Очільник українського біатлону – про війну, медалі, депутатів-вболівальників
Олімпійський сезон для українського біатлону був відзначений суперечливими результатами. Хоча наші спортсмени не здобули жодної нагороди на головних змаганнях, таких як Кубок світу та Олімпіада, юні українські біатлоністи здобули шість медалей на юніорському Чемпіонаті світу, що стало історичним досягненням.
Нещодавно в чоловічій та жіночій збірних командах України відбулися суттєві зміни. Керівництво командами перейняли молоді фахівці – Оксана Хвостенко та Сергій Семенов.
Чи призведуть ці нововведення до нових успіхів українського біатлону?
Саме на ці запитання, а також про вплив війни на спортивні досягнення, перспективи залучення легіонерів до збірної, розвиток біатлону в регіонах, «Главком» мав нагоду поспілкуватися з народним депутатом та головою Федерації біатлону України Іваном Крульком.
«Після Сочі ми не змогли у біатлоні здобути жодної медалі. На це є причини»
Пане Іване, як Ви оцінюєте завершений олімпійський сезон для українського біатлону? Чи можна його вважати провальним через відсутність медалей на етапах Кубка світу та Олімпіаді? З 2014 року Україна не здобула жодної олімпійської медалі з біатлону. Чи це свідчить про занепад?
Давайте почнемо з того, що в жодному з зимових видів спорту на цій Олімпіаді ми не здобули жодної медалі. За останні три Олімпіади єдиним успіхом у зимових видах спорту для нас стала лижна акробатика, а саме виступи Олександра Абраменка, який виборов золото та срібло. Це й показує реальний стан справ у нашому зимовому спорті.
На жаль, дійсно, з 2014 року, коли ми здобули золото в Сочі, український біатлон не отримував медалей. Цьому є пояснення. Безсумнівно, це зміна поколінь спортсменів. Це й суттєве зростання конкуренції в біатлоні. Це й можливості України готувати власних спортсменів, які, на жаль, не покращуються, а навпаки, послаблюються через руйнування наших тренувальних баз.
Якщо оцінювати олімпійський сезон, то успіх вимірюється медаллю, а її відсутність свідчить про неуспіх. Водночас ми усвідомлюємо, що необхідні конкретні кроки для здобуття медалей. Але це не повинно бути випадковістю, це має бути системний процес.
Звісно, окремі наші спортсмени могли показати видатні результати, що ми й спостерігали. Але біатлон складається з двох ключових елементів: швидкості ходу та влучності стрільби. Іноді трапляються несподівані виступи, як-от у болгарської спортсменки на Олімпіаді в індивідуальній гонці (Лора Христова здобула бронзу), яка виборола третє місце. Таке трапляється, але ми говоримо про системний підхід, а не про випадковість.
Для розвитку біатлону на Закарпатті ми запросили родину Меркушиних оселитися там
Які заходи вживає федерація біатлону для покращення ситуації? Як Ви бачите цю систему?
Для побудови системи необхідні успіхи на етапах Кубка світу, адже саме там можна оцінити наші перспективи для зростання. Зараз я можу з упевненістю сказати, що в нас є надзвичайно перспективна молодь, яка за чотири роки наполегливої та системної роботи може стати спортсменами найвищого рівня, здатними боротися за найвищі місця. Це підтвердив останній юніорський Чемпіонат світу, де ми здобули рекордні шість медалей.
Якщо подивитися на склад команди, особливо на дівчат, які з нового сезону почнуть тренуватися з національною командою, то це дає надію на створення боєздатної збірної за чотири роки.
Загалом, оцінюючи минулий сезон, слід згадати про втрату двох квот на гонки Кубка світу як для чоловічої, так і для жіночої команд. Це суттєва втрата, яку нам доведеться надолужити. Я переконаний, що наступного сезону ми відновимо ці квоти, і вже маємо розуміння, як це зробити.
Водночас я не вважаю, що український біатлон переживає спад. Скоріше, ми робимо глибокий присід, щоб потім відштовхнутися і зробити потужний стрибок. На мою думку, наш біатлон розвивається дуже динамічно. Ми робимо реальні та значні кроки для того, щоб український біатлон став масовим, а не залишався спортом для обмеженого кола осіб.
Нам потрібно змінити підхід до підбору кадрів, адже за радянських часів біатлон розвивався переважно у східних регіонах: Сумщина, Чернігівщина, Харківщина, а також Тернопіль, Львів, Київ та Київська область. Все.
Ми мусимо змінити цю парадигму, адже біатлон – це, перш за все, зимовий вид спорту. Де нам шукати нові таланти? Передусім, у Карпатах. Там діти з народження мають кращі природні дані. Йдеться про роботу легень та серця: ті, хто народився і виріс у горах, мають кращі початкові фізичні дані.
Тому ми повинні докласти максимум зусиль для розвитку якісної підготовки спортсменів із західних регіонів: Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Можу сказати, що лише за останні кілька років у нас з’явилися федерації біатлону в Закарпатській та Івано-Франківській областях.
Наразі у нас ще немає спортсменів з Івано-Франківщини. Лише зараз з’являються перші, і це після того, як ми активно створювали там клуби та відділення в дитячо-юнацьких спортивних школах.
Для того, щоб біатлон розвивався на Закарпатті, ми запросили родину Меркушиних оселитися там. За кошти спонсорів їм придбали житло, щоб вони там мешкали та займалися підготовкою груп. І це вже дає відчутні результати. Зараз на дитячому рівні ми бачимо кілька надзвичайно перспективних дівчат, які демонструють найкращі результати.
Однак, підготовка спортсмена залежить від багатьох факторів, включаючи міграцію. Якщо батьки вирішують кудись виїхати, дитина, по суті, припиняє займатися біатлоном.
Кілька наших перспективних спортсменів разом з батьками виїхали за кордон через війну, не з західних, а з інших регіонів. З такими дітьми втрачається зв’язок, вони починають займатися іншими справами і відходять від спорту, хоча раніше демонстрували значний потенціал. Тому ми вимушені враховувати ці складні реалії.
