Тенденції ринку праці: трудовий гніт не готові витримувати навіть за фінанси

Фото: pexels.com

На внутрішньому ринку праці помітний стійкий парадокс: багато компаній не можуть знайти персонал, але при цьому значна кількість людей залишаються без роботи.

Які зміни відбулися у трудових відносинах після початку повномасштабної війни, як часто люди йдуть з роботи через погане ставлення начальства і чи справді відданість керівника та адекватне управління можуть бути важливішими за заробітну плату? Відповіді на ці питання та інші – у статті Коротко про.

«Преміальний максимум» став «стартовим мінімумом»

Наталія Слинько. Фото: facebook.com/NatalkaSlynko

У період війни цінність людського життя значно зросла, і ніхто більше не бажає йти «на галеру», де ти невільник, а твій роботодавець – господар, вважає директорка консалтингової фірми TalentMatch, HR-фахівчиня Наталія Слинько.
– Навіть за гроші люди не хочуть миритися з нерозумним управлінням, газлайтингом і постійним трудовим насиллям, – говорить експертка. – Чимало людей швидше погодяться на меншу зарплату (але теж зловживати не слід, все ж таки за квартиру та їжу треба платити), ніж зносити грубе поводження на роботі. І це не тільки українська тенденція, просто саме в нас вона дуже відчутна через збільшення цінності життя, коли кожний день може стати останнім.

За словами Наталії Слинько, багато з того, що колись було «преміальним максимумом», по суті давно стало «стартовим мінімумом». До цього «мінімуму» входять офіційна зарплата, можливість відпочивати без постійних втручань, вихідні та відпустка для відновлення сил, наявність відгуку про виконані завдання, відкрита розмова з керівником про продуктивність, якість і подальший професійний розвиток. А ще важливо, щоб  робота мала сенс.

Домініка Іванова-Бекар. Фото: facebook.com/dominika.ivanova.bekar

На думку засновниці HR-агенції Bekar Consulting HR-експертки Домініки Іванової-Бекар, стверджувати, що токсичне ставлення до співробітників збільшилося у порівнянні з довоєнним часом, було б не зовсім точно: такі ситуації були й до війни.

Але суспільство змінюється, стає більш відкритим, і зараз подібні випадки частіше висвітлюють публічно, їх активніше обговорюють. Водночас експертка погоджується: вищезгадані тенденції дійсно існують, і вони поступово набирають обертів.

– Якщо дивитися ширше, ми бачимо еволюцію парадигми мислення людини та зміну її позиції на ринку праці з об’єкта на суб’єкт, – зауважила експертка у розмові з кореспондентом Коротко про. – Велика частина людей вже розуміє, що робота – це не тільки джерело прибутку, але й засіб самореалізації, життєвий простір, де ми проводимо значну частину свого часу. Я б сказала, що все більше людей усвідомлюють власну цінність.

Але, продовжує Іванова-Бекар, є певний життєвий контекст. Одна справа, якщо людина мешкає у великому місті, де є велика кількість пропозицій від працедавців, і зовсім інша – це життя на периферії, у районних центрах та селах. Де, безумовно, кількість платоспроможних працедавців обмежена, і люди вимушені миритися, терпіти токсичне та навіть принизливе ставлення, оскільки з різних причин не готові до кардинальних змін.

На межі…

Слова експертів підтверджуються нещодавнім дослідженням кадрового порталу, аналітики якого зібрали приклади реальних не надто приємних фраз працедавців. Вони часто стають для співробітників крайньою точкою, яку не слід перетинати.

«У нас лікарняний (відпустку) беруть лише у крайньому разі», «обстріл, шахеди та вибухи – це не привід спізнюватись на роботу», «визначте, що для вас важливіше – родина чи робота»… Тут працівники бачать зневагу до себе та свого здоров’я, маніпулювання почуттям провини («у важкі часи потрібно тримати марку»), а також применшення зусиль, які витрачаються на адаптацію до умов війни. Роботодавцям важливо бачити не тільки факт присутності працівника на роботі, але й ціну, яку він за це сплачує, вважають аналітики. І пам’ятати: відпустка – це не бонус і не презент, а законне право та спосіб зберегти енергію людини.

«Ми працюємо не за гроші, а за ідею» і «навіщо вам підвищувати зарплату, ви ж мешкаєте у батьків». Роботодавцям не слід забувати, навіть якщо працівник «палає» роботою, без адекватної оплати цей “вогонь” швидко згасає.

«За дверима черга охочих на ваше місце», «вас тут ніхто не тримає». Подібні фрази зазвичай виникають тоді, коли керівник не має інших інструментів мотивації, окрім тиску. Там, де бракує стратегії й поваги, завжди з’являються залякування.

