Нова магістерська програма навчає надавати повну підтримку пацієнтам після ампутації
Через поранення, отримані під час війни, десятки тисяч українців – як ветеранів, так і цивільних – потребують протезування. Для забезпечення якісної допомоги вкрай необхідні кваліфіковані фахівці. Цього року чотири українські медичні виші вперше випускають протезистів-ортезистів, які пройшли навчання за оновленою магістерською програмою.
Як відбувається підготовка таких важливих для України фахівців, що саме викладають студентам, які особливості цієї професії, з’ясовувала кореспондентка Укрінформу в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського.
«ПОТРІБНІ ФАХІВЦІ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ ПОВНИЙ СУПРОВІД ПАЦІЄНТА ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ»
У 2024 році медичні університети у Львові, Києві, Тернополі та Харкові започаткували підготовку магістрів за напрямом «Протезування-ортезування».
– До цього часу технічні виші випускали техніків-протезистів-ортопедистів, які займалися виготовленням протезів. Натомість нова магістерська програма готує фахівців широкого профілю, здатних працювати як члени мультидисциплінарної реабілітаційної команди, – зазначає гарант програми «Протезування-ортезування», професорка кафедри медичної реабілітації Тетяна Бакалюк.
За її словами, йдеться не лише про конструювання протезів, а й про забезпечення повного супроводу пацієнта після ампутації, спрямованого на його соціальну адаптацію.
– Майбутні фахівці вивчають медичні технології, біомедичну інженерію та сучасні методи протезування, зокрема біонічні протези рук і ніг. Вони навчаються працювати у взаємодії з лікарями фізичної та реабілітаційної медицини, фізичними терапевтами, ерготерапевтами, психологами та соціальними працівниками, – пояснює співрозмовниця.
Професорка додає, що магістерська програма дозволяє за відносно короткий термін – рік і 10 місяців – якісно підготувати фахівців, які зможуть працевлаштуватися в клініках, центрах протезування, на виробництвах або продовжити наукову та викладацьку діяльність, зокрема займатися винахідництвом.
Бакалюк зауважує, що запровадження в Україні магістерської програми для підготовки сучасних фахівців з протезування-ортезування отримало максимальну підтримку від громадського сектору та міжнародних партнерів.
– Нам вдалося налагодити співпрацю з викладачами Шведського університету Jonkoping та взяти участь у міжнародному проєкті SU-CARE, який сфокусований на вдосконаленні освіти в галузі протезування, ортезування та реабілітації. Також ми залучили американського фахівця, сертифікованого експерта за програмою ABC з ортезування та протезування Остіна Девідса, для проведення складного курсу з біомеханіки та патологічної ходи для наших студентів, – зазначила Бакалюк.
За словами професорки, Тернопільський медуніверситет також налагодив співпрацю з професором з протезування Університету прикладних наук Верхньої Австрії Хубертом Еггером.
– Хуберт Еггер є інноватором у сфері протезування. Крім викладацької діяльності, він розробляє рішення, які використовують провідні світові компанії. Професор здійснює візити до України під час своєї відпустки, оскільки офіційні відрядження до країни, яка перебуває у стані війни, наразі не передбачені. Він працює зі студентами, а також завжди бере участь у наших наукових конференціях, ділячись своїми напрацюваннями, – розповідає пані Тетяна.
«МИ САМІ ВИГОТОВИЛИ ПРОТЕЗ, ЦЕ БУЛО ДУЖЕ КРУТО»
Зустрічаюся зі студентами спеціальності «Протезування-ортезування» на кафедрі медичної реабілітації медуніверситету, яка функціонує на базі одного з центрів протезування та адаптації. Тут вони на практиці опановують основи професії: проходять етапи підбору та виготовлення протезів, працюють із пацієнтами.
В аудиторії переважно хлопці, лише одна дівчина. Розпитую студентів, що їх мотивувало опанувати цю професію.
Богдан Сліпець із Чернігова розповідає, що спершу працював фельдшером, а згодом – реабілітологом.
– Три роки тому у нашому місті виникли труднощі з протезуванням. У лікарні перебували пацієнти, які потребували допомоги протезиста, але знайти такого фахівця було надзвичайно складно. Тоді я подумав: чому б не стати протезистом? Почав шукати в інтернеті шляхи опанування цієї професії і вступив на магістратуру до Тернопільського національного медичного університету. Я радий, що зробив такий вибір і здобув цю надзвичайно актуальну сьогодні професію, – зізнається хлопець.
Богдан вже завершує навчання і паралельно працює за спеціальністю. Загалом значну частину студентів вже знайшли роботу.
Ілля Козачок зазначає, що почав працювати через кілька тиж недели після вступу на магістратуру за спеціальністю «Протезування-ортезування»: «Знання, які я здобуваю в університеті, одразу ж застосовую на практиці. Пацієнтів зараз досить багато, тому і роботи теж вдосталь».
Зоряна Кінах вступила на програму після здобуття фаху медсестри. Дівчині подобається, що вона отримує багато нових знань та практичних навичок.