І ще один важливий момент. Ми чітко визначили для себе принцип – жодних легіонерів. Ми покладаємося виключно на власні сили, виховуємо власну молодь і рухаємося цим шляхом. Я переконаний, що ми повинні виховувати саме українців, але для цього потрібне терпіння та ретельна, хоч і непроста, робота.
фото: Facebook Івана Крулька
«Кількість дітей, які приходять в біатлон, не знизилася»
Яка ситуація з кадрами в українському біатлоні? Чи зменшилася кількість дітей, які займаються цим видом спорту?
Не можу сказати, що кількість дітей, які приходять у біатлон, зменшилася. Скоріше, вона зросла.
Коли я балотувався на посаду президента Федерації біатлону, одним з перших пунктів моєї програми була ідея масового біатлону. Усі пункти моєї програми були взаємопов’язані. Перший пункт передбачав проведення уроків біатлону в школах. Мені тоді казали, що це нереалістично і навіщо взагалі це оголошувати, якщо це неможливо реалізувати.
Я ж пояснював, що в умовах війни для нас надзвичайно важливо виховувати молодь у патріотичному дусі, навчати користуватися зброєю для захисту країни, а також розвивати масовий спорт.
На сьогоднішній день ми проводимо всеукраїнські змагання з кросового біатлону (кросовий біатлон поєднує біг пересіченою місцевістю зі стрільбою з гвинтівки). В цьому проєкті вже взяли участь 600 загальноосвітніх шкіл. Разом з Міністерством молоді та спорту ми закуповуємо лижі, пневматичні гвинтівки та мішені. Таким чином, ми робимо добру справу для держави. Якщо нормальна військова підготовка в школах відсутня, потрібно знаходити нестандартні шляхи, як-от біг та стрільба для дітей.
Необхідно мотивувати дитину, щоб вона прагнула будувати професійну кар’єру спортсмена. Якщо 2% дітей зі 100, які братимуть участь у цій системі, стануть професійними спортсменами, це буде наш цінний ресурс. І я вже бачу, що це відбувається.
У червні в Києві відбудеться фінальний Всеукраїнський турнір з кросового біатлону в рамках програми «Пліч-о-пліч». Спочатку програма включала п’ять видів спорту, але я домігся включення біатлону.
Також ми спостерігаємо, що деякі колишні тренери, побачивши цю програму, повертаються в біатлон. Завдяки цій активності з’явилися нові обласні федерації біатлону, яких раніше не існувало.
Якщо у 2022 році в нас було 10 федерацій біатлону, то станом на 2026 рік їх буде вже 15.
При цьому я відмовився від ідеї створення федерацій, якими керуватимуть люди, яких я знаю чи знають мої знайомі. Це не працює. Навпаки, я намагаюся знайти людей, яких я взагалі не знаю, але які самі приходять, бо є фанатами цієї справи. Якщо є ентузіазм, справа піде. І під це потрібно шукати ресурси, чим ми і займаємося.
Наприклад, ми започаткували програму забезпечення дитячих шкіл лижами, яких раніше не було. Для цього ми уклали контракт з виробником – компанією Fischer, яка виготовляє лижі з логотипом нашої федерації. Ці лижі ми роздаємо школам як подарунок. Ми також закуповуємо пневматичні гвинтівки та передаємо їх місцевим федераціям як подарунок.
Тобто, ми робимо все можливе, хоч наш ресурс обмежений, бо ми є громадською організацією. Але той ресурс, який ми маємо, спрямовуємо на створення якомога більшої кількості осередків, куди дитина може прийти. З цього врешті-решт з’явиться інфраструктура, яка принесе свої плоди. Це дасть результат, можливо, вже за керівництва інших представників Федерації біатлону.
Зараз нам потрібно закласти міцний фундамент, щоб по-новому поглянути на розвиток біатлону. Усе, що існувало і працювало на початку 1990-х років і сягало корінням радянських часів, закінчилося. Сучасний біатлон розвивається зовсім по-іншому у світі. Якщо ми хочемо бути конкурентоспроможними, ми мусимо рухатися в сучасному напрямку.
«Росіяни і білоруси у збірній України? Ми навіть не ведемо цих дискусій»
Ви наголосили, що Україна відмовляється від натуралізації і робитиме ставку виключно на своїх вихованців. Чи зверталися до вас росіяни, білоруси або їхні представники, пропонуючи свої послуги? Наприклад, з аргументацією: «Ми не заплямовані підтримкою війни і хочемо розвиватися в Україні»?
Ми навіть не ведемо таких дискусій. Так, були звернення від деяких тренерів, які пропонували свої послуги для роботи з командою. Причому це були досить кваліфіковані тренери. Але я не можу дозволити собі таке рішення, це дуже чутливе питання для України. Ми воюємо, і це зараз неможливо реалізувати.
Раніше ми вже втратили щонайменше чотирьох талановитих і дуже перспективних спортсменів. Наприклад, Катерину Бех (російська біатлоністка, яка виступала за Україну, але після початку повномасштабної війни повернулася до Росії). Сьогодні російські біатлоністи до нас не звертаються. Але якби ми виявили інтерес, дали зрозуміти, що відкриті до такого, думаю, інтерес би з’явився. Адже Росія та Білорусь відсторонені від міжнародних змагань і, по суті, не можуть брати участь.
Знаєте, в чому проблема легіонерів? Команда в біатлоні складається з чотирьох-п’яти спортсменів, здатних виступати на Кубках світу. Усі прагнуть туди потрапити. Більше спортсменів на один етап виставити неможливо. Як тільки ти запрошуєш кількох легіонерів… З якою метою ти їх береш? Для того, щоб вони виступали на найвищому рівні. І для українців, які багато років тренуються, залишаються умовно два місця. Інші українські спортсмени просто завершують кар’єру, бо не бачать для себе перспектив.
У короткостроковій перспективі з легіонерами ми можемо здобути результат. І нам будуть навіть аплодувати. Але потім залишиться випалене поле, де, на жаль, не буде перспектив – не буде молоді, яка підросте. Тому, як я вже казав, потрібні 10 років для підготовки початківця до рівня професійного спортсмена.
