Вперше за багато років знаний український постановник Андрій Жолдак повернувся з постановкою на великій сцені рідного міста — Києва. У Національному театрі імені Лесі Українки відбулась премʼєра авторської вистави «Дім», що стала дійсною сенсацією нинішнього театрального сезону. Чотири години та двадцять хвилин — небувала тривалість пʼєси у виконанні юних акторів театру посеред декорацій славетного сценографа-постановника Данила Жолдака. Вистава «Дім» Жолдака не має традиційно збудованого сюжету. За словами режисера, частини цієї історії розкидані та перемішані, «проте головне залишається — всякий дім — це осередок сили».
Данило Жолдак, чиї роботи відзначені престижними європейськими театральними відзнаками, почав працювати над розробкою та створювати декорації разом з Андрієм Жолдаком ще під час постановки у Ліонській опері у Франції, у березні 2021 року. Будь-яка з деталей — невіддільна складова «Дому»: старовинні люстра, шафа, стіл, стільці, килим і, навіть, віконні рами — поряд з акторами утворюють особливу атмосферу жолдаківського стилю.
«Без неї ми б просто не впорались»
– Над цим задумом я працював чимало років, попри те, що він не завжди мав чітку форму, — розповів «ФАКТАМ» Данило Жолдак. — Ідея «Дому» жила в мені безперервно, а під час великої війни вона особливо загострилась. Для мене дім — це не тільки архітектура чи стіни. Це наша Батьківщина, родина, місце, де ми зросли та яке бережемо в пам’яті. Це філософський образ — втрати та сподівання водночас.
ВІДЕО ДНЯ
Андрій Жолдак у Києві
— Останні роки ви плідно працюєте у європейських театрах.
— Саме так, у Франції, Німеччині, Польщі, Нідерландах, Грузії і це, ймовірно, впливає на сприйняття постановок. Цікаво, що в країнах Європи по-різному відгукуються на великі декорації, світло та відеообрази. Французька публіка в Ліонській опері шукає інтелектуальні смисли, німецька — у Театрі опери і драми Фрайбурга — більш відкрита до експерименту, польська — у Гранд-театрі опери у Познані — пильніша до класичної драматургії.
РЕКЛАМА
Постановка у Ліоні. Декорації Данила Жолдака
— А українська публіка?
— Українці — унікальні, і їх жива енергія існує тільки тут і без неї ми б просто не впорались. Життєва сила повинна нас «вести» і це передається і в театральних виставах. Знаєте, Київ вражає відчуттям, що тут можеш «знову дихати». І в цьому прірва між тим, як почуваєшся в Європі, де чудова робота та спокійне життя. Але тільки тут, в Україні, де зрозумілі «коди», почуваєш себе вдома.
«Простір, де можна відверто висловити страхи»
— Що виявилось найтяжчим у цьому проєкті?
— Втілити подвійність: дім — як конкретне місце та як символ. Зробити так, щоб глядач відчув водночас реальність простору та глибину його метафори. Під час роботи я надихався рідним містом, духом Києва. Тут збережені сліди минулого, і водночас воно невпинно змінюється. Так само, як і відчуття дому українців — він у серці, навіть якщо навкруги все нищиться. Насправді, у виставі закладено стільки загадок, що глядачі можуть довго сперечатись щодо неї. Зізнаюсь, робота над постановкою більше нагадувала працю живописця, коли потаємне виноситься на полотно.
РЕКЛАМА
Андрій Жолдак під час репетиції «Дому»
— Це дуже особисті почуття.
– Як і ця вистава. Це не просто сценографія, а спроба відкрити емоційний простір, де кожний глядач знаходить собі місце. Родинна памʼять має відгук у моїй творчості. Мої пращури, брати Тобілевичі, започаткували професійний український театр 143 роки тому. Здійснили це не зважаючи на заборону української мови. Безумовно, наша родина мала вагомий вплив на мій світогляд. Коли я працював над виставою, відчував сцену не лише як простір для експерименту, а й як можливість діалогу поколінь.
Декорації вистави «Дім» сценографа Данила Жолдака
— За останні роки завдяки розвитку технічних засобів прийоми сценографії дуже змінилися.
РЕКЛАМА
— Мій підхід також еволюціонував: нині я більше застосовую мультимедійні засоби, світло та відео. Але суть залишилася тією ж — сценографія має служити історії, бути її органічним продовженням. Технології, звісно, змінили інструменти, але не саму мету. Відомо, що сьогодні в Україні справжній театральний бум. І це цілком зрозуміло, бо саме театр став місцем унікальної живої енергії, правди та діалогу. Україна зараз переживає скрутні часи і саме сцена — той простір, де можна відверто висловити страхи, відчути сумніви, підтримку та надію.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з відомою театральною художницею Марією Левитською: «Чим суворіше до себе ставишся, тим спокійніше жити».