Дональд Трамп та голова ФІФА Джанні Інфантіно
Ще рік тому швейцарець італійського походження 56-річний Джанні Інфантіно позував із золотою копією кубка світу в Овальному кабінеті й вручав Дональду Трампу власноруч вигадану “Премію ФІФА за мир”.
Сьогодні три континентальні конфедерації футболу вимагають незалежного розслідування його дій, Норвегія відкрито закликає його піти у відставку, а УЄФА не вірить жодному його вибаченню. Формальний привід – провалена спроба тихцем продати приватним інвесторам частину комерційних прав на чемпіонат світу. Реальна причина – набагато глибша: очільник найбагатшої спортивної організації планети остаточно перетворився на політичного клієнта американського президента, і футбольний світ більше не готовий це терпіти мовчки.
Більше про це розповість Еспресо.
Угода, яку намагались провернути тишком
Історія почалася з ідеї, яка мала лишитися кулуарною. Інфантіно запропонував продати частку комерційних прав на чемпіонат світу приватним інвесторам – і, за повідомленнями, до угоди мала бути причетна американська венчурна компанія, пов’язана із родиною Кушнерів, тобто із найближчим оточенням Трампа. План готувався в обхід звичних процедур узгодження з національними федераціями, і коли деталі просочилися назовні, реакція виявилася майже одностайною.
Спілка європейських футбольних асоціацій, Конфедерація футболу Північної та Центральної Америки (КОНКАКАФ) та Азійська конфедерація футболу синхронно зажадали незалежної перевірки. ФІФА врешті відмовилася від ідеї й визнала, що припустилася помилок, розіславши вибачення всім країнам-учасницям.
Але УЄФА це вибачення відкинула – там наполягають, що організація не виконала головну умову: гарантій, що подібні схеми більше не з’являться, ніхто не дав. А президентка Федерації футболу Норвегії Лізе Клавенесс сформулювала це ще жорсткіше: Інфантіно втратив довіру повністю, і шляху назад для нього немає.
“Ми вирішили, що більше немає довіри до Інфантіно, – сказала Ліз Клавенесс і додала: – Ми постійно хвилювалися, і щороку, щороку, робився ще один крок у тривожному напрямку. Довіра для нас зникла, для Інфантіно немає шляху назад”.
Також жорстко по Інфантіно пройшовся президент іспанської Ла Ліги Хав’єр Тебас, який закликав завершити “еру Інфантіно” у футболі:
“Для мене час Джанні Інфантино давно минув. Кажу це не через останні події; давно помічаю цей стиль управління, хоча всі інші, здається, відкривають його лише зараз”.
Навіть легенда португальського футболу Луїш Фігу не оминув скандалу, сказавши, що Інфантіно має залишити посаду, лаконічно пояснивши:
“Я міг би написати 10 тисяч слів про проблеми ФІФА. Але рішення можна викласти всього трьома словами: Інфантіно має піти.
Бунт, який росте знизу
Те, що відбувається зараз – це вже не рядовий адміністративний конфлікт. УЄФА офіційно заявила про втрату довіри до президента ФІФА і залишає в силі погрозу бойкотувати чемпіонати світу – і чоловічий, і жіночий, – попри те, що приватизаційний план формально скасовано. Розмови про вотум недовіри все голосніші, питання, хто стане ініціатором цього процесу. Але сам факт, що тема відставки президента ФІФА обговорюється публічно й серйозно – рідкість для організації, яка звикла тримати внутрішні конфлікти подалі від камер.
Сама ФІФА обрала оборонну риторику: організація заявила про “скоординовані атаки” на Інфантіно, натякаючи, що критика – це не наслідок його власних рішень, а спланована кампанія проти нього особисто. Це доволі промовиста реакція: замість визнати системну проблему, керівництво воліє говорити мовою облоги та всіма способами захищати свого шефа.
Звісно, що найбільшим захисником Інфантіно став не хто інший, як президент США Дональд Трамп. Він написав, що ФІФА “зробить жахливу помилку”, якщо з якоїсь причини навіть замислиться про заміну свого президента Джанні Інфантіно.
Броманс у Білому домі
Дональд Трамп та Джанні Інфантіно (праворуч), фото: Getty Images
Щоб зрозуміти, чому конфлікт довкола приватизації прав ЧС переріс у щось значно більше за бухгалтерську суперечку, варто подивитися на те, як саме Інфантіно провів останні кілька років.
