Українська металургія перебуває на межі критичного спаду, якому сприяє низка факторів: від агресії рф та блокади портів до нових євроквот та зростання тарифів «Укрзалізниці». Галузь може втратити щонайменше половину виробничих потужностей до кінця року, якщо держава терміново не вживе заходів.
Металургія може втратити половину виробництва вже до кінця року: необхідні відкриття портів, перегляд квот ЄС та зовнішня підтримка
Гірничо-металургійний комплекс України цього літа одночасно зіткнувся з низкою серйозних викликів. Російські атаки, закриття портів Великої Одеси, нові квоти Європейського Союзу, екологічний податок CBAM, високі ціни на електроенергію та 30-відсоткове зростання тарифів «Укрзалізниці» — все це ставить галузь на межу виживання. Зараз мова йде не про відновлення, а про ризик повної втрати металургійного сектору, що вимагає негайних рішень на державному рівні.
Статистика за липень свідчить про стрімке падіння виробництва: виплавка чавуну скоротилася на 37,6% порівняно з минулим роком, сягнувши 432,2 тис. тонн. Виробництво сталі зменшилося на 21,3%, до 457 тис. тонн, а прокату — на 30,7%, до 382,7 тис. тонн. Важливо зазначити, що ці цифри ще не повністю відображають наслідки серпневих атак на ключові підприємства, такі як «Запоріжсталь» та «АрселорМіттал Кривий Ріг», а також блокади портів. Президент «Укрметалургпрому» Олександр Каленков прогнозує, що за підсумками року загальне падіння галузі може сягнути щонайменше 50%.
Одним із найсуттєвіших ударів по експортному потенціалу української металургії стали нові квоти ЄС. За оцінками GMK Center, ці обмеження скоротили можливості для українського експорту приблизно на 60%. Це може призвести до падіння виробництва плоского прокату на 35–40%, а довгого — приблизно на 25%. Через це галузь уже втратила близько 1,5 мільйона тонн потенційного експорту. Додатковим бар’єром слугує екологічний податок CBAM, оскільки в умовах війни українські підприємства мають обмежені можливості для інвестицій у декарбонізацію.
Однак, найважчим логістичним викликом стало закриття портів Великої Одеси. За словами головного аналітика GMK Center Андрія Тарасенка, транспортування окатків через порт Гданськ коштує близько 50–60 доларів за тонну. Враховуючи світову ціну руди (приблизно 93–97 доларів за тонну), така логістика робить значну частину експорту економічно невигідною. Альтернативні шляхи через Дунайські порти та західні переходи також не можуть повноцінно компенсувати морські перевезення: за оцінками Каленкова, вони здатні обробити максимум 20–25% необхідних обсягів.
Ситуацію ускладнює висока собівартість української продукції. У певні періоди ціна на електроенергію для української промисловості сягала близько 300 євро за мегават-годину, тоді як європейські конкуренти працювали за цінами 50–60 євро за мегават-годину або отримували державну підтримку. З серпня також зросли вантажні тарифи «Укрзалізниці» на 30%. Через необхідність використання довших маршрутів до західних кордонів, внутрішня логістика для деяких підприємств фактично подорожчала вдвічі.
Внутрішній ринок України не в змозі компенсувати втрату експорту. Українська металургія значною мірою орієнтована на зовнішні ринки — близько трьох чвертей продукції йде на експорт. Водночас, імпорт металопрокату за перші сім місяців поточного року зріс на 23,2%, а його частка на внутрішньому ринку досягла 46,1%. Тому першочерговим завданням для держави має стати відновлення безпечної роботи морських портів.
Другим важливим напрямом є проведення переговорів з ЄС щодо збільшення квот до рівня фактичного експорту у 2024–2025 роках, а також тимчасове послаблення дії CBAM та інших торговельних обмежень. Це дозволить українським виробникам зберегти свою присутність на європейському ринку.
Третій блок заходів має стосуватися зниження логістичного та енергетичного навантаження. Це включає перегляд 30-відсоткового підвищення тарифів «Укрзалізниці», отримання підтримки для залізниці та енергетики від партнерів, а також відновлення «ланцюгів солідарності» для транзиту українських вантажів до портів ЄС. Ці кроки допоможуть зменшити операційні витрати підприємств.
Крім того, галузь потребує страхування воєнних ризиків та зовнішнього фінансування для збереження підприємств і трудових колективів. За різними оцінками, для цього може знадобитися від кількох до 10 мільярдів євро додаткової підтримки. Ці кошти дозволять українській металургії протриматися ще 1,5–2 роки та уникнути масових зупинок виробництва.