Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Під час інтенсивної атаки на Київ в ніч на 14 листопада російський безпілотник поцілив у дім на Троєщині, де проживали колишні співробітники ЧАЕС та їхні сім’ї. Місцеві жителі називали його “чорнобильським”, або “станційним будинком”. Тут жила й Наталія Романівна Ходимчук – вдова Валерія Ходемчука, який став першою жертвою Чорнобильської трагедії.
Про відхід з життя жінки повідомили в Державній агенції з управління зоною відчуження (ДАЗВ).
“Ми втратили людину, яка пройшла крізь чорнобильське пекло, втратила чоловіка, виростила дітей, вистояла перед трагедіями, що могли зломити будь-кого. Але не її”, – зазначили в агенції.
Російський безпілотник потрапив безпосередньо у квартиру пані Наталії – вона згоріла вщент. Саму жінку оперативно доставили до опікового центру.
Того ж дня в лікарні її відвідали близькі з організації “Промінь 5/2” (вона об’єднує рідних загиблих від променевої хвороби після катастрофи на ЧАЕС).
“Вони встигли поспілкуватися з пані Наталією – незважаючи на тяжкий стан, 45% опіків тіла вона була при тямі та трималася стійко”, – вказано у повідомленні ДАЗВ.
В ніч на 15 листопада серце Наталії Ходимчук перестало битися. Їй виповнилось 73 роки.
“Наталія Романівна жила з гідністю, любов’ю і тихою силою, що надихає всіх, хто знав її особисто або через її долю. Вона була життєрадісною, підтримувала інших, випромінювала світло. Зараз її голос приєднується до голосів усіх невинних українців, убитих російським терором”, – написали в агенції з управління зоною відчуження.
Там також додали, що найближчим часом, 25 листопада, пані Наталія повинна була разом з іншими ліквідаторками вирушити в Прип’ять для фотозйомки в рамках проєкту “Чорнобиль: жіноча доля” до 40-річчя трагедії.
До повномасштабного вторгнення вона щорічно їздила на Чорнобильську АЕС, а також у село Копачі, де колись знаходився її батьківський дім.
“Їду в Чорнобиль до Валєри щороку 24 березня у його день народження. Адже він досі там лежить”, – ділилася жінка з BBC навесні 2015 року.
- Як ховали перших жертв аварії на ЧАЕС
Автор фото, Архів родини Ходимчуків
Підпис до фото, Меморіальну дошку Валерія Ходемчука встановили на стіні між третім та четвертим енергоблоками ЧАЕС. На ній відбитки рук його доньки Лариси та дружини Наталії
Державна агенція з управління зоною відчуження поділилася також історією подружжя чорнобильців і фотографіями з останньої подорожі пані Наталії до Прип’яті.
“Звісно, по любові!”
Валерій Ходемчук був старшим оператором головного циркуляційного насоса на 4-му енергоблоці ЧАЕС.
З Наталією він познайомився у прип’ятській їдальні, де вона працювала продавцем, а він – щодня обідав.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Валерій і Наталія бачилися у вільний час, а по суботах і неділях відвідували танці у Копачі – рідному селі Наталії.
“Танці тривали до пізнього вечора, він проводжав мене, а потім або йшов пішки понад 5 км, або залишався ночувати з моїми братами”, – згадувала вона в розмові з ДАЗВ.
Якось Валерій раптово прийшов посеред тижня. Наталія сиділа за ткацьким верстатом – ткала невеликі килими з квітками, так звані “кросна”, і дуже зніяковіла від того, що шанувальник побачив її за звичайною роботою у домашньому одязі. Але Валерій на це не звернув уваги, оскільки прийшов із серйозними намірами – пропонувати руку та серце.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Підпис до фото, Пані Наталія пояснила, що написання її прізвища та чоловіка відрізняються: у паспорті Валерія помилково написали “е” замість “и” – тому він був Ходемчуком, а Наталія – Ходимчук
Спільне життя молоде подружжя розпочало в “пдушці” – пересувному будиночку в Лісовому масиві. У 1975 році вони отримали квартиру, згодом народили двох дітей – сина Олега і доньку Ларису.
Наталія розповіла про день, коли востаннє бачила свого чоловіка живим:
“Валера збирався на нічну зміну, по телевізору показували фільм про кохання за розрахунком. Я обійняла його й запитала, чи з любові він зі мною одружився. Він усміхнувся і відповів: “Звісно, по любові!”
Про аварію пані Наталія дізналася від сестри – її чоловік працював зварником на 5-6 енергоблоках.
Валерій вже мав бути вдома, але не повернувся. У медсанчастині та морзі його не було. Зрештою Наталія зателефонувала директору станції Віктору Брюханову.
За кілька хвилин до неї приїхали представники профкому станції – вони повідомили, що пошуки Валерія тривають, але безуспішно, порадили пильно слухати радіо та готуватися до евакуації.
Зрештою Наталія мусила припинити розшуки чоловіка – не хотіла й надалі наражати колег-пошуковців на смертельну небезпеку та залишати їхніх дітей без батьків – як залишилися без батька її діти.
Вона розповіла, що не змогла сказати свекрусі правду про загибель її сина – збрехала, що Валерія відвезли на лікування до Москви разом із колегами.
Про його смерть жінка дізналася лише 10 травня – з виступу на телебаченні Михайла Горбачова.
Тіло Валерія Ходемчука так і не було знайдено.
Автор фото, Архів родини Ходимчуків
Більше двадцяти років пані Наталія відвідувала Митинський цвинтар, де поховані загиблі внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Там є і символічна могила її чоловіка.
В ній замість тіла поховали його сорочку, яку він зняв перед зміною.
“Я її не прала, оскільки на ній залишився його запах, який ще кілька років не зникав. Її й поховала замість Валери… Дуже часто син носив його краватку й запонки”, – згадувала пані Наталія.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Близько 40 років після смерті чоловіка Наталія продовжувала з ним розмовляти.
У розмові з агенцією з управління зоною відчуження вона зізналася: коли росіяни окупували зону відчуження й станцію, просила Валерія “вигнати їх звідти”.
Перед початком повномасштабного вторгнення у Наталії народилася онука, яку назвали на честь діда – Валерією.
“Я жила заради дітей, тепер заради онуків. Зараз моя родина не може зібратися разом – сім’ї доньки й сина в різних країнах. Я чекаю часу, коли ми зможемо знову це зробити. І обов’язково дочекаюсь. Я повинна прожити за себе й за Валеру”, – говорила пані Наталія.