Він майстерно грає на протиріччях між Вашингтоном і Москвою
Другий тиждень поспіль Китай перебуває на перших шпальтах світових медіа. Тиждень тому Піднебесну відвідав президент США Дональд Трамп, а напередодні до Сі Цзіньпіна завітав Володимир Путін. Як ці дві події впливають на світову політичну арену, чому Китай організував ці візити поспіль, і найголовніше – який зиск від цього для України?
Поки світ занурений у хаос, Китай користується моментом
Твердження китайського полководця та філософа Сунь-Цзи про те, що спостерігаючи з берега річки, можна побачити, як повз пропливає тіло ворога, схоже, справджується для його нащадків. Трамп глибоко занурений у справи Ірану, а також заганяє США у глухий кут конфліктами з європейцями та іншими сумнівними зовнішньо- і внутрішньополітичними рішеннями. Путін не може ані завершити, ані продовжити свою війну в Україні, Росія зазнає втрат від цілеспрямованих ударів по нафтопереробних заводах та іміджевих втрат через інциденти з дронами над Москвою. Сі Цзіньпін усвідомлює, що настав слушний час для використання ситуації.
Що планує Китай? По-перше, остаточно закріпити за собою статус світового лідера. Видання The Conversation зазначає, що Китай нині розглядає себе як центральний центр тяжіння у політиці великих держав.
The Conversation: «Китай не прагне налаштувати Вашингтон і Москву один проти одного, натомість позиціонує себе як політичний центр» скріншот The Conversation
«Протягом багатьох десятиліть Сполучені Штати займали домінуюче становище у «великому трикутнику», балансуючи між Китаєм та Радянським Союзом, а згодом і РФ. Сьогодні геометрія змінилася. І Трамп, і Путін відчули необхідність прибути до Пекіна – для стабілізації, заспокоєння та подання стратегічних сигналів – навіть попри те, що вони протистоять один одному в інших сферах», – йдеться в матеріалі.
Водночас Китай не намагається налаштувати Вашингтон і Москву один проти одного. «Натомість він позиціонує себе як політичний центр: майданчик, де має відбуватися дипломатія великих держав. Китай перебуває на вершині цього трикутника не тому, що він найсильніший у військовому чи економічному плані, а тому, що він має впевненість взаємодіяти зі США та Росією на власних умовах. У цій новій геополітичній конфігурації політика великих держав більше не обертається навколо Вашингтона. Все частіше вона проходить через Пекін», – зазначають у статті.
The Guardian та Bloomberg звертають увагу на протокол – спосіб, у який Сі приймав обох високопоставлених гостей. «Через кілька днів після того, як Дональда Трампа зустріли в Пекіні військовим оркестром, почесною вартою та численними молодими людьми, що розмахували американськими та китайськими прапорами, для Володимира Путіна під час його візиту до Китаю було організовано майже ідентичне видовище. Хореографія обох зустрічей виглядала навмисно дзеркальною, покликаною продемонструвати спроможність Пекіна однаково урочисто приймати лідерів як з Вашингтона, так і з Москви», – пише The Guardian.
The Guardian: «Хореографія двох зустрічей виглядала навмисно дзеркальною» скриншот The Guardian
Bloomberg зазначає: «Звісно, зірки та смуги (прапора США) зникли, їх замінив російський триколор… Були й деякі інші відмінності. Міністр закордонних справ Ван Ї зустрів Путіна в аеропорту, згідно зі стандартним протоколом, а інший високопоставлений чиновник – віце-президент Хань Чжен – привітав Трампа. Цей вибір мав на меті справити враження і, можливо, був пов’язаний з частотою візитів до Китаю: Трамп – рідкісний гість, який здійснює лише свою другу поїздку, тоді як Путін відвідував Китай понад 20 разів протягом чверті століття його перебування при владі».
