“Страх став реальністю: шахеди забрали життя воїна з Черкас”, – спогади про героя, що з початку вторгнення став до лав оборонців.

Завжди мотивований, вимогливий до себе та інших, чесний, з високим рівнем професійної кваліфікації — так говорять товариші по зброї про мужнього воїна. Його прекрасне життя тільки починалося, оскільки нарешті знайшов суджену, одружився, став батьком для двох її діточок, і за декілька місяців до масштабної війни у них народився спільний син. Так само пристрасно, як свою сім’ю, Олександр Федорович обожнював і Україну. Саме тому в січні 2023 року став на оборону Вітчизни, приєднавшись до лав Збройних Сил України за контрактом. Влітку того ж року боєць з позивним «Чигирин» поліг в районі проведення бойових операцій на Донецькому напрямі. У нього залишилися мати, дві сестри, кохана дружина і троє синів. Олександра Федоровича відзначено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Якби в нього було десятеро дітей, він був би найщасливішим»

«Сашко був надзвичайно добросердечним і відкритим, наскільки це взагалі можливо, — ділиться з „ФАКТАМИ“ дружина героя Катерина. — Він завжди усміхався, незалежно від обставин, а його посмішка була унікальна… Він шаленів від футболу, добре грав у великий теніс, а найбільшою його пристрастю були — шахи. Сашко брав участь у численних турнірах і змаганнях та займав призові місця».

ВІДЕО ДНЯ

Відразу після закінчення школи Олександр Федорович поїхав працювати на будівництві. Самостійно заробив кошти на навчання і в Черкаському державному технологічному університеті отримав вищу освіту за фахом «інженер-будівельник». Все життя до війни він займався будівництвом. Це спортивні майданчики, стадіони для атлетів — від Львівської області до Донецької, від Чернігівщини до Одещини. Мав надію, що після завершення війни відбудовуватиме Україну…

Дружина загиблого воїна додає: знайомі вони були давно, адже з одного села. Але їхня романтична історія почалася у 2020 році, коли вже мали життєвий досвід, власні радості та болі.

РЕКЛАМА

«Я виховувала двох синів, а Сашко мріяв про справжню сім’ю, про дім, в якому лунає дитячий сміх і панує любов. Ми зустрілися — досвідчені, з ідентичними поглядами, з вірою в добро і світле майбутнє. Коли почали спілкуватися, від Сашка відчувалася душевність і щирість, це відчувалося одразу, — ділиться вона. — Він дуже любив діток, а вони — його. Там, де Сашко, там завжди діти, це я як мати одразу помітила. Якби в нього було десятеро дітей, він був би найщасливішим. Неодноразово він говорив про прийняття дитини з інтернату, завжди йому було шкода покинутих дітей. У нього було прекрасне почуття гумору, він вмів зняти напругу.

“Олександр дуже любив дітей, а вони – його”, – розповіла Катерина

Сашко перший у мене закохався, я навіть спершу цього не розгледіла. Він робив перші кроки, добивався моєї прихильності, прокладав до мене шлях діями, а не розмовами, і так було завжди. Він був таким рішучим, впевненим у собі, цілеспрямованим, турботливим, безстрашним, великодушним і романтичним, дарував багато квітів і сюрпризів, і мені, й дітям, і був трохи скромним, не хотів зайвої уваги до себе.

У 2021 році ми побралися, тоді народився наш спільний синочок Володимир, наша маленька радість. Сашко за невеликий термін від одинака став багатодітним батьком і дуже цим гордився. Я була по-справжньому коханою і абсолютно щасливою. Мій чоловік так пишався нашою сім’єю, завжди турбувався, багато працював, щоб ми нічого не потребували. Робив все для нас і був ладен на все заради нас, я це знала, бачила, відчувала. Щодня і завжди повторював, що ми — його найбільше щастя, сенс життя та його скарб. Говорив, що я його заповітна мрія і винагорода у цьому світі. Не було і дня без слів любові і подяки один одному. Ми були такі радісні, дорожили кожною миттю, жили і не могли насолодитися, жодного разу не посперечалися, мені просто моторошно було від того, як у нас все гарно складалося…"

РЕКЛАМА

«У нас було посвідчення, що сім’я багатодітна. Але чоловік про це не обмовився ані словом»

Раніше чоловік не служив, додає співрозмовниця. Коли розпочалася повномасштабна війна, він хотів йти захищати Україну з першого ж дня. Але оскільки на початку було багато добровольців, після проходження лікарської комісії йому сказали очікувати на дзвінок.

