«Тато прагнув відмовити від занять боротьбою»
Оксана Лівач, яка виступає у ваговій категорії до 50 кг, є однією з провідних зірок жіночої боротьби в Україні. Уродженка міста Долина (Івано-Франківська область), вона гучно заявила про себе ще на юнацькому рівні. У 20 років вона вже брала участь у Чемпіонаті світу, а у 21 – здобула перші дорослі нагороди: бронзу світової першості та золото континентальної.
На сьогоднішній день у доробку Лівач уже три перемоги на Чемпіонатах Європи. Проте, як розповіла Оксана «Главкому», світова вершина, так само як і Олімпіада, які залишаються непідкореними, наразі є її головними цілями на найближчі роки.
Оксано, чому ти обрала саме боротьбу?
Дійсно, боротьба – це незвичний вибір для жінки. Тут варто зазначити, що я виросла в спортивному оточенні. Мій батько був борцем, а згодом став тренером. Мама також була спортсменкою. Сестра теж займалася боротьбою. Тому я бачила себе виключно у спорті, саме у боротьбі.
Як твої батьки та знайомі сприйняли твій вибір займатися боротьбою? Можливо, хтось намагався відрадити?
Батько справді хотів мене відмовити. Він як ніхто інший знав, яка це важка праця, який це тернистий шлях. У дитинстві я займалася плаванням. Але у нашій школі була секція боротьби. Після того, як туди пішла моя сестра, я теж вирішила спробувати. Вже після першого тренування я усвідомила, що це моє. Прийшла до батька і сказала: «Я хочу займатися боротьбою». Він запитав: «Точно?». Я відповіла: «Так». Вже після того, як мене підтримала мама, моя доля була вирішена.
Якби не боротьба, у якому виді спорту ти себе бачиш?
Якщо чесно, то я хотіла займатися гімнастикою чи фігурним катанням. Дуже мені подобалися ці види спорту. Не знаю… Можливо, пішла б у дзюдо. Мені було потрібно щось таке швидке, динамічне, енергійне. Саме під мій характер. Однак, у нас не було таких секцій. Тому обрала боротьбу.
У чому головна відмінність жіночої боротьби від чоловічої?
Чоловіча боротьба – це більше про техніку, про раціональність. А от жіноча боротьба – це про характер, імпульсивність, емоції. У цьому наша унікальність. Можливо, тому жіночу боротьбу цікавіше спостерігати, адже там емоцій більше.
Чи правда, що у жіночій боротьбі спортсменки під час поєдинків поводяться більш брудно, ніж у чоловічій?
Так, це правда. Дівчата настільки прагнуть перемоги, що готові вдаватися до будь-яких нечесних прийомів. Наприклад, можуть смикати за волосся, заламувати пальці, буває, що навіть кусають суперниць.
Оксана Лівач на собі відчувала не один раз, що таке брудні прийоми в боротьбі фото: UWW
У тебе була успішна кар’єра на юнацькому та молодіжному рівнях. Чи важко пройшов перехід у дорослу боротьбу?
Гадаю, слушно кажуть, що юнацька та доросла боротьба – це різні види спорту. Мені особисто на юніорському рівні було простіше. Рівень суперниць траплявся невисокий. Взагалі, на юнацьких змаганнях не всі спортсмени однакового класу. А от серед дорослих вже всі приблизно одного рівня.
Я особисто, коли переходила у дорослу боротьбу, розуміла, що потрібно вдосконалювати певні якості. Слід було одночасно наполегливо працювати над усіма складовими – фізичною формою, тактикою, технікою. Без цього було неможливо перейти на інший рівень.
Наприклад, я перед переходом у дорослу боротьбу закладала фундамент таким чином, що на тренуваннях намагалася проводити більше спарингів із сильнішими за мене суперницями. Нехай я багато тих сутичок і програла, але лише так я змогла швидко розвиватися.
«Мій головний виклик – азіатки. Усі дуже сильні, але я спроможна їх перемагати»
Цього року ти стала триразовою чемпіонкою Європи. Який із трьох титулів дався тобі найважче, який виявився найбільш емоційним?
Кожен європейський тріумф був складним. Перший у 2019 році (Оксані на той момент виповнився лише 21 рік – «Главком») був проривом. Я, чесно кажучи, не очікувала такого успіху. Звісно, той результат мене потішив, але я розуміла, що мені слід вдосконалюватися. Другий титул я здобула вже у 2025 році після виснажливого олімпійського циклу. Зізнаюся, що було непросто повертатися у форму. Насамперед, психологічно. Але те золото зуміло покращити мій стан, дало велику мотивацію.
Третя перемога у 2026 році була складною, бо я мусила захищати свій титул. А це завжди непросто. Скажу так: кожен титул чогось мене навчив, але й кожен вимагав аналізу.
