Луганський медуніверситет, незважаючи на дві зміни місця розташування, залишається вірним своїй місії та Україні
Луганський медуніверситет зазнав релокації двічі: спершу, після подій 2014 року – з Луганська до Рубіжного, а вже у квітні 2022 року – до Рівного. Заклад не зник з освітньої карти України – навчальний процес тут не зупинявся ні на день.
Чи цінується таке надбання, як виш, на Рівненщині, як він розвивається, чого потребує – ці питання обговорювалися в Рівному під час заходів, присвячених 70-річчю університету.
Також Укрінформ розповість про студентів, викладачів та випускників Луганського медуніверситету.
ДВІЧІ ПЕРЕМІЩЕНИЙ: НЕ ВИЖИВАННЯ, А ПРОГРЕС
Біля навчального корпусу університету в центрі Рівного готуються до прийому гостей – зранку прибувають учасники наукової конференції, що тривала в ці дні, очікують також на поважних відвідувачів.
Спочатку відвідала медико-фармацевтичну конференцію – там якраз обговорювали питання жіночого здоров’я та вплив війни на нього. Триває фахове обговорення, але перед своїм виступом керівниця кафедри акушерства, гінекології та дитячих хвороб, кандидат медичних наук, доцентка Нелля Корнієць, зі сльозами на очах, зачитує привітання від колеги – лікарки з Рубіжанської лікарні, з якою познайомилася у 2015 році в Рубіжному. Відтоді вони підтримують зв’язок і співпрацюють.
Згодом запитую пані Неллю, у чому, на її думку, унікальність їхнього навчального закладу. Вона відповідає – студентоцентризм. Обговорюємо теми, що лунали на конференції.
«Вплив війни на жіноче здоров’я – ми цією проблемою займаємося давно, "підняли" її у 2014 році, коли працювали з вимушеними переселенками», – розповідає пані Нелля. За її словами, жінки, навіть ті, хто евакуювався завчасно та не постраждав від руйнівних дій російської агресії, мають певні проблеми, зокрема, пов’язані з вагітністю.
«Вони інакше сприймають свою вагітність, переймаються нею, адже відчувають, що не можуть захистити цю дитину. І це призводить до того, що жінка дуже часто стикається з загрозою переривання вагітності», – зазначає Нелля Корнієць.
Вона додає, наскільки важливою є підготовка до вагітності – і це стосується не лише належного харчування та режиму сну. Однак багато пацієнток зараз не мають можливості отримати консультацію фахівця, перебуваючи поблизу або безпосередньо в зоні бойових дій.
Далі приєднуюся до екскурсії університетом, яку організували для гостей, серед яких – семеро народних депутатів від Рівненщини та Луганщини. Вони спілкуються зі студентами, обговорюють, зокрема, доцільність зниження прохідного балу для вступу до медичного вишу – виникає дискусія щодо того, яким має бути цей показник.
На дверях аудиторій та лабораторій зазначено, що вони були відремонтовані та обладнані в рамках реалізації проєкту, що співфінансується Європейським Союзом. Аналогічно, виш інформував про ремонт кімнат у гуртожитку за кошти грантів, а також про створення Центру симуляційної підготовки в межах проєкту «Підтримка відновлення та розвитку Луганського державного медичного університету» за фінансової підтримки ЄС.
Ректор університету Сергій Смірнов зазначає, що багаторічна історія закладу свідчить про його здатність до розвитку навіть у найскладніших умовах. Він підкреслив, що університет не лише зберіг кадровий потенціал, а й примножив його, зберігаючи освітні традиції.
«Нам двічі довелося фактично відбудовувати університет з нуля – у 2014 та 2022 роках. Але нам вдалося зберегти найцінніше – наш колектив і якість підготовки фахівців», – зазначив він.
