“`html
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Україна вчиться вести бойові дії по-новому
Росія була переконана, що плин часу сприяє їй. Проте нова тактика Києва дає неочікувані результати, зазначає у своїй колонці для Atlantic журналіст Роберт Форсайт Ворт.
Він підкреслює, що Україна б’ється в обставинах, де кожен воїн надзвичайно цінний. Але незважаючи на це, лінія фронту утримується — і навіть більше: українські війська навчаються, адаптуються. І час, який колись був на боці Москви, тепер може обернутися на користь Україні.
У своїй статті Ворт описує спостереження за діяльністю українських підрозділів та функціонування безпілотників ЗСУ, що завдають шкоди ворогу.
Він зауважує, що Росія, володіючи чисельною перевагою, не змогла зламати українську лінію оборони — систему стратегічних міст і логістичних центрів на північному сході. Для завоювання цієї території їй знадобилися б довгі роки тяжких битв.
Водночас, українські удари по російських нафтопроводах і базах в глибокому тилу створюють значні труднощі з забезпеченням, йдеться в матеріалі.
Журналіст Atlantic додає, що Путін, по суті, визнав крах російських задумів, коли в серпні зажадав, щоб Україна добровільно віддала північний схід, але "цього ніхто не сприйняв всерйоз".
Технології замість маси
За словами українських офіцерів, з якими розмовляв журналіст, запорука утримання позицій – відшукування ефективних шляхів компенсувати брак особового складу.
І тут вагому роль відіграють дрони — вони дозволяють вражати ворога, не піддаючи солдатів зайвому ризику.
Серед інших засобів: більш точні маневри, обережне використання артилерії, більш ретельне планування ротації.
"Наше першочергове завдання — уникати прямого зіткнення, щоб українські воїни не гинули без потреби", — пояснює один із командирів у розмові з Робертом Вортом.
"Росіяни часто посилають людей, усвідомлюючи, що їх буде вбито, — розповідає командир із позивним YG. — Вони для них — наживка. Якщо звичайного солдата поранено, його не евакуюють. Така в них ієрархія навіть у смерті".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Українські військовослужбовці ведуть вогонь з гармати "Богдана" поблизу Торецька, Донецька область, серпень 2025 року
Журналіст Atlantic пише, що ще дев'ять місяців тому Україна виглядала вразливою: постачання озброєння затримувалися, а росіяни переходили в наступ "м'ясними хвилями".
Тепер, на думку автора статті, ситуація змінилася — країна пристосовується до тривалої війни, оперативно вчиться та скорочує власні втрати, завдаючи ударів по ворогові.
Колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес заявив Atlantic, що "Росія не зможе здобути перемогу, якщо Захід не здасться".
Армія нового типу
Як пише Ворт, командні пункти українців розташовуються у приватних будинках, невидимих з повітря. Їх легко евакуювати, якщо супротивник виявляє координати. Пересуваються військові здебільшого цивільними автомобілями, щоб не стати мішенню. Навіть далеко від лінії фронту солдати часто одягаються в цивільний одяг, оскільки ризик атаки дрона чи шпигуна існує завжди.
Швидко розвиваються і наземні дрони — роботи на колесах чи гусеницях, які транспортують боєприпаси та евакуюють поранених.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Розвідувальні дрони DJI Matrice 300, придбані в рамках програми "Армія дронів" перед відправленням на передову
Неподалік Харкова автор статті побачив базу, яка більше нагадує офіс IT-стартапу: молоді люди у футболках, кава, екрани.
Один з операторів — худорлявий юнак, що виглядає як геймер. Його дрон робив у повітрі фігури, потім різко падав на ціль. За рік, як стверджує його напарник, він ліквідував близько двохсот супротивників.
Ціна витривалості
Війна трансформувала людей. У прифронтових містах неприязнь до росіян стала майже органічною, ділиться своїми спостереженнями автор матеріалу.
"Ми ненавидимо їх навіть не за руйнування, — зазначає лікар Андрій Базарний, який керує польовим госпіталем під Харковом. — Ми ненавидимо їх за те, що через них ми втратили здатність відчувати жалість".
Для більшості українців програш — це не просто втрата території. Це — смерть або неволя.
Як відмічає Ворт, час, який раніше був союзником Москви, тепер може сприяти Україні. Однак ключовим залишається питання людських ресурсів.
Один з українських офіцерів розповів, що з 30 нещодавно мобілізованих лише вісім досягли навчального центру.
Та водночас, за його словами, є інша сторона цієї картини: ті, хто приходить добровільно, особливо юнаки до 25 років — ще до призовного віку, — демонструють неймовірну витривалість. Вони не просто йдуть служити — вони усвідомлюють, за що воюють.
Журналіст запитав у командира з позивним YG, скільки ще Україна зможе вистояти. Він знизав плечима: "Ми воюємо з росіянами вже триста років. Перетерпимо ще трохи".
“`
Джерело