Його публічна дружба з Трампом – не секрет і не одноразовий епізод, а системна лінія поведінки, що почалася ще у 2018 році, коли він уперше приніс до Овального кабінету жартівливий подарунок – велику червону картку, яку президент тоді ж радісно продемонстрував пресі.
Відтоді Інфантіно з’являвся поруч із Трампом частіше, ніж із будь-якими футбольними функціонерами з Європи чи Південної Америки – традиційних центрів впливу у світовому футболі. Він запізнився на власний конгрес ФІФА в Парагваї, бо в цей час перебував із Трампом та наслідним принцом Саудівської Аравії на Близькому Сході – рішення, яке частина європейських федерацій відкрито назвала неповагою до власних виборців.
У грудні 2025 року жеребкування чемпіонату світу перенесли до Кеннеді-центру у Вашингтоні – того самого центру, який Трамп щойно перейменував на свою честь (суд згодом наказав прибрати його ім’я). А коли настав час фінальних матчів, Інфантіно застав зненацька навіть власних колег, вручивши Трампу золоту копію кубка світу “лише для переможців” – жест, який у футбольному середовищі сприйняли як символічну зраду традиції: трофей належить спорту, а не одноосібно президентові країни-господарки.
А історія зі скасуванням червоної картки американському нападнику перед матчем з Бельгією на Чемпіонаті світу, викликала різку реакцію не лише у футбольної спільноти. Бо було очевидно, що після незадоволеного поста Трампа стосовно цієї картки, Інфантіно втрутився, щоб було переглянуте це рішення.
Офіс у Трамп-тауер і премія миру власного виробництва
Ця символіка міцної дружби накопичувалася роками. ФІФА відкрила офісний простір у Трамп-тауер у Нью-Йорку – будівлі, що належить сім’ї президента. Коли стало зрозуміло, що Трамп не отримає Нобелівську премію миру, ФІФА заснувала власну – “Премію ФІФА за мир” – і Інфантіно особисто вручив її американському президентові під час жеребкування ЧС.
Норвезький журналіст Андерс Ден за результатами розслідування ще у 2023 році показав закономірність: на публічних світлинах Інфантіно майже втричі частіше фігурує поруч із лідерами авторитарного типу, ніж із демократичними, – і жоден із цих зв’язків не був таким публічним, як стосунки з Трампом напередодні чемпіонату-2026.
Це вже привернуло увагу американських законодавців. Провідний демократ Юридичного комітету Палати представників США Джеймі Раскін зажадав від Інфантіно дати свідчення щодо його зв’язків із Трампом та адміністрацією президента. Білий дім відповів на цей запит зневажливо, назвавши ініціатора листа “дурною ідеєю розумної людини” й наголосивши, що саме завдяки “рішучому лідерству” Трампа чемпіонат світу приніс мільярди доларів прибутку. Наступним пунктом порядку денного експерти називають процес визначення господаря жіночого чемпіонату світу 2031 року – і тут пильність, судячи з усього, тільки зростатиме.
Що кажуть аналітики
Дослідники, які системно стежать за перетином спорту й політики, формулюють проблему так: останні два цикли чемпіонатів світу – 2018 рік у Росії та 2022-й у Катарі – обидва були присуджені за непрозорих і, за оцінками спостерігачів, корумпованих процедур, і обидва пройшли в авторитарних державах. У цьому контексті зближення Інфантіно з Трампом виглядає не винятком, а продовженням системної логіки. Тобто керівництво ФІФА свідомо шукає союзу з тими, хто здатен конвертувати політичну владу в комерційну вигоду для організації – і особисто для президента федерації.
Наприклад, данський дослідник Станіс Ельсборг у аналітичному матеріалі про десятиліття президентства Інфантіно формулює це прямо: обіцянки 2016 року про “нову ФІФА” – прозорість, реформи, підзвітність – на практиці обернулися протилежним трендом: політичною близькістю до влади, послабленим контролем і дедалі тіснішим зрощенням спортивної бюрократії з державними інтересами найсильніших гравців. У цьому сенсі криза довкола приватизаційного плану – не випадковий збій, а закономірний наслідок моделі управління, яку Інфантіно вибудовував десять років.
У The Guardian написали, що зараз УЄФА “сформувала рідкісний, але крихкий єдиний фронт” проти ФІФА у боротьбі за майбутнє футболу.
