Українці, що пройшли через прихистки для біженців у ЄС: це і підтримка, і іспит на міцність

Фото: gettyimages.com

З початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Європа запровадила найбільшу з часів Другої світової війни систему гуманітарної допомоги українцям. Щоб забезпечити притулок і охорону нашим співвітчизникам, європейці почали облаштовувати під тимчасове проживання спортзали, офіси та летовища. Стисло про – про притулки для біженців у Європі і як там і досі проживають українці.

Живіть, скільки буде потрібно

«Прихистки для біженців» – це умовна назва, що викликає в уяві Палестину та їхні сумнозвісні поселення для біженців, які існують вже майже пів століття. У міжнародних документах – reception centres (центри реєстрації), temporary accommodation facilities (тимчасові місця розміщення), collective shelters (колективні притулки або центри спільного перебування) або temporary reception centres (тимчасові приймальні пункти).

Їх можливо умовно розділити на чотири категорії:

• Прикордонні пункти – це перші місця, де біженці реєструються та одержують харчування, підтримку, проїзні документи.
• Транзитні центри – тимчасові приміщення на декілька днів: спортзали, залізничні станції, переобладнані сховища.
• Колективні центри – готелі, гуртожитки, офісні споруди, де можливо жити тижнями чи місяцями.
• Довготривалі центри – муніципальні та приватні об’єкти, де розміщення передбачене на місяці та роки.

У середньому українці можуть перебувати у приймальному пункті від кількох діб до трьох місяців. Далі необхідно переїхати до муніципального житла або знайти квартиру самостійно. Але загалом все залежить від країни: якщо в Німеччині три місяці – крайній строк, то в Польщі та Чехії строки перебування можуть варіюватися, а в Нідерландах їх можливо продовжувати майже нескінченно.

Спочатку для центрів прийому біженців використовували вільні приміщення, розбивши їх на секції. Фото: rubikon.com.ua

Польща як приклад

Польща стала головним хабом для мільйонів українців. На кордоні у Корчовій українських біженців у 2022 році приймав центр Hala Kijowska Młyny – колишній великий склад, переобладнаний у приймальний пункт. Люди спали на розкладних ліжках, одержували гаряче харчування та медичну допомогу. «Хала Кийовська» – типовий транзитний центр: перебування тривало 1–3 дні, потім усіх біженців перевозили далі.

Декілька офісних будівель у Варшаві віддали свої площі, щоб надати притулок жінкам і дітям. Офіси перетворилися на кімнати, де проживали переважно українці, але там же поселяли громадян інших країн, які мали посвідку на проживання в Україні, наприклад, сирійців чи афганців.

Цього року Польща заявила, що з 1 листопада більшість колективних центрів розміщення українських біженців функціонуватимуть тільки для вразливих груп: пенсіонерів, вагітних жінок, осіб з інвалідністю. Іншим потрібно знайти собі житло та роботу або сплачувати за своє проживання та харчування у цьому притулку.

У Мазовецькому воєводстві в таборах для біженців, залишаються близько 3000 осіб, і близько 1000 місць вільні. Є табори у Варшаві, Кракові, Познані, Вроцлаві, Гдині, Гданську.

«Жили у самому серці Кельна»

Німеччина за три роки впорядкувала безлад із біженцями, перемістивши їх із наметових містечок на вокзалах та спортзалах у Landeserstaufnahmeeinrichtungen – офіційні центри прийому біженців. Їх не вистачає, і уряд регулярно виступає з ініціативою будівництва нових, оскільки до країни прибувають не лише українці, а й біженці з інших країн. І так само регулярно мешканці земель, де розташовані ці центри прийому, виходять на акції протесту проти будівництва – німці не бажають занадто багато анклавів у своїй країні. Але проблема залишається: багато федеральних земель, наприклад Баден-Вюртемберг, перенаправляють нових біженців в інші регіони – немає місць.

Умови та правила проживання в німецьких притулках для біженців можуть відрізнятися: наприклад, у деяких центрах неможливо перебувати з великими домашніми улюбленцями.

Через три місяці (максимум) проживання відбувається розподіл людей за муніципальними квартирами, що нагадують комунальні.