– Спочатку ми вивчали базові предмети, але навіть ті самі хірургія чи неврологія, які я вже проходила на медсестринстві, ми розглядали під іншим кутом щодо протезування. Тобто це були нові знання, які ми раніше не отримували. Дуже багато курсів проводиться з іноземними викладачами. Але найбільше я виділю саме практику. Ми пройшли всі етапи виготовлення протеза. Самостійно знімали мірки, виготовляли гіпсовий негатив і позитив, потім все збирали. Ми близько тижня працювали над цим протезом і справді його виготовили. Це було надзвичайно цікаво, і ми отримали величезний досвід, – зізнається Зоряна.
РОБОТА З ГІПСОМ І ТОЧНІСТЬ ДО МІЛІМЕТРА
Разом зі студентами та їхніми наставниками прямуємо до навчальних лабораторій, де, власне, відбуваються практичні заняття та створюються протези. Прошу розповісти і продемонструвати весь процес.
– Робота протезиста з пацієнтом починається не з виготовлення самого протеза, а з комплексного обстеження людини у складі мультидисциплінарної команди. Фахівці оцінюють стан пацієнта, ступінь загоєння тканин, сформованість кукси та рубців, а також визначають, чи готова людина до протезування на даному етапі. У деяких випадках протезування доводиться відкладати, а пацієнта скеровувати до інших спеціалістів для додаткової підготовки, – пояснює лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Завіднюк.
Першим етапом виготовлення протеза є створення гіпсового негативу, тобто форми, знятої з кінцівки пацієнта. З нього виготовляють гіпсовий позитив – точну копію кукси, з якою далі працює протезист. Для цієї роботи фахівцю потрібно зробити багато вимірювань. Богдан Сліпець демонструє свій робочий зошит.
– Я записую всю необхідну інформацію про пацієнта – параметри ампутованої та здорової кінцівок, особливості будови та точки навантаження. Ці дані необхідні, щоб майбутній протез був не тільки функціональним, але й максимально відповідав анатомії пацієнта та забезпечував симетричний зовнішній вигляд, – розповідає Богдан.
Після заливання гіпсу в негатив отримують позитив, який доопрацьовують вручну. Протезист міліметровими рухами підганяє форму – десь знімає матеріал, десь, навпаки, нарощує його, формуючи правильні точки тиску та розвантаження. Особлива увага приділяється ділянкам, де виступає кістка, щоб уникнути надмірного тиску та болю під час користування протезом.
– На основі такого гіпсового позитиву формується куксоприймальна гільза – одна з ключових частин майбутнього протеза. Цей виріб виготовляють індивідуально. Пацієнти можуть обрати колір або ж малюнок на гільзі. Можна заламінувати шеврони чи зображення улюбленої футболки або зробити так, щоб вона світилася в темряві. Це додає позитивних емоцій. Також ми виготовляємо куксоприймальні гільзи на 3D-принтерах, наданих урядом Японії. Студенти також навчаються з ними працювати. Наступний етап – це складання протеза, його примірка та регулювання, – каже пан Юрій.
«Я ДУЖЕ ЗРАДІВ, КОЛИ ВПЕРШЕ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ ЗМІГ УЗЯТИ ЧАШКУ З КАВОЮ»
Важливим етапом роботи є налагодження взаємодії з пацієнтом. Студенти зазначають: чим більше практики, тим краще це вдається. У центрі протезування та адаптації, на базі якого навчаються майбутні магистри, знайомлюся з військовослужбовцем 10 гірсько-штурмової бригади Андрієм. Вісім місяців тому він отримав важке поранення на Донеччині та втратив руку. У Тернополі проходить реабілітацію та адаптується до біонічного протеза.
– Андрій так швидко навчився керувати біонічною кистю, що ми всі були вражені. З досвіду знаємо, що це дуже складний процес. Адже потрібно навчитися керувати рухами протеза за допомогою м’язів, стискати кисть сильніше або слабше, дозувати зусилля. Але Андрій так блискавично це освоїв, що вже з перших спроб йому все вдалося, – зазначив Юрій Завіднюк.
Військовослужбовець зізнається, що з нетерпінням чекав на виготовлення протеза.
– Я дуже хотів спробувати ним користуватися. Адже під час підготовки інколи виникало нерозуміння, навіщо робити ті чи ті вправи, – розповідає Андрій.
Запитую, який момент за останні кілька місяців йому запам’ятався найбільше.
– Коли я вперше одягнув протез, розім’яв руку і одразу пішов пити каву. Спробував взяти чашку – і мені вдалося. Досі пам’ятаю це відчуття, – зізнається чоловік.
Юрій Завіднюк зазначає, що пацієнту інколи складно пояснити, що всі дії, які виконуються до протезування, мають певну кінцеву мету.
– А вже коли він починає користуватися протезами, тоді розуміє, для чого це було. Тому під час підготовки нам доводиться підтримувати мотивацію людей до виконання необхідних дій. Коли період очікування тривалий, це буває непросто. Дуже допомагає позитивна атмосфера, яка спонукає пацієнта включитися в процес. Про це ми розповідаємо нашим студентам і ділимося досвідом, як долати такі виклики, – зазначає лікар.
Саме практичні знання, новітні розробки та передовий міжнародний досвід є одним із пріоритетів підготовки нової генерації протезистів, переконані в Тернопільському медуніверситеті. Уже в червні тут випустять перших магістрів, які допомагатимуть українцям з ампутаціями повернути свободу та самостійність у їхнє життя.
Юля Томчишин, Тернопіль
Фото авторки, Яніни Чайківської та надані пресслужбою Тернопільського національного медичного університету
Source: www.ukrinform.ua