“Позиція Європи – це тріумф УЄФА та його президента Александера Чеферіна, чиє насичене подіями правління, можливо, досягло апогею. Партнери часто зображують словенця як “бездумного” менеджера, а жорстка риторика супроводжується діями у протистоянні Інфантіно. Але ні Чеферін, ні його оточення не готуватимуть переможний марш. Події розвиватимуться швидко, і вкрай важливо, щоб згода між 55 членами УЄФА залишалася незмінною”, – вважають у виданні.
Цю історію нещодавно коментували й українські політики. Зокрема, ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив LIGAnet, що історія “бунту проти Інфантіно” багато що говорить про те, яким буде майбутнє футболу та про зростаючі впливи національних федерацій.
“Це не означає, що корупції в футболі не буде, адже в футболі багато всього: якщо багато грошей, значить і багато корупції. Але чи буде це якимось чином мати дотик з тими, кого вважають людьми, наближеними до Трампа? Це питання. Особливо, якщо вдасться скинути Інфантіно. Бо це буде опосередкований бунт також щодо Трампа і намагання зменшити ставки і його політичний вплив. Так що слідкуйте за цим уважно. Футбол – це також геополітика”, – відзначив Клімкін.
Де тут Україна
Стосовно Української федерації футболу, наразі не лунало жодних офіційних коментарів по цьому питанню. Очільник федерації Андрій Шевченко, не згадував про це у своїх висловлюваннях. Однак джерела, які близькі до Української асоціації футболу, підтвердили французькому виданню L’Équipe, що УАФ повністю підтримує позицію УЄФА у конфлікті з президентом ФІФА Джанні Інфантіно.
Варто розуміти, коли йдеться про виключення національних збірних із міжнародних змагань – а Росію відсторонили від футболу практично одразу після повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го – рішення ухвалює та сама ФІФА, у якій зараз йде боротьба за вплив. Показово, що президентка федерації футболу Норвегії, найгучніший критик Інфантіно в скандалі з приватизацією – це та сама людина, яка публічно порівнювала можливе відсторонення Ізраїлю з відстороненням Росії, наполягаючи на послідовності стандартів.
Це означає одне: організація, яка ухвалює рішення про допуск чи недопуск команд до турнірів – не нейтральний спортивний орган, а майданчик, де політичний вплив конкретних держав напряму визначає спортивні наслідки для інших. Чим сильніше Інфантіно залежить від прихильності Вашингтона, тим менш передбачуваною стає позиція ФІФА щодо питань, які напряму стосуються України – від статусу російського футболу до майбутніх рішень про повернення чи остаточне відлучення російських команд від міжнародних змагань.
Що буде далі
Формально Інфантіно залишається на посаді.
Остання нарада керівництва ФІФА підтвердила його повноваження, а вотум недовіри поки що не набрав достатньої політичної підтримки серед національних федерацій. Як відзначає The Guardian, для скликання позачергового конгресу ФІФА, де може розглядатися питання довіри президенту, необхідно щонайменше 20% членів ФІФА – 43 з 211 асоціацій.
“У Європі дедалі голосніше лунають чутки щодо потенційного кандидата, який може конкурувати з Інфантіно на виборах наступного року. Нассер аль-Хелайфі, президент ПСЖ та голова організації європейських футбольних клубів, має прихильників, але не дав жодних натяків на те, що готовий балотуватися, навіть якщо історія показує, що катарець має звичку займати ключові ролі з очевидним небажанням. Будь-якому серйозному претенденту реально потрібна підтримка Європи та принаймні однієї іншої конфедерації, але є й більш нагальні пріоритети. Йдеться про використання імпульсу, який набрав УЄФА, швидке зупинення проєкту Інфантіно та запобігання зануренню футболу в смертельний хаос”, – пишуть британські журналісти.
Тож, очевидно, що ця тріщина вже не закриється сама. УЄФА не знімає погрози бойкоту, три конфедерації вимагають розслідування, конгресмени в США цікавляться фінансовою стороною дружби з Трампом, а наступні вибори президента ФІФА заплановані на 2027 рік, якщо не вдасться скликати позачергові вибори і знайти кандидатуру на заміну. Питання більше не в тому, чи переживе Інфантіно цей конкретний скандал – а в тому, чи зможе футбольний світ і надалі вдавати, що спорт і геополітика існують окремо одне від одного.
Джерело: www.ukrinform.ua