Руйнування від Криму до Абхазії: у що перетворив квітучі краї “русскій мір”

Фото: Олександр Аксаков/Getty Image

Окуповані Донецька область, Луганська область, Кримський півострів, Абхазія та Придністров’я звалилися за час їхнього перебування під контролем росіян до статусу ресурсних баз, на які «володар» не дуже розщедрюється, але витягує звідти все можливе.

Складно сперечатися, що агресія Росії – не тільки в Крим та на Донбас, а і в інші території – дала населенню все, що завгодно, тільки не благополуччя. Більше того, зруйнувалося навіть те, що виглядало звичайним і непорушним. Занепад, бідність і безвихідь – ось що отримали після «визволення» донеччани, кримчани, а також абхази та мешканці Придністров’я. Стисло про – про «нове» існування в «нових краях» РФ.

«Л/ДНР»: комунальна катастрофа

Зараз у Донецьку до водної трагедії додалася ще й електрична. За більше ніж десять років окупаційна «влада» не змогла налагодити постачання води у висушений район, сподіваючись, що ось-ось «звільнять» Слов’янськ, а разом з ним отримають цілковитий контроль над каналом Сіверський Донець – Донбас. Але Україна – яка несподіванка! – не планує нічого віддавати загарбникам. Тому Донецьк сохне. Зводили водогін з Дону та розікрали на його зведенні стільки, що про нього лише спогади залишилися, а води як не було, так і немає.

Електроенергія зникає після деяких «технологічних інцидентів» на Старобешівській та Зуївській станціях, а також від удару ЗСУ по електропідстанції, яку за увесь цей час не змогли захистити. Немає електрики – не працюють світлофори, електротранспорт, крамниці, немає інтернету тощо. А інтернет, між іншим, взагалі планують навесні обмежити, як у Північній Кореї чи Китаї, залишивши тільки його російську складову «рунет».

Якщо раніше Донецьк/Луганськ розбудовувався, розважався, грав у футбол, мандрував та жив насиченим життям, то зараз – відсутність будь-якого будівництва (Маріуполь, який на кістках загиблих будує «хатинки трьох поросят», не береться до уваги, це іпотечне житло для тих, хто приїхав), жодних гастролюючих артистів зі світовими іменами, ніякого спорту («Кубок ДНР» теж не станемо вважати значною спортивною подією), закриті копальні та підприємства. А ось щодо мандрівок все дуже чудово – у РФ пообіцяли розвивати «військовий туризм» на окупованих землях!

Що означає «військовий туризм» – незрозуміло. Чи возитимуть подорожуючих місцями боїв (чи багато буде охочих поїхати у зону бойових дій?), чи привозитимуть учасників «сафарі на людей», чи так прагнуть заманювати майбутнє «гарматне м’ясо» до «зони СВО»… Але мільярд рублів обіцяють на ініціативу надати.

Приголомшене населення не знає, за що братися: бігти наповнювати пусті баклажки чи переоформлювати житло за російськими законами, чи ставати в чергу на перереєстрацію місцевих сім-карток? Виїхати за кордон? Можливо, але після обов’язкової «бесіди» зі співробітниками ФСБ у прикордонній зоні, які можуть і не випустити, і не впустити назад. В Україну? Лише через Білорусь та Польщу. Зрозуміло, що від такого чудового життя здоров’я у мешканців окупації залишає бажати кращого. Але з медициною такий самий кошмар: частину лікарень віддано під шпиталі для бойовиків, у інших – жахливий брак медсестер та лікарів, замість дільничних по домівках до хворих літніх людей ходять інтерни та практиканти.

Немає жодної сфери, де дійсно було б усе добре. І на обстріли та «вісім років бомбили Донбас» вже не поскаржишся. Росіяни перетворили окупований Донбас на діру для втілення контрабанди та розкрадання бюджетних коштів. Більше ні на що цей майже зруйнований район не придатний.