Іван Крулько: Я відійшов від ідеї створення федерацій, якими керуватимуть люди, яких я знаю і знають мої знайомі фото: Facebook Івана Крулька
З чим пов’язані такі кардинальні зміни у тренерських штабах жіночої та чоловічої збірних?
Це цілком логічний крок. По-перше, я вдячний нашим тренерам, Надії Олександрівні Бєловій та Миколі Миколайовичу Зоцу, за їхню роботу з національними командами протягом останніх двох сезонів. Тоді були такі умови, що вони були найкращими тренерами, яких ми могли залучити.
Але ми дивимося в майбутнє. Починається новий олімпійський цикл. Розуміючи, що ми робимо ставку на омолодження та надаємо шанс молодим, ми хочемо також дати шанс українським тренерам для їхнього розвитку. Тому ми йдемо на таку кардинальну зміну.
Наприклад, з Надією Олександрівною Бєловою у мене була чітка домовленість: вона працює виключно до Олімпіади-2026. Вона зробила значний внесок у розвиток наших молодих спортсменів. Погляньте, як прогресує Віталій Мандзин. Богдан Борковський також значно додав.
Але час невпинно біжить. І якщо ми прагнемо не до застою, а до розвитку, то мусимо давати шанс новим тренерам.
Тепер щодо тренерів, яких ми призначили. Жіноча команда. Останніми роками Оксана Хвостенко, наша колишня біатлоністка, працювала з юніорами та юнаками. Вона зарекомендувала себе, на мою думку, як висококваліфікований, талановитий тренер і психолог. Я бачу атмосферу в цій команді. Вони як одна родина. Дівчата дуже її поважають, прислухаються до неї. У команді панує взаємодопомога та чудова атмосфера.
Цього року з цієї команди до дорослого біатлону перейшли Тетяна Тарасюк та Ксенія Приходько. Наступного року приєднаються ще четверо спортсменок.
Оксана Хвостенко працювала з ними з юного віку і довела їх до рівня, коли вони демонструють серйозні результати. Зокрема, у юніорському Кубку Націй ми посіли перше місце. То кому тоді давати шанс, як не Хвостенко? Чи є це ризиком? Безумовно, ризик є.
Чи ставляться спортсмени національної команди з обережністю до цього? Ставляться. Але для Оксани це виклик, який вона прийняла. І я вважаю, що їй потрібно дати такий шанс. І я переконаний, що вона може досягти багато чого.
Чоловіча команда – Сергій Семенов. Як відомо, після завершення своєї професійної кар’єри він багато часу проводить за кордоном. Він одружений з біатлоністкою збірної Швейцарії Аїтою Гаспарін. У Швейцарії він здобував тренерський досвід.
Хочу зазначити, що селекція тренерських кадрів у нас ще не завершена. Ми ведемо постійні дискусії та діалоги з різними тренерами, в тому числі й іноземними. Але мушу сказати, що іноземний тренер не є панацеєю.
Система, яка нині панує у світі, наприклад, скандинавська, суттєво відрізняється від нашої. Вони більше тренуються вдома, а не на зборах. Адже в них є належні умови для домашніх тренувань. Вони тренуються у своїх клубах, з особистими тренерами. А уявіть собі наші умови, умови війни. Ось розпустити наших спортсменів додому. Куди вони поїдуть? До Сум під обстріли? В якому моральному стані вони повернуться? Адже що таке біатлон? Біатлон – це 70% психології.
Коли іноземні тренери знайомляться з нашими планами, вони не звикли проводити стільки днів на виїздах, на зборах. Коли іноземний тренер обирає ризикований варіант роботи в країні, що перебуває у стані війни, де потрібно проводити значну частину часу на закордонних зборах… Безумовно, це впливає на їхнє рішення щодо можливої співпраці. Але Федерація біатлону над цим працює. І я переконаний, що ми досягнемо успіху, у нас є дуже добрі напрацювання.
Я не буду зараз розкривати всі карти, але ми працюємо над тим, щоб знайти для наших команд кваліфікованих фахівців з фізичної підготовки. До чоловічої команди ми вже залучили молодого тренера Олексія Красовського, який є лижником. Але я не виключаю, що в нас можуть з’явитися й іноземні фахівці з фізичної підготовки. Або у вигляді консультантів, або у вигляді штатних тренерів, які будуть працювати з нами на постійній основі.
У нас ніколи не було власного сервіс-трака (автомобіля-майстерні для підготовки лиж). Цього року ми його придбали
Те саме стосується сервісу (підготовки лиж). Увесь біатлонний світ перейшов на безфторові мастила та порошки. Усі команди-лідери готувалися до цього, тому мають відповідні системи та порошки. В Україні це не виробляється. Ми мусимо купувати їх за кордоном. Причому вони завжди будуть на крок попереду, адже якщо в них є власні компанії, що їх виробляють, то спочатку вони постачатимуть продукцію для своїх спортсменів.
Проте, щодо сервісу можу зробити анонс. У нас ніколи не було власного сервіс-траку (спеціально обладнана вантажівка-майстерня для підготовки лиж). Цього року ми його придбали. І це значні витрати для нас. Я кілька років збирав кошти, щоб мати можливість придбати його для України.
У нас є три іноземні фахівці, які займатимуться сервісом і вже працювали з нами минулого сезону. Ми можемо тренуватися скільки завгодно, але якщо ми будемо суттєво відставати у підготовці лиж, результату ніколи не буде.
«Кошти для фінансування біатлону у нас є лише до вересня»
У постолімпійський сезон бюджетна підтримка спортивних федерацій зменшується. Як це вплине на український біатлон?
Це вже вплинуло. На даний момент у нас немає фінансування ще на три місяці року. Тобто, кошти є лише до вересня. Тому ми будемо шукати інші варіанти.
Якщо ми хочемо розвивати біатлон, брати участь у всіх змаганнях, підтримувати молодь, розширювати команди – потрібен ресурс. Будемо шукати, переконувати, що це необхідно. Також ми шукаємо допомогу від міжнародних партнерів, Міжнародного союзу біатлоністів (IBU). Вони нам дуже допомагають у цих питаннях. Крім того, ми звертаємося до внутрішніх партнерів, які допомагають нам проводити деякі збори за рахунок позабюджетних коштів.
