«Батько наполягав, аби я відмовилася від занять боротьбою»
Оксана Лівач, яка виступає у ваговій категорії до 50 кг, є однією з найяскравіших представниць жіночої боротьби в Україні. Уродженка міста Долина (Івано-Франківщина), вона здобула визнання ще на юнацькому рівні. У 20 років брала участь у Чемпіонаті світу, а у 21 – здобула перші медалі на дорослому рівні: бронзу світової першості та золото континентальної.
На сьогоднішній день Лівач має у своєму активі три перемоги на Чемпіонатах Європи. Однак, як розповіла Оксана «Главкому», світова вершина, а також Олімпіада, які залишаються недосяжними, є її головними цілями на найближчі роки.
Оксано, чому ти обрала саме боротьбу?
Безперечно, боротьба – незвичний вибір для жінки. Варто зазначити, що я виросла у спортивному середовищі. Мій батько був борцем, а згодом став тренером. Мама також була спортсменкою. Моя сестра теж займалася боротьбою. Тому я бачила себе виключно у спорті, саме у боротьбі.
Як твої батьки та оточення сприйняли твій вибір займатися боротьбою? Чи хтось намагався тебе відмовити?
Батько справді хотів, аби я відмовилася. Він як ніхто інший знав, наскільки це важка праця, який це складний шлях. У дитинстві я займалася плаванням. Але у нашій школі діяла секція боротьби. Після того, як туди записалася моя сестра, я також вирішила спробувати. Вже після першого тренування я зрозуміла, що це моє. Прийшла до батька і сказала: «Я хочу займатися боротьбою». Він запитав: «Ти впевнена?». Я відповіла «Так». Після того, як мене підтримала мама, моя доля була вирішена.
Якби не боротьба, у якому виді спорту ти б себе бачила?
Якщо бути відвертою, то я хотіла займатися гімнастикою чи фігурним катанням. Мені дуже подобалися ці види спорту. Не знаю… Можливо, спробувала б себе у дзюдо. Мені було потрібно щось динамічне, швидке, енергійне. Саме те, що відповідало б моєму характеру. Однак, у нас не було таких секцій. Тому я обрала боротьбу.
У чому полягає головна відмінність жіночої боротьби від чоловічої?
Чоловіча боротьба – це більше про техніку, про раціональний підхід. А от жіноча боротьба – це про характер, імпульсивність, емоції. У цьому полягає наша унікальність. Можливо, тому жіночу боротьбу цікавіше спостерігати, адже там більше емоцій.
Чи відповідає дійсності твердження, що у жіночій боротьбі спортсменки під час сутичок поводяться більш недобросовісно, ніж чоловіки?
Так, це правда. Дівчата настільки прагнуть перемоги, що готові вдаватися до будь-яких нечесних прийомів. Наприклад, вони можуть смикати за волосся, заламувати пальці, іноді навіть кусають суперниць.
Оксана Лівач не раз на собі відчувала, що таке брудні прийоми в боротьбі фото: UWW
Ти мала успішну кар’єру на юнацькому та молодіжному рівнях. Чи легко минув перехід у дорослу боротьбу?
Гадаю, слушно кажуть, що юнацька та доросла боротьба – це різні види спорту. Мені особисто на юніорському рівні було простіше. Рівень суперниць траплявся невисокий. Загалом, на юнацьких змаганнях не всі спортсмени належать до одного класу. А от серед дорослих уже всі приблизно одного рівня.
Я особисто, коли переходила у дорослу боротьбу, розуміла, що потрібно розвивати певні якості. Необхідно було одночасно наполегливо працювати над усіма аспектами – фізичною формою, тактикою, технікою. Без цього неможливо було перейти на інший рівень.
Наприклад, перед переходом у дорослу боротьбу, я закладала базу таким чином, що на тренуваннях намагалася проводити більше спарингів із сильнішими за мене суперницями. Хай я багато тих сутичок і програла, але лише так я змогла швидко зрости.
«Мій головний виклик – азіатки. Усі вони дуже сильні, але я здатна їх перемагати»
Цього року ти стала триразовою чемпіонкою Європи. Який із трьох титулів далося тобі найважче, який виявився найбільш емоційним?
Кожен європейський тріумф був складним. Перший у 2019 році (Оксані на той момент виповнився лише 21 рік – «Главком») був проривом. Я, чесно кажучи, не очікувала такого успіху. Безумовно, той результат мене потішив, але я розуміла, що мені слід удосконалюватися. Другий титул я здобула вже у 2025 році після виснажливого олімпійського циклу. Зізнаюся, що було непросто повертатися у форму. Насамперед, психологічно. Але те золото зуміло покращити мій стан, надало значної мотивації.
Третя перемога у 2026 році була складною, бо я мала захищати свій титул. А це завжди викликає труднощі. Скажу так: кожен титул чомусь мене навчив, але й кожен вимагав аналізу.