З Маріуполя хочуть створити «місто-картинку», але у дворах виглядає не так гарно. Фото: ОЛЬГИ МАЛЬЦЕВОЇ/AFP via Getty Images

Крим: вже не оздоровниця

Крим був першим, хто побачив, як живеться в окупації. І попри запевнення, що нехай «навіть каміння з неба – ми вдома», стало відомо, що дім не такий вже й комфортний, як колись.

Все просто: окупанти намагаються витягти з півострова все більше і більше. Так, місцеві жителі намагаються тримати рівень пристойного курортного краю, але з кожним роком виходить все гірше: то мазут розіллється в морі, то в порту раптом щось вибухне. У гонитві за рублем були підняті ціни на житло в літній період, але сервіс, як і раніше, не дотягує. Тому й їдуть туристи все в ту ж Туреччину (країну НАТО), Єгипет та інші ОАЕ. Щоправда, бідним і там, і в Криму робити нічого. Навіть дивитися скоро буде ні на що – окупанти почали обносити високими глухими парканами дороги ущелин, щоб цікаве око не помітило стартового майданчика для «Тополя М», напевно.

Ахіллесова слабкість Криму – водопостачання. Воно ніби є, але частіше немає. За 12 років окупанти багато чого наобіцяли – і вирити новий канал, і побудувати опріснювачі морської води. Обіцянки залишилися на словах, хіба що ідея опріснення вже була визнана дуже дорогою та відкладена назавжди.

Крим став “російським” не повністю. Як і раніше, з осторогою тут працюють банки, мобільний зв’язок, а жителі стоять у чергах на перереєстрацію житла. Втім, активне заселення в Крим росіян та витіснення місцевих жителів відбувається так само, як і в інших окупованих районах. І ставлення відповідне: до місцевих жителів «ті, хто понаїхав» ставляться зверхньо та часто називають «українцями» з ноткою презирства в голосі.

Світ відповідає Криму адекватно: наприклад, власникам паспортів, у яких вказано прописку «Крим, РФ» відмовляють у візах, зокрема у США.

Крим сьогодні мало нагадує елітний європейський курорт. Фото: Ульф Маудер/Picture alliance via Getty Images

Абхазія: турецько-російський додаток

Майже тридцять років тому Абхазія перетворилася чи то на віддалену область РФ, чи то на анклав, який у парні числа вважав себе незалежною державою, а у непарні – російським краєм. Для РФ крихітний район – Абхазія, яка нелегально відокремилася не без допомоги РФ від Грузії – був стратегічно важливим регіоном: і перехід до Грузії, і морські порти типу Гудаути, де зручно, як виявилося, ховати кораблі Чорноморського флоту, щоб їх не знищили українські дрони. Абхази трохи пишалися: з ними дружить така країна! Москва не шкодувала грошей, обіцяючи абхазам соціальну стабільність. Але з роками «партнерство» стало обтяжливим. З одного боку, Росія дійсно надає фінансову підтримку республіці: видає пенсії та соцвиплати, дає кошти на енергетику. І диктує умови, перетворюючи місцеву владу на маріонеток, від чого вони всіляко відхрещуються, але що є – то є.

І про те, що пенсії ці – мізерні, і що для інвалідів та літніх людей немає жодних соціальних гарантій, – Москва намагається мовчати. Молодь в Абхазії мріє вирости та виїхати – найчастіше до Туреччини, і, власне, Туреччина і є основним постачальником усього, що є в Абхазії, а не Росія. Одяг, взуття, техніка, автомобілі – все звідти, з-за кордону, адже є море.

Дороги та будівлі – у жахливому стані, якщо це не новобудови. Села за 10 кілометрів від Сухума вже починають зникати. Влітку населення починає працювати на екскурсіях для туристів та у громадському харчуванні, а взимку життя в Абхазії завмирає.

