Це людина, яка навмисне специфічними питаннями провокує опонента, «розводячи» його на безглузду дискусію, мета якої – відвертий глум. Є приказка, що що більше ти «годуєш» троля, то більше він стає.
Тролінг, тобто цькування якоїсь жертви, явище специфічне. Далеко не кожен дурень, який ставить безглузді питання, є тролем. Якісний тролінг – це коли купка “розумних” вибирає собі в жертву дурня і починає ставити йому всякі ідіотські питання, тобто тролити (читай – цькувати) його. А він, бідолаха, намагається щось пояснити, огризається, чим безмірно радує учасників цькування. Але, зрозуміло, що займаються цим переважно ідіоти.
Інтернет у нинішньому вигляді – це насамперед засіб спілкування. Причому зараз спілкування за допомогою набору і читання текстів. Спілкування на сайтах певної тематики збирає однодумців. Ранні ресурси Інета створювалися з певною метою: тут ми любимо групу Jethro Tull, а тут – групу Pink Floyd; тут ми їздимо на мотоциклах Ява, а тут на автомобілі BMW. Як у кожному колективі у цих групах буває як згоду, і незгоду, бувають суперечки, конфлікти. Трапляються там і тролі.
Щодо реалій це виглядає приблизно так: стоїть гуртком гурток явно знайомих людей і про щось там своє розмовляє. І раптом до них підходить якийсь громадянин, він троль, і заявляє: я дивлюся, тут одні ідіоти зібралися! Чого ви тут стоїте, що ви тут несете? Далі переходить на особистості – чуєш, ти з бородавкою на носі взагалі мовчи! І якщо справа відбувається в реалі, громадянин дуже швидко йде з розбитою хорею.
Ну а в Інтернеті спілкування дистанційне, причому анонімне. Колотя по клавішах хамити не заборониш, харю нікому не розіб'єш, і через це починають виникати образи та інші складнощі. Щоб уникнути подібного на форумах, призначається модератор, який стоїть з віртуальною «дубинкою» і стежить за порядком, застосовуючи різні заходи дисциплінарного впливу. За хамство може обмежити кількість повідомлень, може відключити назовні, а може замість постів чергового інтелектуала робити свої посади, але під його ім'ям. Бо без дисципліни – нікуди. І навіть найгірша дисципліна краща за її відсутність.
Я пройшов усі стадії цього процесу. Поки на сайт народу ходило тисячі до п'ятдесяти на добу, справлявся самостійно. Але для подібного спілкування крім розуму, здатності до дискусій, ерудиції та вміння швидко друкувати треба мати маніакальну одержимість процесом, фактично – на рівні психопата. Коли ти концентруєшся настільки, що тобі ніхто не може протистояти. Абсолютно ніхто. Забіг до тебе психічною, а там ти – ще активніший. Коли було цікаво і був час, просиджував за монітором години по шістнадцять. За цей час не зустрів жодної людини, яка виявилася б здатною мене «переспорити». Справжні буйні трапляються дуже рідко. Хоча, звичайно, суперечками це спілкування можна називати лише з дуже великою натяжкою. Потім не стало і до регулювання спілкування підтягнулися тямущі модератори, за що їм дякую.
У моєму розумінні все Інтернет-спілкування зводиться обміну думками. Тобто там де у нас устале коло спілкування, я повідомляю, що ось це ось я особисто схвалюю, мені це подобається, а ось це – ні. А оточуючі можуть висловити або свою згоду зі мною, або незгоду. Після чого ті, яким це не подобається, вони просто перестають зі мною це обговорювати, тому що знають мій погляд і чудово обізнані про сферу моїх інтересів. Ті, які не в курсі, можуть почати сперечатися. Але якщо раніше мені саме це було дуже цікаво і весело, тепер до цього охолодів. Не бачу сенсу в дискусіях, доказах та ін.
Якщо ти кандидат у майстри спорту з боксу, а тебе вуличні хлопчики бити хочуть, ця ситуація нічого, крім сміху, не викликає. Він ще не смикнувся, а ти вже розумієш, що він хоче зробити, і куди його треба стукнути, щоб він не смикався. І навіть якщо хлопчик вважає себе експертом з тролінгу, нічого в нього не виходить. Звичайно, подібні розваги з дітьми – вони неспортивні, бо мені багато років, а їм мало. Ні навичок, ні розуміння вони ще не мають. Загалом воно, звичайно, весело, але тепер на подібне спілкування з дурнями просто шкода часу. На мій погляд нормальна людина не полізе на чиїсь сторінки комусь щось доводити, сперечатися, ображати когось. Якщо мені щось не подобається, я можу, звичайно, висловити невдоволення, можу пояснити, як на мій погляд, було б добре це зробити, у крайньому випадку можу зробити сам.
Дитячі наїзди вони вкрай одноманітні. Насамперед це вигуки у нашому улюбленому національному стилі «Та хто ти такий?!» Далі образи щодо зовнішності, типу «Що ти, лисий, взагалі можеш знати?!» Потім – образи рідних та близьких. Звичайно, все це виключно завдяки анонімності, коли малолітній дурник пише гидоти ісодтішка. Рішень рівно два. Або не відвідуй місця скупчення ідіотів, або керуй процесом. І все. Стосовно себе можу сказати таке: на чужих ресурсах я тільки читаю, а спілкуюся – виключно на своєму.
Щоправда, іноді ці ідіоти переїжджають у реальність. Колись давно неодноразово робили спроби «зловити та покарати». Це неважко, я не ховаюсь. Це завжди цікаво. Як правило, приходили сопливі діти з твердим наміром відірвати мені ноги. Після короткої виховної розмови наміри найчастіше змінюються. А результат виходить зовсім не такий, як мріялося.
Загалом і цілому на сайті з подібними порався майже чотирнадцять років. У результаті дійшов висновку, що всі місця для цікавого спілкування мають бути закритими, невидимими ззовні. Як в англійському клубі, куди люди потрапляють лише за власними рекомендаціями інших членів клубу. Зовні виносити нічого не можна категорично. Тільки тоді складається цікаве спілкування, тоді хочеться зайти туди знову.
А якщо є доступна всім користувачам можливість коментувати, то там, як на мене, категорично необхідна премодерація. В іншому випадку ресурс миттєве перетвориться на смітник. Якими, власне, більшість ресурсів стараннями дебілів і є. Для незвичної людини попадання на подібні ресурси – натуральний шок. Бо анонімність і вседозволеність провокує дебілів на гидоті космічного розмаху. Ось у мене на сайті, наприклад, всі учасники зареєстровані, більшість знає один одного особисто, а це запорука здорового спілкування. Якщо я особисто з тобою знайомий, то наше спілкування радикальним чином відрізняється від анонімного. Ти починаєш вибирати висловлювання, стежити за промовою.
Тобто якщо є особистісна ідентифікація учасників бесіди, то кількість помиїв скорочується радикально, а найчастіше зникає зовсім. Спілкуватися з аматорами поливати один одного каченями гівна я просто не хочу. Набагато цікавіше спілкуватися з тими, хто розуміється на якомусь предметі краще за мене, може навчити чогось корисного або підказати щось потрібне. На мій погляд саме цим і корисний Інтернет.
Я, наприклад, коли щільно займався іграми та спілкувався з величезною аудиторією, серйозно втратив віру у власну кмітливість, знання та ерудицію. Тому що колективний розум – це жахлива річ! Коли якісь твої тексти правляться величезною кількістю знаючих та компетентних людей, остаточний продукт виходить набагато крутішим, ніж твої індивідуальні спроби.
Потрібно просто вміти користуватися.