Чому не складається на чемпіонатах світу? Адже з 2018 року, коли здобула бронзу, ти залишалася без медалей…
Не знаю, що й сказати. Начебто щороку старанно готуюся, багато тренуюся, але медалей немає. Мабуть, відчуваю на чемпіонатах світу більший тиск і не можу сама з собою впоратися. Десь забракло везіння та вдачі.
Дуже хочу, щоб цього року стався прорив з медалями на Чемпіонаті світу. Що для цього потрібно? Добре підготуватися, проаналізувати свої помилки, вивчити суперниць.
А хто твої головні конкурентки на світовому рівні?
Мій головний виклик – азіатки. Тим паче, що в моїй легкій ваговій категорії виступають, мабуть, найсильніші представниці азійської школи боротьби. А це потужна школа. Японки, кореянки, китаянки, індійки… Усі вони дуже сильні, але я здатна їх перемагати. А ще, окрім них, серед суперниць є представниці Європи та Америки.
До речі, ти нещодавно проводила збори в Японії. Чому представниці цієї країни настільки сильні?
У них надзвичайно висока внутрішня конкуренція. У цій конкуренції виростають дуже сильні борчині. А через те, що японки переважно мають таку ж комплекцію, як я (зріст Оксани Лівач 153 см, вага 50 кг – «Главком»), то, звісно, вибір у легких категоріях у них величезний.
Ти казала, що спортсменки в еліті вже добре вивчили одна одну. Що тоді стає вирішальним для здобуття перемоги?
По-перше, це тривала підготовка. До великих турнірів фокус на змаганнях потрібно робити ще за три місяці до старту. Ти маєш бути готовим тілом і ментально. Психологічно ти маєш бути готовим на всі 100%.
По-друге, аналіз суперників, їхніх слабких місць. На килимі ти маєш приймати рішення за долі секунди, тому мусиш знати, що робити. Звісно, важливі й інші моменти підготовки – режим, харчування, сон, відновлення. Ти повинен контролювати свій водний баланс, враховувати, які вітаміни приймаєш. Одним словом, бути професіоналом. Лише за таких умов ти матимеш можливість перемогти.
Олімпійська медаль – наразі головна мета в кар’єрі?
Безумовно. Я пройшла вже два цикли і двічі була близька до п’єдесталу (посіла 5-ті місця на Олімпіадах у 2021 і 2024 роках – «Главком»). Зрозуміло, що на Олімпійських іграх рівень надзвичайно високий і потрібно демонструвати свою найкращу боротьбу.
Оксана Лівач мріє про золото Чемпіонату світу та Олімпіади фото: АСБУ
Поразку від індійської борчині Вінеш Пхогат у чвертьфіналі на Олімпіаді-2024 вважаєш однією з найприкріших у своїй кар’єрі?
Це була ключова сутичка у боротьбі за медалі. Можу сказати, що у тому поєдинку я віддала все, що мала, і могла перемогти. Але…
Переконана, що кожна сутичка дає певний досвід, додає чогось нового до твого шляху. Загалом, свій досвід потрібно цінувати, адже нічого не відбувається даремно чи просто так. А все, що має бути твоїм, – все буде.
Твоє ставлення до нової системи відбору на Олімпіаду-2028?
Згідно з новими критеріями, ліцензію на Олімпіаду-2028 отримають топ-3 учасниці Чемпіонату світу 2027 року, а решта путівок здобудуть найкращі за рейтингом. Рейтингові очки будуть нараховувати як на Чемпіонаті світу 2027, так і на спеціальних турнірах у 2028 році. Звісно, краще усі питання з ліцензією вирішити на світовій першості, бо рейтинговий шлях він досить об’ємний. Загалом, є нові правила і ми повинні під них підлаштовуватися.
Як думаєш, чому в нас така сильна жіноча боротьба? Наприклад, цього року українські борчині четвертий рік поспіль виграли командний залік Чемпіонату Європи.
Назву три складові – українські жінки, традиції та тренери. Наші жінки за своєю природою сильні: працьовиті, з характером, з силою волі. Кожна є професіоналкою у своїй справі.
Щодо традицій, то у нас є знаменита львівська школа боротьби, в якій колись займалася і я, і якою керував легендарний український тренер Олег Сазонов. Саме там почала розвиватися жіноча боротьба. І вже звідти вона поширилася в інші регіони – Бровари, Харків. Ця школа підготувала багатьох сильних тренерів. А вже вони створили своєрідний неперервний конвеєр виховання українських чемпіонок, через виснажливі тренування на базах у Конча-Заспі та Заросляку.
Зараз у твоїй ваговій категорії в Україні з’являються нові перспективні борчині, як-от Аїда Керимова чи Вікторія Слободенюк. Що ти зі свого досвіду могла б їм порадити, щоб досягти успіху в дорослому спорті?