IBU зайняв найбільш принципову та правильну позицію щодо Росії
Якщо вже мова зайшла про IBU. Росія звернулася до Спортивного арбітражного суду (CAS) з вимогою скасувати своє відсторонення від змагань під егідою IBU. Як Ви вважаєте, чим це може закінчитися?
Ситуація в CAS непроста. Ви ж бачите, що кілька рішень були не зовсім адекватними. Ми це спостерігаємо.
Чим біатлон відрізняється від інших міжнародних федерацій? Він став першим, хто на конгресі у вересні 2022 року прийняв рішення не допускати росіян і білорусів до участі у змаганнях. А також виключив російську та білоруську федерації з членства в IBU. Я тоді ще не був президентом Федерації – поїхав на той конгрес як делегат.
І тут, до речі, мені допоміг мій політичний досвід. Ми попрацювали над тим, щоб прийняти два рішення. Одне рішення – про призупинення участі, яке ухвалювали й інші міжнародні спортивні федерації, відсторонюючи російських спортсменів. А друге рішення – про виключення. Адже для відновлення участі потрібно спочатку відновити членство. І лише після відновлення членства можна претендувати на поновлення участі. Тобто, це був такий запобіжник. І для ухвалення такого рішення має зібратися спеціальна комісія, яка визначить, чи зникли підстави для заборони участі. Після цього керівний орган IBU може ухвалити рішення про поновлення членства.
Наступний конгрес відбудеться у вересні цього року. Він буде виборним. Проходитиме в Німеччині. І там, я думаю, це питання знову буде порушуватися. По-перше, зміниться президент Міжнародного союзу біатлоністів, оскільки за новою конституцією IBU дозволено лише два терміни. І два терміни для Олле Даліна (чинний президент IBU) вичерпуються.
Безумовно, рішення CAS може мати серйозний вплив. Російське лобі працює постійно. Вони впливають навіть без участі у змаганнях, мають своїх друзів у світовому біатлоні тощо. Однак IBU зайняв найбільш принципову та правильну позицію щодо Росії. І коли Міжнародний Олімпійський комітет дозволив російським атлетам брати участь в Олімпійських іграх, IBU заявив, що в біатлоні це неможливо, оскільки вони не пройшли відбір і не кваліфікувалися.
Я дуже вдячний IBU за спільну позицію, яку ми зберігаємо всі ці роки. І хочу сказати, що ми маємо дуже добрі стосунки з IBU. Вони нас підтримують.
Достатньо сказати, що президент IBU тричі відвідував Україну за моїм запрошенням протягом повномасштабного вторгнення. І цього року в березні він був присутній на чемпіонаті України в Буковелі.
Іван Крулько та президент IBU Олле Далін фото: Facebook Івана Крулька
«Змагання, які проходили колись в російських Ханти-Мансійську, Сочі, потрібно забирати в Україну»
Щодо Буковеля. На якій стадії будівництво біатлонного центру?
Замовником цього будівництва виступала Поляницька сільська рада. Ще до 2022 року були амбіції провести зимові Олімпійські ігри в Україні. До цього готувалися. Але для проведення Олімпійських ігор потрібна інфраструктура. Не можна виграти право на проведення Олімпіади, а потім починати будувати інфраструктуру.
Для цього потрібно пройти певний шлях. І моя рекомендація завжди була такою: рухайтеся в цьому напрямку. Будуйте траси для фрістайлу, хокейні майданчики, оновлюйте всю цю інфраструктуру. Без цього мріяти про Олімпійські ігри нереально.
Чи можливо це в майбутньому? Так, можливо. І якраз я вважаю, що ідея будівництва такого біатлонного комплексу в Буковелі є правильною, якщо мати амбіції колись проводити Олімпійські ігри. І тому цей комплекс мав би стати єдиним в Україні, сертифікованим за найвищою у світі категорією А. І там все для цього зроблено. Там дійсно створено чудовий стадіон у прекрасному місці. З чудовим оглядом.
Він стане, на мою думку, одним з найкращих у світі, якщо там колись проводитимуться етапи Кубка світу. Тому що такої траси, яка добре проглядається з трибун, немає на жодному стадіоні світу. Хто любить біатлон, той розуміє, що перебуваючи на стадіоні, ти бачиш лише старт, фініш та стрільбище. А решта біатлоністів зникає з поля зору, і ти можеш стежити за ними лише на екранах. А тут траса спланована так, що близько 70% того, що відбувається, ти бачиш перед собою. Тобто, ти можеш спостерігати наживо, як біатлоністи піднімаються вгору. Там панує особлива атмосфера.
Безумовно, війна суттєво вплинула на розбудову комплексу. Там потрібні додаткові інвестиції – для завершення освітлення, асфальтового покриття на самому стадіоні. До цього часу там відсутній адміністративний корпус. Хоча все підготовлено для його будівництва. У звичайному режимі адмінбудівлю можна використовувати як ресторан або івент-хол. А під час змагань вона стане частиною інфраструктури для проведення біатлонних змагань.
Важливо, що цей комплекс будувався за постійної співпраці з IBU, фахівці приїжджали, надавали рекомендації щодо правильного виконання робіт для подальшої сертифікації стадіону. І, в принципі, представники IBU, які відвідували об’єкт, відзначають наявність перспективи для проведення тут міжнародних змагань найвищого рівня.
Звісно, під час війни це, мабуть, не є пріоритетом для країни інвестувати кошти. Але, загалом, ідеологічно та стратегічно, змагання, які раніше проводилися в російських Ханти-Мансійську або Сочі, потрібно перенести до України. Це ближче до решти Європи з точки зору логістики. І Східна Європа має стати місцем проведення одного з етапів Кубка світу протягом біатлонного сезону. Я вже не кажу про змагання іншого рівня, Кубок IBU чи юніорський чемпіонат.
Скільки приблизно коштів потрібно ще вкласти? Чи є розрахунки? Скільки часу може зайняти завершення будівництва?
Я не глибоко занурений у ці деталі. І щодо ресурсів не можу точно сказати, можу лише припускати. Думаю, за наявності необхідних коштів, все можна завершити протягом одного будівельного сезону. Хоча в Буковелі будівельний сезон дуже короткий. Залежить від погоди.
