому полоненому переривається запис. До того ж бранців, які стояли праворуч, видно добре, а тих, хто ліворуч (можливо, серед них мій старший син) — не чітко. Тому фахівці з портретної експертизи не наважуються визначити, чи дійсно на тому відео є мій Сашко. В контексті цього відеосюжету важливо те, що позицію на якій зник безвісти мій син, взяли штурмом саме кадировці. Вони могли перевезти взятих там в полон українських бійців в Чечню.
Я знайшла ще один відеозапис, на якому росіяни беруть в полон хлопця за статурою (широкий в плечах, міцний, високий) дуже схожого на мого старшого сина. Побратими повідомили, що справді за статурою цей солдат на відео дуже схожий на «Фому» (позивний мого сина — від прізвища Фоменко). Але знову ж таки обличчя як слід не видно.
Читайте також: Намагалися посварити українських полонених за крихти хліба: чому морпіх в російській неволі перестав вживати нецензурну лексику
— Ви безпосередньо зверталися до російських державних органів, щоб отримати інформацію про сина?
— Написала до уповноваженої з прав людини в рф Тетяни Москалькової. Відповіді вона не надала, повернула мій лист назад. Однак так само вона вчинила з листами всіх родичів зниклих безвісти, з якими я знайома.
— Скільки Сашкові було років, коли він зник безвісти?
— Тоді йому було 22. Зараз вже 24.
— Він одружений?
— Поки що, ні. Живу надією, що він в полоні, повернеться і створить власну сім’ю.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як завдяки акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти у Варшаві вдалося дізнатися про долю солдата з Полтавщини.
Читайте також: Є надія, що вони у полоні: рідні військових моряків, які безвісти зникли у березні 2022 року після влучання російської ракети у катер
Фото надані Тетяною Фоменко