Скажу, що дівчата – молодці. Вони вже досягли певного рівня і стимулювали мене триматися у формі, прогресувати. Моя їм порада – розставте пріоритети у своєму житті. Якщо на першому місці для вас спорт, то і віддавати йому необхідно все. На тренуваннях, у спарингах, на змаганнях.
«Мій головний страх – це забути щось взяти із собою в сумку на змагання»
У більшу вагу переходити не збираєшся?
Ні, не збираюся. Так виходить, що 50 кг – це моя постійна ваговій категорії. Я фізично більше не можу набрати, така вже особливість мого організму.
Тобто тобі не потрібно скидати вагу перед змаганнями?
Майже ні. Принаймні, таких виснажливих скидань ваги, як у інших дівчат, у мене немає. Ви ж розумієте, що позбуватися зайвих п’яти, а іноді й десяти кілограмів ваги дуже складно. Це ж потребує відмови від усього смачного, тренувань у спеціальних костюмах, аби добре спітніти. Хоча «присушитися» перед змаганням завжди корисно. Тіло стає вільнішим, швидшим.
У тебе доволі широке коло інтересів поза спортом. Розкажи, чому присвячуєш свій вільний час?
Так, я доволі активна поза килимом і весь час шукаю для себе нові виклики. Скажімо, після Олімпіади-2024, коли я почувалася емоційно виснаженою, мені дуже доречно запропонували долучитися до розвитку боротьби у своєму рідному регіоні. Так я відгукнулася на пропозицію і стала виконавчим директором Івано-Франківської федерації боротьби. Мені цікаво проявити свої організаційні здібності у справі, яку я люблю і добре знаю.
Крім того, я розвиваю свій особистий бренд у соцмережах. Однак, на це потрібно більше часу, необхідно постійно додавати контент, аби бути впливовим інфлюенсером. А поки у мене кар’єра діючої спортсменки, це непросто. Основна аудиторія у мене в Instagram. Останнім часом намагаюся розвивати свій Tik-Tok. Також я є у Facebook, де переважно розміщую новини та певні тексти. Хотіла створити також свій канал на YouTube, але знову ж таки часу на це немає.
Оксана Лівач намагається просувати особистий бренд у соцмережах фото: UWW
Ти любиш природу і подорожувати. Які місця найбільше вразили, що найбільше запам’яталося?
Вразила Японія. Країна майбутнього, але жити там складно. Дуже люблю Іспанію – чудовий клімат, приємні люди. Подобається в Хорватії. До речі, зараз ми перебуваємо там на зборі в місті Пореч біля Адріатичного моря. За що також люблю спорт – він дає можливість подорожувати світом, відкривати для себе нові місця.
Чи звертаєш увагу на прикмети перед сутичками? Можливо, маєш якісь ритуали перед змаганнями?
Є таке! Мій головний страх – щось забути взяти із собою в сумку на змагання. Після цього я почуваюся невпевнено, втрачаю концентрацію. Хоча, от щось подібне зі мною трапилося і на Чемпіонаті Європи цього року. Втім, погана прикмета не справдилася, і я стала чемпіонкою. Не знаю, можливо, після цього випадку таких забобонів у мене вже не буде. Хоча раніше, я гостро це переживала. Пригадую, на якомусь чемпіонаті взагалі забула в номері готелю свою акредитацію. Тоді тренери були змушені повертатися, аби привезти мені мій бейдж.
На міжнародних змаганнях тобі доводиться перетинатися із суперницями з країн-агресорів. Чи відчуваєш дискомфорт і як налаштовуєшся на сутички з ними?
Це неприємний момент для нас. А нещодавнє рішення міжнародної федерації боротьби дозволити їм виступати під прапором та гімном взагалі викликає обурення. Зрозуміло, що сутички з ними приносять негативні емоції. Але тут є такий момент: спершу під час таких поєдинків у мене був настільки сильний негатив, що це заважало і відбирало енергію. Тому я вирішила, що емоції слід залишити поза килимом і на сутички виходити з холодною головою.
А де і як повномасштабне вторгнення ти зустріла у 2022 році?
На той момент була у Львові, де проходила реабілітацію після операції на коліні. А от збірна на момент вторгнення перебувала у Києві. Згодом з міркувань безпеки команда виїхала за кордон.
Де бачиш себе після завершення спортивної кар’єри?
Зрозуміло, що час від часу замислюєшся над цим. Втім, зараз я намагаюся цілком сконцентруватися на змаганнях, і хай воно все йде послідовно. На все свій час. Хоча я поки що не бачу себе поза спортом. І моя діяльність після завершення кар’єри однозначно буде пов’язана зі спортом.
Святослав Василик, «Главком»