Ми вже кілька років проводимо там чемпіонати України. Тренування також відбуваються, відділення дитячо-юнацьких спортивних шкіл функціонує. Діти приїжджають туди тренуватися. Тобто, все це працює. Законодавчих перешкод немає, земельних конфліктів також.
Чи існують на даний момент якісь конфліктні питання щодо цього будівництва?
Там була запропонована цікава ідея, по суті, зворотного державно-приватного партнерства. Як правило, держава надає землю та комунікації приватним інвесторам, які будують за власні кошти. Тут земля в Буковелі була приватною. Але власники бачать перспективу проведення міжнародних змагань і навіть мають амбіції колись провести Олімпійські ігри. Вони ухвалили рішення передати цю земельну ділянку, що має значну комерційну вартість, безкоштовно громаді, а громада залучатиме кошти для будівництва національного інфраструктурного комплексу на цій землі.
Таким чином, власником стадіону, стрільбища, трас тощо є комунальне підприємство селищної ради.
Конфліктів там немає. Навпаки, це стратегія win-win. Можливо, приватний власник отримав би більше коштів одномоментно, якби просто продав цю ділянку під будівництво трьох-чотирьох готелів? Мабуть, це було б вигідніше з фінансової точки зору для власника, але не з точки зору розвитку, стратегічного бачення, розвитку цього курорту та спортивних можливостей. Тут з’явився такий комплекс, де можна розвивати не тільки біатлон, а й лижні гонки, що є проблемою в Україні.
І, до речі, це ще одна проблема для нас, для біатлону. Нам немає звідки брати готових лижників. Подивіться, що роблять інші країни: Норвегія, Фінляндія, Швеція… Вони просто беруть готового лижника, який вже добре бігає, і вчать його стріляти. І той стає біатлоністом. Але коли він стає біатлоністом з лижника, він все ж таки є швидшим, ніж суто біатлоністи, чи не так? Апріорі. У нас такої опції чи переваги немає. У нас немає звідки взяти свою Анамарію Лампіч (словенська лижниця, яка перейшла в біатлон і є однією з лідерів за швидкістю на трасі).
Більше того: деякі наші біатлоністи беруть участь у чемпіонатах України з лижних гонок і виграють їх. Ось такі реалії.
«При рівних результатах ми будемо все-таки давати шанси молодим»
Чи відбуватиметься зміна поколінь у нашій збірній у постолімпійський сезон?
Я вважаю, що кожен займає своє місце. У нас немає такого, щоб хтось займав чуже місце або хтось приходив на чиєсь місце. Це природний процес. По-перше, скажу, що Дмитро Підручний, якому зараз 34 роки, після наших тривалих обговорень, прийняв рішення продовжити виступи. Тобто, він ще кілька сезонів точно буде виступати. Можливо, навіть до наступної Олімпіади. Приклади спортсменів в інших країнах свідчать, що можна змагатися і до 40 років, демонструючи високі результати. Я підтримую Дмитра. У нас з ним чудова комунікація.
Щодо Юлії Джими, то вона прийняла рішення продовжувати виступи. Для неї цей сезон був явно невдалим. Вона отримала травму, і потім не змогла відновити кондицію. Вона не хотіла б завершувати свою кар’єру на такій ноті, тому бачить у собі сили продовжувати. Безумовно, ми це вітаємо, але для всіх спортсменів все повинно вирішуватися за спортивним принципом.
Тобто, хто кращий на даний момент, той і повинен виступати. Іншого варіанту немає. Якщо, наприклад, є спортсмен, який не потрапляє до топ-60 або топ-40 світу, і він вже у віці, то краще, щоб замість нього до топ-40 потрапляла молода спортсменка 19-20 років, яка через рік вже зможе демонструвати кращі результати.
При рівних результатах ми все ж таки надаватимемо перевагу молодим, але загалом все повинно вирішуватися за спортивним принципом.
Оскільки до наступної Олімпіади ще чотири роки, ми повинні залучити максимально велику кількість молодих спортсменів. І спробувати знайти серед них п’ятірку-шістку тих, хто буде представляти нас на Олімпіаді 2030 року. Ось така філософія. Чи виявиться вона правильною? Побачимо за результатами.
Я скажу, що в жіночій команді конкуренція буде дуже високою, особливо протягом наступних двох років.
Щодо Олександри Меркушиної, то вона дуже потужно завершила минулий сезон. Вона отримала значний заряд адреналіну завдяки блискучому виступу на юніорському Чемпіонаті світу. Це був її останній юніорський Чемпіонат світу. Потім вона показала себе на останніх етапах Кубка світу, потрапивши до топ-15. Будемо вболівати, тримати за неї кулаки і підтримувати, щоб Олександра продовжувала зростати та працювати.
Олександра та її сестра Анастасія Меркушина працюватимуть у команді, де їхній батько буде тренером. Вони більше йому довіряють, але якщо вони хочуть стати професійними спортсменками, то слід не зациклюватися, а брати корисне з різних джерел і бути частиною команди, якою вони і є. Тому було ухвалено рішення, що всі тренуються разом. Для кожного можуть бути свої особливості в тренувальному процесі, індивідуальний підхід, але команда має бути єдиною.
«Прийшов Крулько і всіх повиганяв? У мене такого самодурства немає»
Наскільки Ви задоволені спонсорськими угодами Федерації і чи є вже напрацювання на новий сезон? Можливо, хтось вже звертався з новими цікавими пропозиціями?
Робота зі спонсорами – це повністю моя турбота на 100%. Чи були звернення типу: «Ми дуже хочемо вас підтримати»? Жодного разу. Черг бути спонсорами у спорті немає. Бізнесу зараз дуже важко. Тому знайти тих, хто хоче підтримувати спорт, з кожним роком стає дедалі складніше. І це стосується не лише біатлону, а й усіх видів спорту… Мабуть, легше знайти спонсорів для футбольних клубів. Або, наприклад, для боксу, для Олександра Усика, або для тенісу, для наших тенісисток, які входять до топ-50. Там світові компанії самі прагнуть і між ними конкуренція, щоб залучити спортсменів. У нас такого близько немає.
