Найкраща вулиця в Нових Санжарах, що на Полтавщині, носить ім’я першого українського астронавта Леоніда Каденюка. Це пов’язано з тим, що там проживає сім’я 40-річного Вадима Осовця — вимушеного переселенця з Дергачів, що на Харківщині. Саме він з 2022 року перейняв ініціативу з «обслуговування» вулиці й відремонтував на ній всі вибоїни. Відтепер вулиця Леоніда Каденюка вигідно відрізняється на тлі інших у колишньому райцентрі, які перебувають у занедбаному стані.
Родина Осовців з двома малими дітьми, тікаючи від російської агресії на початку широкомасштабної війни, знайшла прихисток у Нових Санжарах, на відстані близько 160 кілометрів від рідної домівки. Саме таку відстань тоді можна було подолати автомобілем за день в умовах масової евакуації.
«Це під силу кожному!»
Жахливий стан дорожнього покриття в Нових Санжарах надзвичайно вразив Вадима. Тому він взявся особисто лагодити вулицю, де оселився. Першу вибоїну усунув 3 червня 2022 року, що підтверджується селфі з відповідною датою.
ВІДЕО ДНЯ
— Ми з моєю дружиною Оленою придбали оселю й розпочали в ній ремонт, — каже Вадим Осовець про причини, що підштовхнули його до такої доброчинності. — Декілька разів на день (Олена також активно кермує, тому підтримує мою ідею) їздили туди-сюди розбитою вулицею: або перевозили речі з Дергачів, або доставляли будівельні матеріали. Старшу доньку возили до школи, на заняття й забирали звідти. На те, щоб оминути хоча б найбільші вибоїни, потрібно було витрачати багато часу. Той, хто має досвід водіння, може зрозуміти наш стан. Тому я не стерпів і засипав декілька найбільших вибоїн щебенем. Але він протримався там лише місяць-півтора — до першого дощу.
Перша залатана Вадимом яма була, як видно з фото, 3 червня 2022 рРЕКЛАМА
Згодом чоловік почав роздумувати над тим, що можна вдіяти з цими ямами, шукав інформацію в мережі. Рішення виникло спонтанно в «Епіцентрі», де він часто робив покупки. Помітивши у продажу холодний асфальт, який є бітумно-мінеральною сумішшю, Вадим вирішив використати його для латання вибоїн. Спершу придбав кілька мішків. Результат його здивував.
— За міцністю, як з’ясувалося, моя робота нічим не поступалася тому, що раніше робили дорожники за традиційною технологією, — стверджує.
Поступово усунення вибоїн на дорогах стало його захопленням. Тепер чоловік майже щомісяця, крім зимових, купує 20 мішків холодного асфальту по 245 гривень за один, загальною вагою майже пів тонни, і 10-літрову каністру бітумного праймера вартістю 1,5−2 тисячі гривень. У нього є спеціальні щітка та віник, якими він очищає вибоїни, кельма для укладання асфальту і трамбівка, яку для нього виготовив небайдужий сусід.
РЕКЛАМА
Вадим за роботою
— Не лише я можу це купити, — запевняє Вадим. — Якби кожен житель відремонтував за власні кошти хоча б дві-три вибоїни біля свого будинку, то у нас були б майже ідеальні дороги! Це не так вже й складно. Холодний асфальт досить простий у використанні, він не потребує ущільнення котком, оскільки твердість набуває завдяки руху коліс автомобілів по відновленій ділянці.
Впевнений: якщо ми не зробимо, то ніхто не зробить. Звісно, самотужки й за власні кошти ремонтувати дороги не дуже ефективно, але певні проблемні місця можна ліквідувати.
Відремонтована ділянкаРЕКЛАМА
Проте, ремонтувати дороги самостійно українцям заборонено законом. Оскільки для цього існують спеціальні служби. Але якщо люди втрачають терпіння, то тоді хтось засипає вибоїни щебенем, хтось закладає цеглою чи заливає бетоном. Пам’ятаю, на Полтавщині навіть килимами вкривали вибоїни. Але це все самодіяльність, яка полегшує життя водіям чи велосипедистам лише на короткий час і є темою для сумних жартів.
Вадим Осовець, детально вивчивши питання, підійшов до роботи з відповідальністю. Тому він обов’язково застосовує бітумний праймер, яким обробляє не лише краї вибоїн, а й основу, що забезпечує міцне зчеплення нового матеріалу зі старим і запобігає проникненню вологи. За його словами, нова вибоїна може утворитися поруч, але не в відремонтованому місці.
— Крім того, постійно стежу за станом своїх латок, — підкреслює. — І якщо на них починають з’являтися тріщини, одразу ремонтую. Це значно дешевше, ніж потім знову все робити з початку. Отже, у мене все за європейськими стандартами!
Холодний асфальт любить тепло
Мій співрозмовник не зміг відразу сказати, скільки грошей вже витратив на своє хобі. Тому береться за розрахунки.
— Тисяч двадцять-тридцять щороку виходить, — називає зрештою суму. — Тобто, за більш ніж три роки назбиралось близько сотні тисяч гривень.
Вадим також займається волонтерством, возить бійцям продукти та необхідні речі
Про кількість відремонтованих вибоїн у нього можна не питати, оскільки він такої статистики не веде. До того ж вибоїни, як відомо, бувають різних розмірів — більші, менші, глибокі, не дуже глибокі. Відповідно до цього й витрата матеріалу різна.