Чому не складається на чемпіонатах світу? Адже з 2018 року, коли здобула бронзу, ти без медалей…
Не знаю, що й сказати. Ніби кожного року старанно готуюся, багато тренуюся, але медалей немає. Мабуть, відчуваю на чемпіонатах світу більший тиск і не можу сама з собою впоратися. Десь бракувало везіння та вдачі.
Дуже хочу, щоб цього року стався прорив з медалями на Чемпіонаті світу. Що для цього потрібно? Добре підготуватися, проаналізувати свої помилки, вивчити суперниць.
А хто твої головні конкурентки на світовому рівні?
Мій головний виклик – азіатки. Тим більше, що в моїй легкій ваговій категорії виступають, мабуть, найсильніші представниці азійської школи боротьби. А це потужна школа. Японки, кореянки, китаянки, індійки… Усі дуже сильні, але я спроможна їх перемагати. А ще, звісно, Європа і Америка також є серед суперниць.
До речі, ти проводила нещодавно збори в Японії. Чому представниці цієї країни настільки сильні?
У них величезна внутрішня конкуренція. У цій конкуренції виростають дуже сильні борчині. А через те, що японки переважно такої комплекції, як я (зріст Оксани Лівач 153 см, вага 50 кг – «Главком»), то, звісно, вибір у легких категоріях у них величезний.
Ти казала, що спортсменки в еліті вже добре вивчили одна одну. Що тоді стає вирішальним для здобуття перемоги?
По-перше, це тривала підготовка. До великих турнірів фокус на змаганнях потрібно робити ще за три місяці до старту. Ти маєш бути готовий тілом і ментально. Психологічно маєш бути готовим на всі 100%.
По-друге, аналіз суперниць, їхніх слабких місць. На килимі ти маєш ухвалювати рішення за долі секунди, тому маєш знати, що робити. Звісно, важливі й інші моменти підготовки – режим, харчування, сон, відновлення. Ти повинен контролювати свій водний баланс, зважати на те, які вітаміни приймаєш. Одним словом, бути професіоналом. Лише за таких умов ти матимеш можливість перемогти.
Олімпійська медаль – наразі головна мета в кар’єрі?
Звісно. Я пройшла вже два цикли і двічі була поруч із п’єдесталом (посіла 5-ті місця на Олімпіадах у 2021 і 2024 роках – «Главком»). Зрозуміло, що на Олімпійських іграх рівень надзвичайно високий і потрібно демонструвати свою найкращу боротьбу.
Оксана Лівач мріє про золото Чемпіонату світу та Олімпіади фото: АСБУ
Поразку від індійської борчині Вінеш Пхогат у чвертьфіналі на Олімпіаді-2024 вважаєш однією з найприкріших у своїй кар’єрі?
Це була ключова сутичка у боротьбі за медалі. Можу сказати, що у тому поєдинку я віддала усе, що мала, і могла перемогти. Але…
Переконана, що кожна сутичка дає певний досвід, додає чогось нового до твого шляху. Взагалі, свій досвід потрібно цінувати, адже нічого даремно чи просто так не трапляється. А все, що має бути твоїм, – все буде.
Твоє ставлення до нової системи відбору на Олімпіаду-2028?
Згідно з новими критеріями, ліцензію на Олімпіаду-2028 отримають топ-3 учасниці Чемпіонату світу 2027 року, а решта путівок здобудуть найкращі за рейтингом. Рейтингові очки будуть нараховуватися і на Чемпіонаті світу 2027, і на спеціальних турнірах у 2028 році. Звісно, краще усі питання з ліцензією вирішити на світовій першості, бо рейтинговий шлях він досить об’ємний. Загалом, є нові правила і ми повинні під них підлаштовуватися.
Як думаєш, чому в нас така сильна жіноча боротьба? Наприклад, цього року українські борчині четвертий рік поспіль виграли командний залік Чемпіонату Європи.
Назву три складові – українські жінки, традиції та тренери. Наші жінки вони ж від природи сильні: працелюбні, з характером, з силою волі. Кожна професіоналка у своїй справі.
Щодо традицій, то у нас є знаменита львівська школа боротьби, в якій колись займалася і я, і якою керував легендарний український тренер Олег Сазонов. Саме там почалася розвиватися жіноча боротьба. І вже звідти вона пішла в інші регіони – Бровари, Харків. Це школа підготувала багатьох сильних тренерів. А вже вони створили такий собі безперервний конвеєр виховання українських чемпіонок, через виснажливі тренування на базах у Конча-Заспі і Заросляку.
Зараз у твоїй ваговій категорії в Україні з’являються нові перспективні борчині, як-от Аїда Керимова чи Вікторія Слободенюк. Що ти зі свого досвіду могла б їм порадити, щоб досягти успіху в дорослому спорті?