Тому це дуже скрупульозна, важка робота. І я справді вдячний нашим спонсорам, які нас підтримували, продовжують підтримувати. І тим, хто підтримував, але з різних причин припинив це робити.
Чи співпрацюють букмекери з біатлоном? Наприклад, чи мають іноземні збірні з біатлону підтримку букмекерських компаній?
Згідно з конституцією IBU, букмекерські компанії мають можливість підтримувати біатлонні команди, якщо вони мають національну ліцензію. Чи користується український біатлон цим? Ні, поки що. Чи я відкритий до того, щоб у нас були партнери, які мають ліцензію, які чесно сплачують податки? Чому б ні? Якщо вони чесно працюють, здійснюють свою легальну діяльність. І ставки, наприклад, приймаються, в тому числі, і на біатлон. До цього часу букмекерські компанії не були нашими партнерами. Можливо, прочитають інтерв’ю і звернуться до нас. Будемо сподіватися.
Чи відчуваєте Ви опозицію до себе у Федерації, чи є люди, які критикують Ваші ідеї, Ваші вчинки. Можливо, хтось вже хоче Вас замінити?
Я Вам скажу, що коли Володимир Михайлович Бринзак, колишній президент, запросив мене очолити Федерацію біатлону, він довго вів зі мною переговори. Зрештою, я погодився. Тоді справді були серйозні побоювання. По-перше, політик. «Чи буде він цим займатися? Що він розуміє в цьому?». Казали, що молодий: «Як відреагує стара гвардія біатлону?». Зрештою, мені це довірили. Цього року, наприкінці осені, відбудеться конференція, тож побачимо.
Зараз я не відчуваю, що в нас є якась опозиція, яка мені заважає працювати. Такого немає. Так, нам довелося ухвалити деякі кадрові рішення. Ми змінили людину в Міністерстві молоді та спорту, яка відповідала за біатлон. Привели молодих фахівців. Змінили підхід до роботи.
Але я нікого з біатлону не виганяю, навіть тих, хто вчора виступав проти мене або голосував проти мене. Це не означає, що прийшов Крулько і всіх вигнав з біатлону. У мене такого самодурства немає. Я адекватний політик. Я розумію, що не можу подобатися всім. І я відкритий до критики, конструктивної та розумної.
Навпаки, я намагаюся зібрати таких людей, які будуть давати потрібні пропозиції, на основі яких приймаються рішення. Тому все нормально. Я тут не бачу проблем, якщо хтось чимось незадоволений. Такі люди завжди будуть. Якщо ти починаєш щось робити, завжди знайдуться ті, хто буде критикувати.
До речі, Ви спілкуєтеся з паном Бринзаком? Можливо, він дає Вам поради, чи Ви звертаєтесь до нього за консультацією?
Ми нормально спілкуємося у дружньому форматі. Часто телефонуємо один одному, зустрічаємося, і, безумовно, багато говоримо про біатлон. Як же без цього? Я ділюся з ним своїми ідеями, запитую, як би він вчинив у тій чи іншій ситуації. Це нормально.
Іван Крулько та колишній очільник Федерації біатлону України Володимир Бринзак фото: Чемпіон
Розкажіть про медійну роботу Федерації. Відомо, що нещодавно з’явився сайт, у соціальних мережах відбуваються певні зміни. Які плани і як Ви оцінюєте вже зроблене?
Ми зробили багато кроків вперед у медійній роботі за ці кілька років. У нас не було сайту. Так, існував сайт biathlon.com.ua, але це не був сайт Федерації. А тепер сайт з’явився (biathlon.org.ua). Ми надаємо інформацію в Telegram-каналі, Instagram, Facebook. Тобто, намагаємося бути медійними, надавати інформацію широкому колу вболівальників. Чи все ідеально? Ніщо не може бути ідеальним. Чи може бути краще? Безумовно. Над цим ми активно працюємо.
Зазвичай, зимові види спорту влітку переходять у стан летаргічного сну. Анабіоз. А в нас все тільки починається. Зайдіть на наш сайт, на наші інформаційні канали. Там щодня нова інформація. Провели змагання у Володимирі, Кривому Розі, Рівному, Львові, на Закарпатті. Одним словом, по всій Україні щодня відбуваються якісь змагання. Щодня щось відбувається по кросовому біатлону, проєкт «Пліч-о-пліч», почалися збори і так далі, і так далі…
«Мене часто запитують про Олену Підгрушну…»
Чи плануєте залучати до своєї команди у Федерації наших легендарних біатлоністів? Зокрема, олімпійську чемпіонку Олену Підгрушну.
Наші легендарні біатлоністи вже залучені до нашої команди. Усі. Сергій Семенов – легендарний біатлоніст? Так. Оксана Хвостенко – легендарна біатлоністка? Так. Валя Семеренко – легендарна біатлоністка? Так. І цей список можна продовжувати. Ми намагаємося залучити до роботи всіх, хто може та готовий працювати тренерами. Але посада головного тренера національної команди одна. Головний тренер чи старший тренер – він один.
Не всі легендарні біатлоністи готові одразу ставати, наприклад, дитячим тренером і набирати групу дітей, показувати з ними результати та рухатися вперед. Не всі до цього готові. А от одразу стати головним тренером збірної, ну, так теж не завжди виходить.
Олена Підгрушна нещодавно була почесним гостем на змаганнях «Родинний фестиваль» у Києві. Вона проводила майстер-класи. Два тижні тому Олена Петрова була у Володимирі. Дмитро Підручний проводив майстер-клас з дітьми з ДЦП. Тобто, ми демонструємо, що біатлон доступний для всіх, кожен може спробувати себе. Там діти стріляли з лазерних гвинтівок, і ми запросили як зіркового гостя Дмитра Підручного.
