“`html
Похмуре сховище у підвалі напівзруйнованого будинку десь на північній лінії фронту. Тут під опікою побратимів перебуває поранений 31-річний страж кордону з Харкова Олександр Мамонтов. Хлопець насилу і ритмічно дихає, намагаючись зберегти тверезий розум і не втратити свідомість від болю, після важкої ампутації кінцівки. Воїн ще навіть не підозрює, що мине якихось пів року і темний підвал перетвориться на залите променями софітів боксерське коло, а прізвище оборонця буде голосно лунати перед тисячами фанатів. Про дивовижні зміни долі — далі в цій оповіді.
«Не міг ховатись за званнями»
Олександр Мамонтов уклав контракт з Державною прикордонною службою ще у 2017 році, задовго до масштабної агресії рф. Однак, робота чоловіка не була тісно пов'язана з війною, тому коли товариші Олександра, переконували його, що «апетити» сусіда стосуються цілої України, прикордоннику було складно в це повірити.
ВІДЕО ДНЯ
«Мої приятелі, котрі до масштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі твердили, що „велика“ війна неминуча, просто ніхто не знав точної дати. Я — сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо», — говорить воїн.
Як з'ясувалось 24 лютого 2022 року — можливо.
РЕКЛАМА
«О 4-й ранку в робочу групу надійшло повідомлення — підйом по тривозі. У формі, з тривожними речами потрібно було прибути на місце збору. Таке траплялося і раніше під час навчань. І я тоді подумав, що це лише чергова тренувальна тривога. Почав збиратися, як раптом почув вибухи. Гадав, що це якийсь сильний вітер розбушувався. Зайшов у новини і побачив, що відбувається. Тоді усвідомив — все життя тепер зміниться», — розповідає чоловік.
Олександр під час реабілітації
Втім, кардинально все змінити для себе Олександр вирішив сам. У 2023 році військовий перевівся у бойовий підрозділ: 10-й окремий загін швидкого реагування «ДОЗОР».
РЕКЛАМА
«Усі мої близькі приятелі були в бойових загонах і я просто не міг стояти осторонь і перебувати в офісі, прикриваючись званнями, тому й перейшов до спецпідрозділу», — говорить чоловік.
У складі загону спецпризначення, Олександр Мамонтов обороняв Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Встиг навіть побувати в чорнобильській зоні відчуження.
«Вперше — завжди боязко, — згадує військовий свої перші справжні бойові виходи. — Та й щоразу боязко. Це зовсім не так, як показують в кінофільмах. Такого раніше я ніколи не відчував. Це можна трохи зіставити з тим, коли ти вперше виходиш на двобій на ринзі, але разів у сто страшніше. Просто згодом ти вже вчишся приборкувати цей страх і звикаєш до нього. Плюс ворог навчається і робить це швидко. Розширює нововведення і зміни у тактиці війні. Наприклад, так було з дронами».
«Відчув вибух і опинився на землі»
Своїм другим днем народження чоловік вважає 8 листопада 2024 року — день, коли зазнав важкого поранення.
РЕКЛАМА
На той час страж кордону вже освоїв пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, котрий окупанти назвали між собою «Баба Яга».
«Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв'язок, дрон, БК і почали очікувати наказу. Я вирішив піти до нашого автомобіля, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступну мить я вже на землі. „Гуде“ голова, нога… Мозок начебто як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я „трьохсотий“. Поглянув на ногу — зрозумів, що щось із нею не так і почав накладати собі турнікет», — розповідає Олександр.
Повернення до життя та спорту
Побратими вибігли із засідки у підвалі напівзруйнованого будинку, та швидко затягнули чоловіка всередину. Там же й зняли відео перших хвилин після поранення. На щастя, евакуація була швидкою, однак ногу військовий втратив одразу ж після вибуху, тому медикам не залишалося нічого іншого, окрім як провести ампутацію.
Чоловік і досі не впевнений, що ж саме його травмувало: протипіхотна міна, скид із дрону чи снаряд із міномета. У перші дні після операції, в лікарняній палаті боєць відчайдушно перебирав в голові варіанти, щоб зрозуміти, де ж він помилився?
«Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, — зізнається військовий. — Постійно думав: чому я пішов тією дорогою? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з'явиться, і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це впевнено стоячи на своїх двох ногах».
Таке свідоме «програмування» додало сил і прискорило реабілітацію захисника. На щастя, проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення Олександр виписався з лікарні та зайнявся протезуванням.
«Це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну», – каже Олександр
«Головне — прагнення. Є хлопці, котрі замикаються в собі, пропускають заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям», — пояснює страж кордону.
Бокс на протезі
До масштабної війни боєць активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. Тому коли в реабілітаційному центрі Олександру запропонували знову надіти бійцівські рукавиці, чоловік зрадів, але й забентежився. Бо ж одна справа пурхати як метелик на рідних ногах, і зовсім інша боксувати зі штучною кінцівкою.
«Звичайно, це не так, як на своїй нозі, тому довелося себе переналаштувати. Та до всього можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже рухлива, а от на м'якій біговій — те, що потрібно. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у потрібну мить», — каже ветеран.
Разом із тим, перед першим боєм чоловік сумнівався.
«Думав, що не зможу. Та спробував і, як з'ясувалося, виступив непогано. До мене підійшли організатори і сказали, що через місяць буде благодійний вечір боксу у Львові і запропонували вийти проти іншого хлопця на протезі», — розповів захисник.
Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще… Олександр провів вже п’ять двобоїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у залі для глядачів, військового підтримує кохана дівчина.
«Це дуже чудово. Ти відчуваєш себе професійним атлетом на ринзі: виходиш під свою мелодію, багато глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, напевно, мрія кожного спортсмена. Окрім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, котрий у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну. Тому бокс гарна заміна», — зазначає чоловік.
Олександр провів вже п’ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина
Ветеран, котрий знайшов віру в себе після тяжкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не впадати у відчай.
«Допомагайте військовим всіма можливими способами. Приєднуйтесь до армії. Український народ все життя перебуває на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає», — підсумував Олександр Мамонтов.
Отримати підтримку українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити питання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь ветерана про поранення, бізнес і боротьбу: «Мене ніс російський полонений, я жер сніг, немов божевільний».
“`
Джерело