З досвіду Домініки Іванової-Бекар, токсичний стиль управління керівника, який супроводжується переходом на особисті образи, входить в п’ятірку найпоширеніших причин звільнення. Інші поширені причини:

• це незадоволення рівнем заробітної плати, 
• відсутність можливості кар’єрного просування та професійного розвитку,
• негативна атмосфера в колективі,
• а також порушення балансу роботи й особистого життя, що призводить до вигорання.

Якщо порівнювати вікові категорії, то, каже Іванова-Бекар, молодь більш чутлива до питань порушення особистих меж, у них більш відчутний запит на повагу, свободу, розвиток, гнучкість. Для більшості з них фрази на кшталт «будь вдячним, що тебе взагалі взяли», викликає, м’яко кажучи, здивування, оскільки пропозицій роботи на ринку достатньо. І у випадках, коли їх не чують або вони потрапляють в токсичні умови, вони набагато легше за старше покоління приймають рішення про звільнення.

– Якщо говорити про сфери, то IT, діджитал та креативна індустрія відрізняються більш гнучкими умовами, пласкою управлінською структурою з мінімальною кількістю рівнів корпоративної ієрархії та більш здоровою корпоративною культурою, – вважає HR-експертка. – На підприємствах у сфері видобувної промисловості, виробництвах, охоронній та оборонній сфері, фермерських господарствах та, на жаль, у державних установах частіше зустрічається авторитарний стиль управління. Там трапляються ситуації, коли роботодавці зловживають своєю владою, якщо розуміють, що людина тим чи іншим чином залежить від них – як, наприклад, а ситуаціях з бронюванням для чоловіків.

– Найбільша різниця між тим, що очікує кандидат і що може запропонувати роботодавець – у сфері обслуговування: магазини, кафе, кав’ярні, різноманітні послуги, – зазначила Наталія Слинько в коментарі Коротко про. – Здебільшого це сфери з невисокою маржинальністю і високими витратами, тому історично зарплати тут низькі, але й сама робота не вимагає багато навчання. Часто скаржаться кандидати в ІТ-сфері, де загалом культура вища, зарплати гідні, але при цьому буває досить токсичне середовище так званої hustle культури (стиль життя, де все націлено на досягнення професійного успіху. – Авт.). Така культура організації сприяє вигоранню та виснаженню співробітників через штучний стрес, який створюють керівники.

Та не можна сказати, що всі відмовляться працювати в такій атмосфері, продовжує експертка. Зазвичай люди працюють і одночасно шукають іншу роботу. Звісно, вони не вкладаються в роботу, а виконують мінімум, щоб не звільнили. Водночас компанії, працюючи над продуктивністю, додають ще більше тиску на працівників, а вони, в свою чергу, ще менше залучені, і так по колу. За досвідом Наталії Слинько, близько 80% працівників готові перейти в іншу компанію. Можна тільки уявити масштаб цього явища та мотивацію до роботи таких спеціалістів.

– Найчастіше токсичне середовище створюють власники, які самі керують, але не навчаються і не розуміють, що на ринку праці вони конкурують із глобальним ринком, а не тільки з умовним ТОВ на сусідній вулиці, – підсумувала Слинько. – Статистично молодь легше звільняється «в нікуди», і не тільки тому,  що має кращі кордони, але й тому, що не має стільки фінансових зобов’язань.

Де шукати роботу

З кожним роком на ринку праці з’являється все більше каналів з пошуку роботи. Деякі з них, каже Іванова-Бекар, розраховані на широку аудиторію – традиційні джоб-сайти, такі як work.ua, rabota.ua. А деякі з них мають свою спеціалізацію, як наприклад Djinni, DOU для ІТ.

– Окрім галузі, важливе значення має і рівень посади, – зазначила експертка в розмові з кореспондентом Коротко про. – Наприклад, робітничі вакансії варто шукати на ОLX, Kabanchik.ua, але пошук роботи для керівників там буде не ефективний. Але, звісно, є й винятки.

Щодо «офісних вакансій», то пошукачам варто активно користуватися LinkedIn, звертати увагу на вакансії рекрутингових агенцій, підписуватися на відповідні телеграм-канали,  профільні групи в соцмережах, платформи – наприклад кар’єрна платформа Happy Monay та інші. Для більшої ефективності пошуку роботи оптимальним буде комбінування якомога більшої кількості каналів пошуку.

Наталія Слинько погоджується: шукати роботу потрібно всіма доступними засобами – одного шляху, який на 100% спрацює, просто немає. Що більше людина залучає можливостей, то більшим у неї буде вибір.

Источник: kp.ua