Мене часто запитують про Олену Підгрушну… Я до неї ставлюся дуже позитивно, і вона має великі заслуги. Так от, я хочу вам сказати: коли Олена Підгрушна завершувала кар’єру біатлоністки, я запросив її одразу і сказав, що створені всі умови. Кажу: «У нас є амбіція створити біля Буковеля, у Ворохті, відділення біатлону і набирати тут дітей. Я відчуваю тут великий потенціал. Тут діти в горах, вони класні, дуже спортивні, мають задатки. Давайте будемо це розвивати». Вона загорілася: «Давайте, все зробимо». А потім бажання зникло, бо виникли особисті обставини, через які вона не змогла це зробити. Сьогодні Олена виховує дитину, коли вона підросте, можливо, наша чемпіонка зможе повноцінно долучитися. Будемо думати, я відкритий.
Іван Крулько, Олена Підгрушна та її новонароджений син фото: соцмережі Олени Підгрушної
Наприклад, для мене дуже показовим є шлях Оксани Хвостенко. Вона взяла наймолодших, і за ці роки вона зросла разом із цими дітьми. Вони вже показали себе на юнацьких, юніорських чемпіонатах. Деякі з них вже потрапляли до заявок на етапи Кубка IBU або брали в них участь. Вона працювала з ними, і ось цей шанс отримала.
Валентина Семеренко. Куди вона пішла? Вона пішла працювати з наймолодшими дітьми, які готуються на Юнацький Олімпійський фестиваль. Вона готує цих дітей. І за кілька років ми побачимо результати цієї групи дітей, такої трохи експериментальної. І далі, якщо ми побачимо, що ця група зростає, що там є перспективні біатлоністи, вона теж може рости разом з ними.
Артем Прима – легендарний біатлоніст? Так. Зараз його призначили старшим тренером юніорської збірної. Він рік допомагав паралімпійській команді, ми його повернули і призначили на посаду старшого тренера юніорської збірної. Я був би радий, якби у мене був список тренерів, з якого я б мучився, як вибирати. Однак, дуже часто буває, що ми довго шукаємо, вмовляємо. Тому що тренерів у нас, на жаль, небагато. Вони є, але час бере своє, і не всі вже мають мотивацію витрачати здоров’я для того, щоб готувати юні команди. Тому будемо надавати шанс молодим.
Чи були випадки під час війни, коли українським біатлоністам, насамперед молодим, робили пропозиції змінити громадянство?
Мені такі приклади невідомі. І взагалі правила IBU не дуже прихильні до таких змін. У нас були інші випадки, коли спортсмени, насамперед молоді, припиняли подальшу роботу в команді, виїжджали кудись за кордон з родиною і займалися чимось іншим. Але так, щоб українці змінювали громадянство, щоб виступати за іншу збірну, такого поки що не було.
Що зараз відбувається з біатлоном на Сумщині та Чернігівщині?
Там ситуація дуже складна. По-перше, молодь з сім’ями та батьками виїжджає звідти. Вони припиняють займатися біатлоном, якщо там, куди вони переїхали, немає секції. На жаль, Ви знаєте, в якому стані чернігівська база… Вона зруйнована. Сподіваюся, колись знайдемо ресурс, щоб її відбудувати. Плани такі є. Звертаємося до різних фондів та іноземних організацій, щоб розпочати це.
Так само кілька спортивних шкіл у нас зруйновані на Сумщині. Це стосується і Харківщини. І взагалі там, де поруч зона активних бойових дій, прильоти, проводити змагання, м’яко кажучи, непросто.
Хоча я не можу сказати, що біатлон там припинив своє існування: тренери на місці, діти займаються. Але війна, на жаль, змінила наше життя. І від цього, в першу чергу, страждають наші спортивні можливості та спроможності для розвитку масового спорту. Однак, навіть в таких умовах ми продовжуємо працювати.
Ось я Вам наведу приклад. Я вже згадував про Буковель, про Ворохтянську школу, від якої відмовилася Олена Підгрушна. Я почав шукати іншого тренера і мені вдалося переконати Тетяну Рудь, яка з Сумщини, щоб вона переїхала до Івано-Франківської області. Вона дуже кваліфікований дитячий тренер, виховала цілу плеяду молодих біатлоністів, які зараз є в національній команді. Зокрема, Богдан Борковський тренувався з нею, коли жив на Сумщині.
І зараз вона має секцію, дуже перспективних дітей у Ворохтянській ДЮСШ. Мені довелося персонально витратити дуже багато часу, щоб це все організувати. Переїзд, побут, ДЮСШ. Комусь може здатися, що це все відбувається автоматично, але автоматично нічого не відбувається. Це дуже кропітка робота.
Росія знищила біатлонну базу в Чернігові фото: suspilne.media
«Фуркад і Бьорндален на своїй шкірі не відчули всі принади того, коли Росія йде когось «освобождать»
Світова біатлонна спільнота переважно підтримує Україну. Але є п’ятиразовий олімпійський чемпіон Мартен Фуркад, який робив проросійські заяви. Є восьмиразовий олімпійський чемпіон Уле-Ейнар Бьорндален, який переїхав жити до Білорусі. Як бути з такими прикладами?
Біатлонна спільнота, мабуть, найбільше підтримує Україну, якщо порівнювати з іншими спортивними осередками. Той самий Себастьян Самуельссон робив заяви щодо українських спортсменів, підтримував нас і засуджував російську агресію. Однак є й інші. На жаль, вони є скрізь. Вони є в європейській політиці, в спорті. Ви думаєте, Росія не працює активно в біатлоні? Працює.
Що я можу сказати стосовно позиції Фуркада і Бьорндалена? Вони живуть у полоні своїх стереотипів. Ці спортсмени на власній шкірі не відчули всіх принадощ того, коли Росія йде когось “звільняти”. За собою Росія залишає випалену землю, окупацію та страждання людей.
Ми працюємо з усіма, доносимо інформацію. Персонально працюємо. Але я ж не можу залізти кожній людині в голову. У когось є особисті причини, чому він займає таку позицію. Зокрема, Бьорндален спілкується з дружиною (білоруська ексбіатлоністка Дарія Домрачева). Вона була хорошою спортсменкою, але сьогодні Бьорндален та Домрачева вважають, що в Білорусі з демократією все в порядку, що там все чудово. Це не так.
Тому пропаганда працює. Вона впливає навіть на українців. Скільки є молодих українців, які наводять на наші будівлі ракети. Це ж не космонавти роблять, це роблять люди, які мають паспорти громадян України і народилися вже в незалежній Україні.