«А у нас було підтвердження, що сім’я багатодітна. Але чоловік про це не обмовився ані словом, — додає жінка. — У 2022 році були важко травмовані мій батько і чоловік сестри. Сашко залишався єдиним чоловіком на всю родину. Подзвонили йому 13 грудня 2022 року, у перший день народження нашого Вови. Сашко зібрався і поїхав у військкомат, хоча повістки йому ж не вручали. У січні 2023 року він став воїном 38-ї ОМБр, потрапив у розвідувальний підрозділ. Я дуже за нього боялася, але він завжди говорив: „Катрусю, я всьому навчений, все знаю, все буде добре, вмію все прораховувати і передбачати, єдине, що для мене небезпечно, це міни, вони непередбачувані…“ Після першого виходу на завдання, у нього шаленів адреналін, і з його слів я зрозуміла, що в якомусь сенсі йому там навіть імпонувало, хоча говорив, що фізично важко і дуже жахливий сморід тіл…»

У січні 2023 року Олександр став бійцем 38-ї ОБМП, потрапив у розвідувальну роту

16 липня 2023 року… Тоді Катерина востаннє бачила коханого. Зізнається: ніколи не бачила його таким засмученим.

РЕКЛАМА

«Це була наша остання зустріч, остання ніч, світанок разом, останні обійми. Мені здається він щось передчував, — каже вона. — І я теж, бо внутрішньо відчувала тривогу. Сашко останнім часом якимись дивними питаннями переймався, казав, що у нього вік Христа, і питав, чи потрапить він до раю, чи заслуговує там перебувати…

Читайте також: У нього була одна відповідь: «Там мої товариші. Повинні стояти на смерть»: історія 22-річного оборонця, який віддав життя за Україну

27 липня вранці ми розмовляли, а вже під вечір коханий мені відписав, що він несподівано йде на операцію і був радий, що йде з другом Дімою. Усі вони рвалися йти на завдання, воювати прагнули… Далі нестерпна тиша. 29 липня командир чоловіка повідомив жахливу новину. Сашка під час виконання бойового завдання у населеному пункті Урожайне вбила міна… Це єдине, чого він боявся. Загинув у сірій зоні зі своїм кращим другом та іншими побратимами. Коли чоловіка доставили додому, провела з ним ту коротку прощальну літню ніч, тримаючи його крижану руку. Поховали його у рідному Рацевому.

Після смерті коханого мені вдалось організувати в пам’ять про мого чоловіка шаховий турнір, адже шахи були для нього більше, ніж просто грою. Вже проведено три турніри, організовуємо їх кожного року у вересні, на його день народження".

Олександр Федорович нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Дружина бійця ділиться: хоч і минуло два роки з моменту смерті чоловіка, але час зовсім не зцілює:

«Кожного дня я збираю себе по частинах і наче знову вчуся жити. При живих батьках і дітях, без нього я залишилась сиротою. Я живу з вдячністю за той відрізок часу, що нам подарувала доля, і з горем, що його було так мало. Переконана, що такі люди зустрічаються раз у житті, і то не кожному, мені з ним дуже пощастило, це найкраща людина, яку я знаю.

Олександр Федорович

Оскільки похований Сашко у сусідньому селі, я їздила туди перший рік майже кожного дня, інколи з дітьми, інколи без них, за будь-якої погоди. Після року трохи рідше. Я не могла змиритися, що мій любий, дорогий чоловік там лежить у землі. Діти — вони є основою і мотивацією у моєму житті. Їх троє — я одна, їм потрібні моя любов, турбота, підтримка, виховання за двох. Зараз я просто міцна, бо вибору немає. Горе не вщухає, а час не лікує, надто болюча втрата…"

Раніше історію офіцера Івана Кондрашова, який загинув під час виконання бойового завдання у Дружківці, «ФАКТАМ» розповіла його мати Ольга Кондрашова.

Джерело