У Кремлі, демонструючи скромність, закликають не порівнювати ці візити. Прессекретар російського лідера Дмитро Пєсков зазначив, що не слід розглядати все через призму суперництва. Водночас помічник Путіна Юрій Ушаков нагадав, що візит Путіна для зустрічі з Сі був запланований задовго до поїздки Трампа до Пекіна.
Попри стриману офіційну позицію Кремля, путінські пропагандисти, схоже, отримали вказівку отримати максимум користі з цього інформаційного приводу. Російська газета «Аргументи і факти» написала, що Путіна в Пекіні сприймають «як союзника та надійного партнера», тоді як до Трампа ставляться як до «суперника та конкурента, від якого можна очікувати будь-чого».
Є ще одна спільна риса між зустрічами китайського лідера з Трампом і з Путіним: обидва візити призвели до вельми скромних результатів. Хоча Трамп і Сі демонстрували видимість співпраці, їхній саміт приніс мало суттєвих досягнень. Зокрема, прогрес у ключових суперечках щодо експорту чіпів Nvidia та запроваджених Трампом проти Китаю високих мит був мінімальним. Ані на крок не просунулися лідери країн і у питанні Тайваню – Сі просто не бажав його обговорювати. За даними китайських державних ЗМІ, Сі лише попередив Трампа під час переговорів, що питання Тайваню може призвести до конфлікту між двома країнами. Щодо Ірану, то «обидві країни погодилися, що Іран ніколи не зможе отримати ядерну зброю» та «Ормузька протока має залишатися відкритою для забезпечення вільного потоку енергії».
Такий же рівень «ефективності» спіткав і Путіна. Сподівання у Москви були значні: напередодні візиту Путіна до Сі російські посадовці анонсували «конкретний прогрес» в енергетичній співпраці. Насамперед йшлося про давно відкладений газопровід «Сила Сибіру-2», який має перенаправити газ з родовищ, що раніше постачали газ до Європи, до Китаю.
«Однак того дня не було жодних конкретних оголошень щодо «Сили Сибіру-2». Натомість Сі та Путін невиразно пообіцяли поглибити співпрацю в широкому спектрі секторів, причому Сі заявив, що країни «повністю зосередяться на питанні ресурсів». Пізніше Пєсков визнав, що терміни реалізації проєкту досі не визначені», – підсумовує The Guardian.
Найкраще про результати візиту Путіна до Китаю свідчить різке падіння акцій «Газпрому» на Московській біржі.
Який зиск від цього для України?
Тему війни в Україні спритний Сі також зміг використати на свою користь. Так, напередодні візиту Путіна до Китаю The Financial Times повідомила: Сі приватно натякнув Трампу, що Путін може врешті-решт пошкодувати про війну в Україні.
Financial Times: «Сі сказав Трампу, що Путін може пошкодувати про війну в Україні» скриншот Financial Times
Згодом Міністерство закордонних справ Китаю, а також сам Трамп спростували цю інформацію. Однак контекст уже був сформований: Путін їхав до Китаю не як сильний лідер держави, що проводить ядерні випробування своїм «Сарматом», а як стратег-невдаха, який їде просити про допомогу.
Власне, так воно і було. Кожен удар України по стратегічних підприємствах РФ (і тим більше – по Москві та області) – це удар по іміджу Путіна, який досі вважався непохитним, принаймні всередині його країни. «Зростаючі економічні проблеми Росії посилюють її залежність від Китаю, перетворюючи те, що Кремль зображує як партнерство рівних, на дедалі асиметричніші відносини. Однак війна між США та Іраном відкрила для Росії нові можливості. З огляду на те, що нестабільність у Перській затоці загрожує постачанню енергії, а Ормузька протока фактично закрита, Москва прагне представити себе Пекіну як більш надійного довгострокового постачальника нафти та газу», – зазначає The Guardian.
Важливим є також технологічний аспект. На початку повномасштабної війни з Україною Росія видавалася потужним військовим гігантом – зі своїми незліченними танками і ракетами. Згодом саме РФ першою вивела на поле бою безпілотники. Однак минуло 4,5 роки – і ситуація кардинально змінилася.
