Вони відкривають аптеку, коли над головою гудуть дрони. Роблять перев’язки пораненим, поки триває артилерійська канонада. В аптеці, яка діє як «пункт незламності», заряджають телефони односельчанам, коли світла немає по кілька діб. Їхня робота уже давно перестала обмежуватись просто фармацією, а розширилась і стала прикладом відданості, людяності й віри у свою країну.
Для партнерського проєкту розповідаємо про будні аптеки у прифронтовому селищі на Херсонщині.
Робота під обстрілами
На Херсонщині, у селищі Білозерка, працює одна з аптек мережі. Тут, лише за 10 кілометрів від лінії зіткнення, фармацевти щодня виходять на роботу попри обстріли задля допомоги людям і віри у краще майбутнє.
Однією з тих, хто продовжує працювати в цих умовах, є Лариса Здибай – завідувачка аптеки та фармацевт із 35-річним досвідом. Вона живе в Білозерці все життя і вже не уявляє себе в іншому місці.
«У нас тут червона зона. Артилерію чути постійно. Страшно кожного дня», – ділиться завідувачка аптеки Лариса Здибай. Під час нашої розмови неподалік знову почався обстріл. Вона лише затихла на секунду, перевела подих і продовжила розповідати про роботу, яку щиро любить.
Далі Лариса пригадує перші дні повномасштабної війни, коли Білозерка була окупована.
«Це був інший страх. Ти вдома, на своїй землі, але не маєш жодних прав. Це наче тортури», – каже Лариса. Після звільнення Херсона 11 листопада 2022 року селище повернулося під контроль України, але обстріли не припинилися.
Попри все, фармацевт не хоче виїжджати: «Де гарантія, що десь безпечніше? Люди гинуть і в тилових містах, а тут наш дім».
Фармацевти стають першою допомогою
У селищі проблеми з доступом до лікарів, тому фармацевтам часто доводиться ставати першою ланкою допомоги.
«Люди приходять після обстрілів з пораненнями. Треба перев’язати рану, заспокоїти, підказати, що робити далі. Я маю можливість допомагати людям – це велика честь», – ділиться Лариса.
Електрика в Білозерці часто зникає на кілька діб, але ще більшим викликом є дорога на роботу й назад.
«Над головою постійно дрони. Вони полюють на людей і машини. Влітку хоч листя допомагало сховатися, а зараз усе видно. Інколи дорогою починається обстріл… Тому ми зазвичай не йдемо, а біжимо», – каже завідувачка аптеки.
Тут працюють троє фармацевтів. Усі залишилися, аби фармацевтична допомога в селищі не зупинялася. Адже аптека стала «пунктом незламності» й місцем, де люди можуть зарядити телефон, взяти гарячу воду чи зігрітися.
«Ми тут дуже згуртовані. Якщо у когось руйнування чи пожежа, люди відразу приходять допомагати. Я дуже вдячна моїм колегам, які поруч зі мною працюють у таких умовах. Для цього потрібно мати неабияку мужність», – зізнається Лариса.
Під обстрілами не забувають про мрії
Коли почали говорити про мрії, завідувачка не стримала сліз. Батьки Лариси поважного віку: мамі 86, татові 93 роки. Та вони досі живуть в окупації, на лівому березі Дніпра. Лариса не може їх побачити вже понад три роки.
«Я дуже хочу обійняти їх. Хоч раз… Також хочу побачити рідну сестру і брата із племінниками», – каже вона крізь сльози.
В «Аптеці 9-1-1» розповідають: історії таких людей, як Лариси Здибай, є головним приводом, чому мережа продовжує працювати навіть у найскладніших регіонах.
«Наші фармацевти – це люди з надзвичайною силою духу. Вони залишаються поруч з українцями там, де важко, де інколи немає елементарних умов. Це не просто робота, а щоденний акт сміливості й відданості. Компанія робить усе можливе, щоб підтримати команди, які працюють у прифронтових громадах. І ми безмежно вдячні кожному, хто вибирає залишатися на своїй землі та допомагати людям», – додає директорка з комунікацій «Аптеки 9-1-1» Валентина Йовенко.
За її словами, такі віддані співробітники стають точками опори для цілих громад. Вони вірять у перемогу та чекають на день, коли кожен мешканець Херсонщини і всієї України зможе жити в безпеці.