То що ми хочемо від іноземців? Для яких війна десь там далеко, незрозуміло де. І яка, як вони вважають, їх не стосується. Або які вважають, що спорт має бути поза політикою. І спортсмени ж не винні, вони мають виступати. А ми наводимо приклади, ми кажемо: «Ось дивіться, ці конкретні російські спортсмени, вони є військовослужбовцями армії Росії чи ФСБ, вони мають офіцерські звання і підтримують політику Путіна. Вони є частиною військової потуги, яка чинить агресію проти України». Ми повинні чітко це артикулювати, і ми це робимо: постійно інформуємо наших міжнародних партнерів. Якби не наша активна позиція, не було б тієї підтримки від біатлонної спільноти, про яку Ви говорите.
Як Ви вважаєте, біатлон – це номер один серед зимових видів спорту в Україні?
Я вважаю, що так. Біатлон посідає перше місце серед зимових видів спорту за популярністю. Це 100%. І за кількістю переглядів трансляцій – також 100%, біатлон на першому місці.
І навіть те, що ми маємо наразі щодо трансляцій біатлону… За останній рік було зроблено неймовірно багато. Ви навіть не уявляєте, як важко було переконати суспільного мовника погодитись на трансляції чемпіонату України. Це дуже складні зйомки. Потрібна своя програма, яка буде виводити на екран стрільбу під час змагань в онлайн-режимі. Це дороге задоволення.
Але ми пройшли цей шлях, підготувалися разом із «Суспільним», переконали їх, що це буде цікаво і для них, що це популяризуватиме біатлон, і «Суспільне» матиме більше переглядів. І ми не помилилися. Тепер «Суспільне» каже, що це в їхній сітці надовго – регулярно транслюватимуть чемпіонати України з біатлону. А для вболівальників це теж плюс.
Все це саме те, що зробить наш біатлон ще більш популярним.
«Тимошенко каже: «Мені би дуже хотілося, щоб ти стільки само часу приділяв партії, скільки ти приділяєш біатлону»
Якщо говорити про Вашу політичну діяльність та біатлон. Чи можете Ви сказати, хто з Ваших колег у парламенті цікавиться біатлоном? Можливо, наприклад, Юлія Володимирівна Тимошенко?
Ні, вона не вболівальниця. Усі, хто зі мною працюють, добре знають, що я не змішую свою політичну діяльність та біатлон. Вони рухаються різними шляхами. І я не використовую біатлон у політичних цілях. Так само не використовую політику в біатлоні.
Насправді, багато політиків і депутатів люблять біатлон. Ось, наприклад, з нашої фракції – Сергій Власенко. Він постійно стежить за змаганнями, цікавиться, запитує мене. Роман Лозинський – справжній фанат біатлону. Є й інші колеги.
Деяким колегам, якщо вони перебувають у відрядженні за кордоном і хочуть відвідати біатлон, я завжди намагаюся допомогти з квитками, щоб вони хоч раз побули, відчули цю атмосферу. Потім вони теж стають фанатами біатлону. З депутатами, які цікавляться спортом, які є любителями біатлону, я завжди ділюся якимись інсайдами, новинами. Ми разом дивимося змагання, деколи біатлон йде під час сесії. Ось ми тихенько дивимося трансляцію, аналізуємо ситуацію.
Але Юлія Володимирівна не цікавиться біатлоном так, як я. Звісно, вона підтримує мене в тому, що я хочу робити, і це не заважає моїй політичній діяльності. Бо я вмію добре планувати свій час, щоб встигати все. Вона деколи мені каже: «Ти знаєш, мені б дуже хотілося, щоб ти приділяв партії стільки ж часу, скільки приділяєш біатлону». Я відповідаю: «Юліє Володимирівно, повірте, я приділяю партії не менше часу, ніж біатлону. Вам просто так здається». Але це все по-доброму, це не критика, це нормальний, дружній діалог. Тобто, вона бачить, що я вкладаю в це душу, серце і думки.
Хоча критики я отримую чимало. Тому що, знаєте, як це відбувається… Коли є хороші результати – це заслуга талановитих спортсменів. А коли спортсмен не влучив в мішень останнім патроном – то винна федерація.
Іван Крулько: Юлія Володимирівна не цікавиться біатлоном так, як я фото: Facebook Івана Крулька
Ви замінили Володимира Бринзака на чолі Федерації біатлону. Тобто, відбулося омолодження керівництва. Як Ви думаєте, чи можливе таке омолодження в партії «Батьківщина»? Наприклад, чи є заміна Юлії Тимошенко?
Я взагалі вважаю, що Юлія Володимирівна – один з найсильніших політиків, які були в історії незалежної України. Шкода, що періоди, коли їй вдавалося реально мати можливість керувати та реалізовувати свої ідеї, були дуже короткими. Вважаю, що Юлія Володимирівна на своєму місці, як голова партії «Батьківщина». Вона цю партію створювала. І ця партія має найдовшу історію серед усіх парламентських партій, представлених у Верховній Раді.
Я щасливий бути її заступником, її колегою та помічником у справах, що стосуються нашої політичної діяльності.
Як Ви вважаєте, чи вплине справа НАБУ на подальшу діяльність, бажання Юлії Володимирівни займатися політикою? І як Ви загалом оцінюєте цю справу?
Я вважаю, що за часів жодного президента не було ситуації, щоб хтось не хотів порушити якусь справу щодо Юлії Тимошенко або щось їй зробити. Чи забирає ця справа її час, який вона могла б спрямувати на інші справи? Забирає дуже багато часу.
Чи має ця справа перспективи? На мою думку, ні. Тому що вона є більш політичною, ніж реальною. Там доказова база надзвичайно слабка. Я був на кількох судових процесах… Доказів там немає. Але, безумовно, це вибило б багатьох людей з нормального політичного процесу, але не Юлію Володимирівну.
Можливо, комусь би хотілося, щоб вона через ці справи втекла з України. Але це не про неї. Вона нікуди не поїде. Вона буде тут боротися, доводити свою правоту.
Артем Худолєєв, Святослав Василик, «Главком»