Автор фото, Vitaly Shevchenko/BBC
Підпис до фото, Дім дитинства Віталія у 2017 році — ще до початку широкомасштабного вторгнення Росії
Це був черговий важкий трудовий день.
Російські війська знову атакували мій рідний Запорізький край — регіон на півдні України, розділений лінією зіткнення, де частина знаходиться під контролем росіян, а інша — під захистом українських сил.
Перебуваючи в офісі в серці Лондона, мене раптово охопила туга за минулим. Я вирішив переглянути останні супутникові зображення села, де я виріс — з мелодійною назвою "Верхня Криниця". Це село знаходиться на окупованій росіянами території, зовсім поруч з передовою.
На екрані я побачив знайомі польові шляхи, будівлі, які ховаються у зелені садів. Але один нюанс викликав занепокоєння: серед тиші рідних вулиць виникла нова, добре помітна та інтенсивно використовувана дорога. І вона тягнулася безпосередньо до мого колишнього будинку.
На знімках видно, що дорога з’явилася влітку 2022 року — через чотири місяці після початку окупації. Взимку її обриси знову стають чіткими, а в січні 2023-го на ній навіть видно слід від транспортного засобу.
Хто ще міг їздити безлюдною дорогою в селі біля самої лінії фронту, як не російські солдати? Лише вони мають право вільно переміщатися в зоні бойових дій.
Селище, де більше не звучать пісні
Підпис до фото, На супутникових фотографіях видно: будинок у Запорізькій області, ймовірно, зайняли російські військові.
Верхня Криниця вже давно не є спокійним місцем. Російські війська захопили її майже відразу після початку повномасштабної агресії — у лютому 2022 року.
Мій старий будинок тоді стояв пусткою. Сім’я продала його багато років тому, але я все одно приїжджав туди щороку — бачив занедбаний сад, запилені шибки, мовчання минулого життя.
Село завжди було невеликим. Тут панував тихий, розмірений ритм життя, і більшість молодих людей виїжджали звідси — щоб знайти роботу.
Але незважаючи на це, життя тривало, перед початком війни у Верхній Криниці проживало понад тисячу людей. Коли почалася агресія, український уряд передав місцевим жителям 43 автомати Калашникова для самозахисту.
Але на загальних зборах люди вирішили не чинити опір.
Через місяць після цього росіяни схопили сільського голову — Сергія Яворського. За даними, наданими до українського суду, його били, катували електричним струмом, голками та кислотою.
Росіяни облаштували командний пункт на території очисних споруд за межами села — відразу після того, як українські сили покинули цей об’єкт.
До війни Верхня Криниця розташовувалася на березі величезного Каховського водосховища, яке всі називали просто “морем”.
З будь-якої точки села було видно, як сонце повільно зникає у воді. Влітку тут купалися місцеві жителі, а взимку приїжджали рибалки з усього регіону.
Один з найяскравіших спогадів мого дитинства — як жінки співали українські народні пісні на тлі рожевого заходу сонця над Каховкою.
Але того “моря” більше немає.
У червні 2023 року Каховську ГЕС було зруйновано, і величезна хвиля води з водосховища затопила десятки населених пунктів на обох берегах Дніпра — як окупованих, так і вільних.
Автор фото, Satellite image (c) 2023 Maxar Technologies
Підпис до фото, Каховська ГЕС 5 червня 2023 року, за день до прориву греблі
Автор фото, Satellite image (c) 2023 Maxar Technologies
Підпис до фото, Каховська ГЕС через добу після прориву греблі, 7 червня 2023 року
Тиша та страх
Я намагався з’ясувати, що зараз відбувається у Верхній Криниці, але отримати інформацію майже неможливо.
Багато людей покинули село, а ті, хто залишився, бояться говорити. У селах поблизу фронту панує беззаконня — покарання від російських військових може бути швидким і жорстоким.
Навіть сторінки в соціальних мережах, присвячені селу, замовкли. Мої повідомлення залишилися без відповіді. Просити когось піти й оглянути будинок — надто небезпечно.
Колись мирне, тихе місце перетворилося на осередок страху.
Близькість до передової робить життя тут вкрай небезпечним: українські дрони регулярно атакують позиції супротивника.
Один знайомий розповів, що люди зараз майже не виходять на вулицю.
“Дуже небезпечно, — сказав він. — Вони діють. Можуть влучити в людину, в хату, в машину. Наше село змінилося, Віталію…”
Нові “мешканці”
То хто ж залишив сліди біля мого будинку?
Навряд чи хтось зважився б переїхати туди зараз — крім російських солдатів.
Після захоплення села багато військових просто поселилися в покинутих будинках.
Запорізька влада ще в червні 2022 року повідомляла, що має інформацію про розміщення російських підрозділів у Верхній Криниці. Саме тоді на супутникових знімках вперше з’явилася нова стежка до мого будинку.
Щоб перевірити припущення, я зв’язався з прес-секретарем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, яка воює в цьому районі.
“Ви маєте рацію. Це дуже ймовірно”, — підтвердив прес-секретар бригади Олександр Курбатов.
За його словами, коли місцеві жителі тікають з лінії фронту, їхні будинки займають російські військові.
“Якщо порожніх будинків не вистачає — починається справжнє полювання”, — додав він.
Що показали супутники
Оскільки ніхто з місцевих не наважився перевірити, що сталося з будинком, я попросив колегу з BBC Verify, Річарда Ірвіна-Брауна, проаналізувати свіжі супутникові знімки.
У березні 2022 року — через місяць після початку вторгнення — до будинку не вела жодна дорога.
Крім ледь помітного сліду, що з’явився на двох знімках у червні, територія виглядала безлюдною.
А вже в грудні дорога знову стала помітною, а в січні 2023 року на ній зафіксували автомобіль.
Наступні супутникові знімки з’явилися лише в серпні — тоді стежка вже була добре протоптана й чітко проглядалася на місцевості.
Автор фото, ВВС
Стежка зникає й знову виникає в різний час року, тому нею користуються лише зрідка.
Ймовірно, будинок використовують взимку — найімовірніше, російські солдати, які заселяються в покинуті домівки. Це цілком логічно: суворі українські зими роблять перебування в окопах і тимчасових укриттях надто холодним.
Однак правда про те, що насправді сталося з моїм будинком, ще довго може залишатися невідомою — особливо поки село перебуває під окупацією.
Здається, мій старий дім перетворився на невелику, майже непомітну деталь величезної машини війни Росії проти України.
Додаткові матеріали підготував Річард Ірвін-Браун.