Під владою РФ абхази навіть точно не знають, скільки їх – перепису населення не було. Енергетика, фінансована Росією, також нестабільна – часто абхази сидять декілька годин на день без електрики. Енергомережі приватизовані, на електростанціях обладнано десятки майнінг-ферм криптовалюти – звідки тут буде світло? Ані в дороги, ані у водопостачання, ані в розвиток нових галузей економіки новий «господар» Абхазії не інвестував. Навіть славнозвісні виноградники гинуть.

А щодо не менш відомих абхазьких мандаринів, то місцеві по секрету визнають: усі мандарини «з Абхазії» – насправді турецькі. Абхазькі плоди перестали витримувати зимові холоди, хоча термометр і показує +3 у найхолодніший день. З ботаніками в Абхазії скрутно, тому проблему з мандаринами успішно вирішили маркетологи та торговці, наклеївши на турецькі ящики абхазькі наліпки.

Але трохи Абхазія бунтує! Протести, які критикують угоди з російським бізнесом, трапляються регулярно. Торік у парламенті Абхазії навіть стрілянина сталася – так громадяни висловили невдоволення інвестиційним договором із російськими компаніями, який, на думку багатьох, дає занадто багато привілеїв іноземцям та послаблює місцеву самобутність. Москва покарала гордих абхазів, урізавши соцвиплати лікарям, вчителям та силовикам. Сама ж країна прогодувати себе не може і вже не хоче.

Порожній і пошарпаний вокзал Сухума в Абхазії. Фото: ФБ Моя Абхазія

Придністров’я: пластмасова безвихідь

Вузька смуга землі вздовж Дністра, Придністров’я (ПМР), з одного боку, живе в тіні «російського заступництва» та присутності російських військ, а з іншого – все більше відчуває, що це заступництво – не гарантія благополуччя, а кабала.

Економіка Придністров’я тривалий час жила завдяки субсидіям: Росія давала майже безплатний газ, що дозволяло промисловості працювати, а бюджету виживати. Але нещодавно «безкоштовний кран» почав закриватися: Росія почала посилювати умови поставок газу. Вдарило по всіх: через енергетичну кризу регіон оголосив надзвичайний стан, промислові підприємства зупинилися, багато працівників втратили роботу, експортні контракти перетворилися на папірці.

Звісно, довелося «оптимізувати» витрати «держави» – і почали, як зазвичай, із соціальних програм, скорочуючи соцпроєкти, затримуючи виплату зарплат та пенсій. Звідси ниточка потяглася до шкіл, лікарень та житлових будинків. Виявилося, що нафтогазова Росія не в змозі подати тепло в кілька десятків невеликих шкіл. До зими очікуються масові відключення тепла та електрики, і ось вже жителі «проросійської фортеці» запитують: а що далі буде?

На цьому фоні проблеми з утилізацією сміття (регіон завалений відходами), як наслідок – з екологією, з охороною здоров’я, яка не справляється з елементарними застудами мешканців Придністров’я, всі ці проблеми виглядають ще більш сумними.

Росія лякає придністровських васалів Молдовою, яка втягне їх у «кровожерну» Європу. Придністровці вагаються: з одного боку, хочеться жити як жили, з іншого – вже стає неможливо. Пластикові монети (ганьба), світова невизнаність і невизначеність зі статусом, спад в економіці та відсутність перспектив змушує молодь тікати куди завгодно, тільки подалі від цього «замороженого острова». Придністров’я точнісінько копіює долю Абхазії: якщо господарю щось треба – він гладить по голові, якщо господар у гніві – не дасть грошей та морально покарає.

Підсумуємо: за ці десятки років РФ вдерлася в декілька регіонів, і всі вони перетворилися на невизнані анклави, головне призначення яких – неспокійне життя та зубожіння їхніх мешканців. При мінімумі вкладень РФ висмоктує максимум можливого із захоплених територій, особливо не турбуючись тими, хто там залишається. І якщо хтось думає інакше – то запрошуємо особисто переконатися в цьому.