Скажу, що дівчата – молодці. Вони вже досягли певного рівня і додали мені мотивації триматися у формі, прогресувати. Моя їм порада – розставте пріоритети у своєму житті. Якщо на першому місці для вас спорт, то і віддавати йому необхідно все. На тренуваннях, у спарингах, на змаганнях.
«Мій головний страх – це щось забути взяти із собою в сумку на змагання»
У більшу вагу переходити не збираєшся?
Ні, не збираюсь. Так виходить, що 50 кг – це моя одвічна ваговій категорія. Я фізично більше не можу набрати, така вже особливість мого організму.
Тобто тобі не потрібно скидати вагу перед змаганнями?
Майже ні. Принаймні, таких виснажливих скидань ваги, як в інших дівчат, у мене немає. Ви ж розумієте, що позбавлятися зайвих п’яти, а інколи і десяти кілограмів ваги дуже складно. Це ж потрібно відмовлятися від усього смачного, тренуватися у спеціальних костюмах, щоб добряче пропотіти. Хоча «присушитися» перед змаганням завжди добре. Тіло стає вільнішим, швидшим.
У тебе доволі широке коло інтересів поза спортом. Розкажи, чому присвячуєш свій вільний час?
Так, я доволі активна поза килимом і весь час шукаю для себе нові виклики. Скажімо, після Олімпіади-2024, коли я почувалася емоційно виснаженою, мені дуже доречно запропонували долучитися до розвитку боротьби у своєму рідному регіоні. Так я відгукнулася на пропозицію і стала виконавчим директором Івано-Франківської федерації боротьби. Мені цікаво проявити свої організаційні здібності у справі, яку я люблю і знаю.
Крім того, я розвиваю свій особистий бренд у соцмережах. Однак, на це потрібно більше часу, потрібно постійно додавати контент, аби бути впливовим інфлюенсером. А поки у мене кар’єра чинної спортсменки, це непросто. Основна аудиторія у мене в Instagram. Останнім часом намагаюся розвивати свій Tik-Tok. Також я є у Facebook, де переважно публікую новини та якісь тексти. Хотіла створити також свій канал на YouTube, але знову ж таки часу на це немає.
Оксана Лівач намагається просувати особистий бренд в соцмережах фото: UWW
Ти любиш природу і подорожувати. Які місця найбільше вразили, що найбільше запам’яталося?
Вразила Японія. Країна майбутнього, але жити там складно. Дуже люблю Іспанію – чудовий клімат, приємні люди. Подобається в Хорватії. До речі, зараз ми перебуваємо там на зборах у місті Пореч біля Адріатичного моря. За що також люблю спорт – він дає можливість подорожувати світом, відкривати для себе нові місця.
Чи звертаєш увагу на прикмети перед сутичками? Може, маєш якісь ритуали перед змаганнями?
Є трохи таке! Мій головний страх – щось забути взяти із собою в сумку на змагання. Після цього я почуваюся невпевнено, втрачаю концентрацію. Хоча, от щось подібне зі мною трапилось і на Чемпіонаті Європи цього року. Втім, погана прикмета не спрацювала, і я стала чемпіонкою. Не знаю, може після цього випадку таких забобонів у мене вже не буде. Хоча раніше, я гостро переживала. Пригадую, на якомусь чемпіонаті взагалі забула в номері готелю свою акредитацію. То тренери були змушені повертатися, аби привезти мені мій бейдж.
На міжнародних змаганнях тобі доводиться перетинатися із суперницями з країн-агресорів. Чи відчуваєш дискомфорт і як налаштовуєшся на сутички з ними?
Це неприємний момент для нас. А нещодавнє рішення міжнародної федерації боротьби дозволити їм виступати під прапором і гімном взагалі викликає обурення. Зрозуміло, що сутички з ними приносять негативні емоції. Але тут є такий момент: спершу під час таких поєдинків у мене був настільки сильний негатив, що це заважало і відбирало енергію. Тому я вирішила, що емоції слід залишити поза килимом і на сутички виходити з холодною головою.
А де і як повномасштабне вторгнення ти зустріла у 2022 році?
На той момент була у Львові, де проходила реабілітацію після операції на коліні. А от збірна на момент вторгнення перебувала у Києві. Згодом з міркувань безпеки команда виїхала за кордон.
Де бачиш себе після завершення спортивної кар’єри?
Зрозуміло, що час від часу про таке замислюєшся. Втім, зараз я намагаюся цілком концентруватися на змаганнях, і хай воно усе йде послідовно. На все свій час. Хоча я наразі не бачу себе поза спортом. І моя діяльність після завершення кар’єри однозначно буде пов’язана зі спортом.
Святослав Василик, «Главком»