Андрій Войналович у розмові з «Главкомом» висловив свої міркування щодо клубної кар’єри та виступів за збірну України з баскетболу
Андрій Войналович вже тривалий час є ключовим гравцем національної чоловічої збірної України з баскетболу. Він був одним із тих спортсменів, які допомогли команді достроково забезпечити вихід до другого раунду кваліфікації Чемпіонату світу 2027.
Напередодні заключного матчу першого етапу відбору проти Данії, «Главкому» вдалося поспілкуватися з баскетболістом. Він поділився спогадами про свої найуспішніші роки в українській Суперлізі, розповів про свій переїзд за кордон, невиконану мрію потрапити до НБА та дав оцінку поточному рівню українського чемпіонату.
«Важливий момент у моєму житті – відвідування баскетбольного матчу з батьками»
Андрій Войналович має батьків-спортсменів фото: Федерація гандболу України
Ваші батьки добре відомі у спортивних колах. Ваша мама, Олена Цигиця, є бронзовою призеркою Олімпійських ігор 2004 року з гандболу, а батько, Валерій Войналович, — гандбольний тренер. Чому, маючи таку спортивну спадщину, ви обрали баскетбол, а не гандбол?
Я завжди вважав, що родинний бізнес не призведе до успіху, тому вирішив йти власним шляхом. Проте, одним із найвизначніших моментів у моєму житті стало відвідування баскетбольного матчу з батьками. Вони тоді грали та тренувалися у Кривому Розі. «Кривбас» грав проти команди з Черкас. Нам запропонували квитки, ми погодилися, вирушили туди, і баскетбол мені дуже сподобався. Я почав поступово займатися цим видом спорту, і це принесло свої плоди.
Чи виявляли ваші батьки особливу вимогливість до вашої спортивної кар’єри, чи вони розуміли, наскільки це складно?
Вони вважали, що який би шлях я не обрав, це мій вибір. Батьки попереджали мене, що спорт вимагає значних зусиль і жертв. Однак, це мене не лякало. Я поступово втягнувся, і вони ніколи не втручалися в мої рішення. Всю свою кар’єру я збудував на власних рішеннях.
«Я з нетерпінням чекаю можливості повернутися»
Андрій Войналович був визнаний найкращим молодим баскетболістом Суперліги після ігор за южненський «Хімік» фото: basket.com.ua
Перейдемо до значущого етапу вашої кар’єри – виступів у українській Суперлізі. Ви провели багато сезонів у національному чемпіонаті, демонструючи успішні результати та здобуваючи численні нагороди. З яким клубом пов’язано найбільше приємних спогадів?
Перш за все, згадується «Хімік», який багато чому мене навчив і допоміг сформувати життєві цілі. Це був, по суті, перший серйозний крок у моїй професійній діяльності.
Вашим останнім клубом в Україні на даний момент був «Прометей». Після цього ви переїхали за кордон. Чим було зумовлене це рішення?
Виникли певні труднощі з «Прометеєм». Щоб не втратити ігровий сезон, я перейшов на правах оренди до польського клубу «Шленськ».
Як ви загалом оцінюєте поточний рівень Суперліги? Чи стежите ви за її матчами?
Рівень, звісно, не той, що був до початку війни. Але мені подобається, що Федерація баскетболу України докладає зусиль для підтримки гравців, надаючи їм можливість виступати. Я вірю, що з кожним роком чемпіонат ставатиме успішнішим.
Чи розглядаєте ви можливість повернення в Україну в майбутньому та виступів за один із вітчизняних клубів?
Звичайно, я цього бажаю. Я з нетерпінням чекаю слушної нагоди, щоб повернутися, грати на рідних майданчиках у різних містах і відчути цю домашню атмосферу.
«Збірна України – це команда, де кожен може зробити внесок»
Андрій Войналович мав шанс потрапити до американського баскетболу фото: Федерація баскетболу України
Ви згадали «Хімік», де отримали нагороду як найкращий молодий гравець Суперліги. Тоді почали з’являтися розмови про драфт НБА, який, безумовно, є мрією для багатьох спортсменів. Як загалом відбувається ця процедура?
Вона починається з офіційної подачі заявки до НБА. Представники ліги досліджують вашу ігрову кар’єру, переглядають відео та збирають іншу інформацію. Іноді агенти можуть відвідувати матчі, але тоді мені не дуже пощастило. Це був рік пандемії COVID-19, і я вирішив, що краще залишитися в Україні, тренуватися та розвиватися як професійний гравець у «Хіміку».
Отже, саме пандемія стала причиною відмови від участі в драфті?
Так.
Чи було важко відмовитися від такої можливості? Адже це могло стати значним кроком у вашій кар’єрі.