— Трапляються такі великі та глибокі, що в них одразу дев’ять мішків асфальту потрібно покласти, — продовжує Вадим. — А на маленьку яму вистачає двох-трьох. Хоча латання великих вибоїн займає менше часу, ніж декілька невеликих. Адже кожну, незалежно від її розміру, потрібно попередньо підготувати: прибрати залишки щебеню чи шматки пошкодженого асфальту. В середньому на те, щоб укласти двадцять мішків холодного асфальту, витрачаю три-чотири години. Зате впевнений, що латка може протриматись рік або й більше і що дорогою можна нормально їздити.
Найкраще займатися цією справою влітку, за сприятливих температур. Тоді холодний асфальт має потрібну консистенцію: він сам буквально заповнює собою вибоїну.
Тому Вадим ніколи не укладає асфальт під дощ або сніг, що часто роблять професійні асфальтоукладальники.
— Це зовсім неефективно! — вважає він. — За таких погодних умов новий матеріал не зчепиться зі старим належним чином, тому латка довго не протримається, скоріш за все, зійде з першим дощем або снігом. Оскільки я роблю все за власні кошти, то, звичайно, не хочу витрачати їх даремно.
Облагородивши вулицю Леоніда Каденюка, Вадим почав ремонтувати сусідні вулиці, а зараз лагодить вулицю Соборності, яка з’єднує Нові Санжари з прилеглим селом Лелюхівкою. Поки дозволяє погода, прагне відремонтувати її до кінця осені.
Вулицю Соборності Вадим хоче полатати до кінця осені.
Заробив в ІТ-сфері — інвестував у благодійність
— Вас хтось просив це зробити чи це знову ваша ініціатива?
— Ну, я ж кажу, що це моє хобі! — посміхається. — Мені подобається, коли дороги рівні. Якщо бачу проблемне місце, намагаюся його відремонтувати.
— А жителі селища не долучаються до вас?
— Стан доріг у Нових Санжарах — болюча тема для багатьох. Люди, бачачи, як я засипаю якусь вибоїну, завжди реагують: вітаються, усміхаються, дякують. І це для мене найбільша винагорода. У мене є однодумці, які готові спільно зайнятися ремонтом доріг, якими вони найчастіше їздять. Хтось допомагає коштами на матеріали, хтось — фізично. Іноді просять відремонтувати якусь ділянку. Але послідовників моєї ідеї в селищі поки що немає.
— Як реагують на вашу самодіяльність представники місцевої влади?
— Підходили, цікавились, що я роблю. І все. Мені ж не потрібно визнання влади чи чогось іншого. Просто я роблю це для себе і для людей.
Вважаю, що економлю кошти громаді. Нехай би вони пішли на закупівлю безпілотників чи інших важливих речей для фронту.
До речі, Вадим Осовець — один з найбільш активних волонтерів Новосанжарщини. Майже одразу після переїзду він організував групу «Маскувальна сотня» з плетіння маскувальних сіток, яка має свої підрозділи у Полтавській, Харківській та Кіровоградській областях. Сітки плетуть у школах, дитячих садках, будинках культури. Щотижня Вадим відправляє на фронт по 30−35 штук. Або «Новою поштою», або особисто відвозить власною Suzuki Jimny з причепом у складі інших гуманітарних вантажів. На Харківський, Сумський, Покровський напрямки. Одним словом, туди, де потрібна допомога. У списку гуманітарних вантажів теплий одяг, матраци, ковдри, продукти харчування.
Вадим з групою волонтерів, які допомагають бійцям на фронті
Для прискорення збору коштів проводять благодійні ярмарки та концерти, на яких виставляють військові артефакти — використані гільзи й тубуси, які бійці передають з передової. Також організовують майстер-класи з розпису гільз під керівництвом Ольги Ковальової, також переселенки з Харкова.
Мешканці громади нещодавно завершили збір коштів для підрозділу свого земляка-військовослужбовця на прилад виявлення дронів.
Але Вадим Осовець перш за все є спеціалістом в ІТ-сфері. Вже дванадцять років він керує власною студією розробки програмного забезпечення для мобільних платформ Apple та Android. Серед клієнтів є як вітчизняні, так і закордонні споживачі. Але з початку повномасштабного вторгнення багато співробітників виїхали за кордон, обсяги роботи значно зменшились, тому офіс у Харкові довелося закрити. Загалом ІТ-сфера сьогодні переживає не лише локальні, а й глобальні проблеми. Проте команда Вадима, яка залишилась, продовжує працювати.
— І це дозволяє вам займатись волонтерством і ремонтувати дороги? — припускаю.
— Так. Я дуже багато працюю. Часто буває, повертаючись під ранок додому з поїздки в прифронтову зону, не лягаю спати, а сідаю за комп’ютер. А у вільний від роботи час лагоджу дороги. Хіба у мене є вибір? — усміхається.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, як громада на Полтавщині через скрутне фінансове становище виставила на торги давно демонтований пам’ятник Леніну і скільки грошей за нього отримала.
Читайте також: Мило з каштана, соки — з терну та бузини: підприємець з Полтавщини заробляє на дикорослих рослинах
Фото надані Вадимом Осовцем та «Суспільне Полтава»