«Зараз саме Україна має вирішальну перевагу в чисельності, програмному забезпеченні та супутниковій розвідці. Російським військовим було відмовлено в цих супутникових даних, які є критично важливими для нанесення ударів. Поле бою, перенасичене безпілотниками, є наступною фазою війни, і саме в ній домінує Україна. Це домінування знищило російський танковий парк, поклало край широкомасштабним російським атакам і призвело до тисяч загиблих російських солдатів. Атаки безпілотників великої дальності поступово знищили російські радіолокаційні станції ППО та ракети для ППО, зокрема, й станції, що захищають нафтовидобувні об’єкти далеко від лінії фронту. Ці виробничі об’єкти також були знищені, що спричинило дефіцит палива на передовій та в тилу», – пише The Spectator.
The Spectator: «Атаки українських безпілотників великої дальності поступово знищили російські радіолокаційні станції ППО та ракети для ППО» скриншот The Spectator
Автори матеріалу зазначають: оскільки дедалі більше радарів знищується, російське командування стикається з важким вибором: які життєво важливі об’єкти їм слід захищати, а які залишити напризволяще… «Українці точно знають, що робити з незахищеними об’єктами. Росія втратила те, що колись було її головною перевагою: величезну територію для розміщення військових ресурсів та виробництва, включаючи територію далеко від лінії фронту. Сьогодні українські безпілотники можуть досягати цих віддалених місць саме тоді, коли Росії бракує обладнання для їхнього захисту», – констатує The Spectator.
Зауважимо, що РФ відверто «проспала» революцію, яка відбувається у сфері стрімкого розвитку штучного інтелекту. Тоді як Китай вчасно «зловив хвилю» і нині є однією з країн-лідерів із розвитку ШІ. Відтак, Кремлю потрібно не лише монетизувати через Китай свої вуглеводні, а й отримати значно потужнішу підтримку. Адже Україна дедалі активніше впроваджує свої ШІ-розробки в оборонній сфері. Власне, призначення міністром оборони відомого айтівця Михайла Федорова прискорило цей процес.
Поки що Пекін просто грайливо натякає: якщо забажає – підтримає Росію. А от Сполучених Штатів із їхніми санкційними та тарифними погрозами він більше не боїться. «Головний меседж полягає ось у чому: якщо Вашингтон прагне ізолювати Китай, Пекін може ще більше спиратися на свої відносини з Москвою. Важливо те, що Пекін має можливість – якщо забажає – підкріпити військові зусилля Росії шляхом економічної, дипломатичної та довгострокової технологічної та енергетичної співпраці. Вплив Пекіна зараз поширюється далеко за межі Індо-Тихоокеанського регіону та сягає Європи», – пише The Guardian.
Втім, є ознаки того, що Китай «грає» Путіним і точно не сприймає його як рівного. Як помітили самі російські ЗМІ, під час урочистого прийому серед інших музичних композицій пролунав і фрагмент балету «Лебедине озеро» Петра Чайковського. Цей твір став символом драматичних змін за радянських часів. В СРСР його транслювали по телебаченню, зокрема, після смерті генсеків ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, Юрія Андропова та Костянтина Черненка. Тоді ефір заповнювали культурним контентом через відсутність регулярного мовлення. Особливої символіки «Лебедине озеро» набуло під час серпневого путчу 1991 року. Вельми тонкий тролінг.
А поки Трамп методично псує стосунки з європейськими лідерами – з кожним особисто і всіма разом – Пекін на цьому тлі виглядає ледь не взірцем поміркованого партнера. Хоча б з тих міркувань, що для КНР Європа – це великий ринок збуту. А Путін тепер – «токсичний актив», який може лише віддаляти Сі від цивілізованого світу.
Наталія Сокирчук, «Главком»