Звісно, було важко. Мені здається, кожен молодий гравець, хто захоплюється баскетболом, прагне потрапити до НБА. Але я людина, яка сприймає факти та реалії того моменту. Тому, хоч це було сумно, я рушив далі.
Андрій Войналович був п’ятим найкращим бомбардиром на Чемпіонаті Європи U20 у 2019 році фото: FIBA
Тепер, звісно, неможливо не згадати про збірну України. Ви виступали за різні українські команди: юніорські та молодіжні. Чим, окрім рівня суперників, відрізняються матчі на молодіжному рівні від ігор за національну збірну?
Як би це не звучало банально, але молодіжний баскетбол — це одне, а національна збірна — це зовсім інший рівень. Тут грають зірки світового масштабу: з НБА, Євроліги та інших провідних чемпіонатів. Тому відмінностей багато: більше нюансів, дрібних деталей та загалом більш фізично насичена гра.
Якщо у відборі на минулий Чемпіонат світу ви поступово інтегрувалися до команди, то зараз вас уже важко уявити без Андрія Войналовича у збірній. Чи усвідомлюєте ви це?
Так, безумовно. Я вважаю, що лідери – це одне, але у нас команда, де кожен може зробити свій внесок. Все залежить від конкретного матчу. Я вважаю, що кожен гравець у нашій команді демонструє високі показники та суттєво допомагає, особливо зараз, коли наші ресурси обмежені.
Нещодавно ви провели один зі своїх найкращих поєдинків. Це було в Ов’єдо проти збірної Іспанії, де ви набрали 12 очок і стали одним із найкращих бомбардирів команди. Що, на вашу думку, сприяло такому успіху в тому матчі?
Мені дуже сподобалася атмосфера на арені. Майже половину глядачів складали українці, які проживають в Іспанії. Трибуни були переповнені, і це мене дуже надихнуло, додало сил та ентузіазму.
«Хочеться зіграти на Чемпіонаті світу особисто, особливо після того, як ми не пройшли на Євробаскет»
Матч збірної України проти США на Чемпіонаті світу 2014 вразив Андрія Войналовича найбільше фото: скриншот FIBA
Збірна України з баскетболу брала участь у Чемпіонаті світу лише один раз, у 2014 році. Чи дивилися ви той турнір, і які спогади він у вас викликає?
Звісно, дивився. Особливо запам’ятався матч проти команди США. На жаль, багато гравців того складу вже завершили кар’єру або не виступають за збірну. Деякі стали тренерами. Тепер я сам прагну зіграти на цьому турнірі, особливо після того, як ми не змогли кваліфікуватися на Євробаскет.
Якби можна було обрати одного гравця з того складу для підсилення нинішньої команди, кого б ви обрали?
Це дуже складне питання. Команда – це коли п’ять гравців на майданчику діють як одне ціле. Тому кожен, хто був тоді в команді, хто проводив час на майданчику, викладався на повну.
«Азербайджанці – надзвичайно щирі та гостинні люди»
Андрій Войналович з 2024 року грав за азербайджанський «Сабах» на клубному рівні фото: Федерація баскетболу України
Цього сезону ви виступали за азербайджанський клуб «Сабах». Як представники цієї команди зв’язалися з вами?
Спортивний директор клубу «Сабах» вийшов на зв’язок зі мною після завершення сезону в «Шленську», і ми почали обговорювати умови. Вони висловили зацікавленість у мені та ще одному гравцеві, який виступав зі мною тоді. Ми справили на них враження, і вони запропонували контракт. Однак, мій контракт вже завершився, і зараз я шукаю нову команду.
Чи спостерігається в Азербайджані політика «великих витрат» у спорті? Чи відчули ви це в клубі?
Так, адже майже кожна команда в Азербайджані має шість-сім легіонерів. І, мушу сказати, з кожним роком вони збільшують бюджети. Більше того, ці кошти надходять від держави. Вони зацікавлені в розвитку своїх видів спорту. Тому, на мою думку, навіть якщо вони залучають багато американських гравців, це сприяє розвитку як місцевих спортсменів, так і чемпіонату загалом.
Як вам загалом співпрацювалося з тренерським штабом та гравцями в цій команді?
Це було справжнє задоволення. У команді зібралися чудові хлопці. Місцеві гравці — надзвичайно чемні та позитивні. Я б зазначив, що азербайджанці — дуже щирі та гостинні люди. Вони були раді мене бачити та показали мені все: місцеву кухню, культуру, визначні місця — абсолютно все.
Ви вже завершили виступи за цей клуб. Чи є вже якісь ідеї щодо вашого наступного переходу?
Поки що я зачекаю.
Ілля Мандебура, «Главком»
Відповідальність за достовірність інформації у рекламі несе рекламодавець