– Коли ми приїхали до Німеччини, то потрапили до розподільчого центру, звідки нас одразу відправили до табору для біженців, який знаходився у самому серці Кельна, – розповіла Коротко про Юлія Савенка, мешканка Мирнограда на Донеччині, яка разом із двома дітьми та мамою змогла виїхати з міста, що постійно обстрілюється. – У таборі ми прожили близько двох тижнів, допоки готувалися документи. Потім почався розподіл по різних містах – ми потрапили до міста Гайленкірхен, і нам одразу дали 3-кімнатну квартиру.

За словами співрозмовниці, притулок для біженців був облаштований досить добре.

– Двоповерхові будиночки на кшталт модульних, вбиральня та душ загальні на поверсі, але чистенькі та доглянуті. У нашій кімнаті було 7 людей, усі з України, ми здружилися. Діти спали на двоярусних ліжечках, у нас була невелика кухонька. Загалом я знала, що до будинків у таборах біженців поселяють людей різних національностей. Трохи хвилювалася, що житимемо поряд з тими, з ким не зможемо порозумітися. Але в нашому будинку не було, наприклад, сирійців чи афганців, лише українці. Тому нам пощастило. Інші наші знайомі, що виїхали з Покровська, жили в наметовому таборі в полі, – розповідає Юлія. – У Гайленкірхені ми живемо у квартирі, яка знаходиться в одному блоці з двома іншими – там також проживають сім’ї з дітьми.

Інша наша співрозмовниця згадує, що приїхала до табору для біженців у Млинах у Польщі, і їх облаштували у спортзалі, поділеному на невеликі житлові блоки.

– Ми жили поряд з іракцями, які виїхали з України і мали дозвіл на проживання у нас. У спортзалі постійно пахло якоюсь старою гумою та супом, яким нас годували волонтери, що приїжджали, або працівники цього центру. Майже місяць ми були там і весь час були чимось зайняті: оформлення документів, комусь потрібно перекласти, пояснити, як куди дістатися. Діти бігали разом, перезнайомилися, без знання мови спілкувалися без проблем – не знаю як. Потім ми отримали документи та змогли зняти житло – у нас була «фінансова подушка», яку я ховала на собі та не знімала весь цей місяць, – поділилася Катерина Клімчук із Дніпра.

Більшості біженців і сьогодні доведеться провести у таборах до трьох місяців. Фото: rubikon.com.ua

“Притулок – він і є притулок”

Ще один біженець з України, який назвався Євгеном, розповів, що в німецькому таборі для біженців на нього очікували дещо інші умови. Місто він не називає, але табір розташований у тій самій землі Баден-Вюртемберг, яка вже не в змозі приймати біженців через брак місць.

– Ми жили у справжніх контейнерах, меблів було мало – ліжко та столик-тумбочка на людину. Нас троє – я, дружина та дитина. Нам пощастило – до нас не підселили іноземців, а ось в інших «контейнерах» було змішання рас та національностей. Про конфлікти я не чув, але напруга відчувалася, бо всі по-різному сприймали облаштування. Хтось притягнув якісь килими в будиночок, комусь не сподобалося – але далі суперечки справа не дійшла, – каже Євген. – Притулок – він і є притулок. Ми відмічалися кілька разів на день, постійно заповнювали якісь анкети, щоб вийти за межі табору – потрібно взяти перепустку. Ми пробули там місяць, потім нарешті до нас приїхали далекі родичі та забрали нас до себе. Перед цим ми знову заповнили сотню формулярів. Виявляється, ми не могли як біженці приїхати до родичів одразу – лише через табірний етап. Зараз винаймаємо невелику квартиру, дитина пішла до дитячого садка, ми працюємо.

В інших країнах, які надають тимчасовий захист українцям, система прийому та розподілу біженців побудована приблизно так само. Вже немає безладу 2022 року – є чітке розуміння того, хто приїхав, навіщо і на який термін. Продовження тимчасового захисту до 2027 року (у більшості країн ЄС) вже не означає, що всі українці продовжать проживати у таборах чи муніципальному житлі на державну підтримку. Отже, цілком можливо, тимчасове житло у таборах відійде у минуле, і стати біженцем буде вже важче.

Источник: kp.ua