Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наш спадок 16.05.2026 08:00 Укрінформ Крутяна сорочка зі села Дашківці Якушинецької громади увійшла до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
Вишита сорочка нині вже не щось прадавнє й сакральне, а жива традиція, мастхев на свята та урочистості українців. До того ж у кожному регіоні ці сорочки неповторні й самобутні. Власне, вишивані ексклюзиви є навіть в окремих громадах і селах.
Укрінформ розповідав про клембівську квітку – унікальну сорочку, яку вишивальниці створюють тільки в одному місці на землі. Виявляється, це не єдиний такий культурний феномен: у Дашківцях Якушинецької громади Вінниччини побутує традиція виготовлення жіночої крутяної сорочки.
Її відшивають одним із найдавніших декоративних швів, і місцеві майстрині «закрутили» у ньому свої, подільські, мистецькі уподобання.
ПРАДАВНІЙ ШОВ І ПОДІЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільської ради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька каже, що важко визначити, хто перший і коли розпочав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Утім, у колекції їхнього клубу є вироби, створені такою технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– А є такі, що й раніше вишивали, ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, сорочка 1870 року. Це місцева традиція так оздоблювати, так у нас жіночки собі придумали. Причому чоловічих крутяних сорочок немає, тільки жіночі. Чоловічі в нас вишивали переважно квітковим орнаментом або ж геометричним. А з отаким, з крутяним, тільки під жіночий характер робилися, – сміється Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Каже, особливістю цієї сорочки є те, що її вишивають тамбурним швом. Це один із найдавніших декоративних швів, що утворює на лицьовому боці виробу безперервний ряд петельок. Вони виходять одна з одної, нагадуючи ланцюжок. Тамбурним швом оздоблюють контури, орнаменти та заповнюють площини.
У країнах Близького Сходу, Стародавній Греції та Римі цей шов був відомий ще до нашої ери. Ним вишивали килими й покривала на спеціальних п’яльцях, схожих на великий барабан – тамбур. Звідси й походить назва.
Із часом мистецтво тамбурної вишивки поширилося в інших країнах світу, зокрема в Україні. Найчастіше тамбурним швом вишивали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – майстрині узяли його за основу, щоб створити свій самобутній орнамент.
– У нас можна подивитися на п'ять сорочок, може здатися, що усі однаково вишиті. Але насправді візерунок ніде не повторюється. Тому що кожна жінка створювала собі власний узор. Одна в одної сорочки не «перешивали», кожна робила свої закручені завитки. Через них сорочку й називають крутяною, – так це звучить на місцевій говірці, – розповідає Вісіцька.
Пояснює, що усі контури робили чорним, а «серединки» закручених завитків зашивали нитками різних кольорів, найчастіше – червоними, синіми або зеленими. Ці елементи майстрині «збирали» у різноманітні орнаменти, кому і як підказували смаки та уміння.
Утім, мало було вишити сорочку, слід було ще правильно зібрати деталі, зшити і знати, як її носити.
Джерело: www.ukrinform.ua