За його словами, у Луганську в університеті працювало близько 400 викладачів, третина з яких релокувалася до Рівного. Частина людей, на жаль, залишилася на окупованих територіях, частина переїхала до інших міст України, а також за кордон. Нині в університеті працюють як викладачі-переселенці, так і представники місцевої громади.
Ректор каже, що університет не лише продовжує освітній процес, але й активно розвивається, впроваджує сучасні освітні технології, розширює міжнародну співпрацю.
«Ми отримали гранти від ЄС, від окремих закордонних громад. Отже, у нас є як бюджетне фінансування, яке забезпечує Міністерство охорони здоров’я, так і додаткове – зокрема, завдяки грантам. І це стимулює розвиток матеріально-технічної бази. Також є гранти, спрямовані на обмін студентами та викладачами», – розповідає ректор.
Він вбачає завдання закладу в тому, щоб створити для студента можливості для самореалізації.
Про вміння університету працювати з грантами згадував під час круглого столу начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль. Посадовець, зокрема, висловив подяку вишу за ефективне використання цього ресурсу. «Не маючи таких обласних, місцевих бюджетів, які б вам щось додавали, ви знаходили грантові кошти від міжнародних партнерів. Я постійно наголошував нашим закладам, нашим територіальним громадам: беріть приклад того, як можна працювати з іноземними коштами», – каже Коваль.
СТВОРИТИ ЦЕНТР МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ
Очільник Рівненщини також вважає, що Луганський медичний університет та Луганський онкодиспансер (також релокований в область) стали візитними картками регіону. За круглим столом зазначили, до речі, що якщо Луганський медуніверситет є єдиним профільним вишем на Рівненщині, то онкодиспансер, що релокований до міста Сарни, створює також здорову конкуренцію для місцевих онкологів.
Перший заступник голови Рівненської облради Микола Кучерук наголосив на важливості того, що область отримала школу Луганського університету, яка формувалася протягом 70 років.
«На сьогодні наші вісім обласних закладів мають клінічні бази Луганського університету», – каже Кучерук.
Тепер, за словами Коваля, постало завдання посилити матеріально-технічну базу університету: вишу бракує приміщень, він уже «переріс» ті, де розташований. А розширюватися необхідно, бо нині виш має значний попит – тут навчається багато мешканців області, це має стати центром медичної освіти.
Випускники, які приїхали привітати університет, із жалем згадують матеріальну базу вишу в окупованому Луганську – університетське містечко, плани щодо будівництва власної клініки.
Заступниця голови Луганської ОДА Катерина Безгинська додала, що університет є прикладом єдності та того, як можна виживати й розвиватися навіть у таких складних умовах. Вона наголосила, що після 2022 року на Луганщині залишилося чотири університети, їх вдалося зберегти, бо були наміри «доєднати – приєднати».
«Перша евакуація – втрата матеріально-технічної бази, інфраструктури, відновлення, докладено багато зусиль, залучено інвестиції, бюджети різних рівнів для того, щоб ми розгорнули цей заклад у Рубіжному. Потім – друга релокація, виникало багато питань щодо евакуації студентів, викладацького складу. Ми це зробили. Відновлення на Рівненщині. Тут докладено багато зусиль Міністерства охорони здоров’я, місцевої влади, яка підставила плече та надала можливість відновитися у Рівному. Зазначу, що ці дві релокації не зупинили освітній процес ні на день», – каже Безгинська.
Ректор вишу також підкреслив: «Так, ми жодної секунди, хвилини, години не переривали навчального процесу. Нам вдалося релокувати та вивезти з Рубіжного, незважаючи на всі труднощі, наших викладачів і студентів. Коли розпочалася повномасштабна агресія Російської Федерації, ми перейшли на дистанційне навчання, дистанційну роботу. До осені 2022 року діяла дистанційна форма освіти, а потім поступово перейшли на очну форму, що надзвичайно важливо для студентів-медиків. Наразі в нашому університеті навчається майже 1,5 тис. студентів та інтернів», – повідомив ректор.
Він також висловив вдячність владі Рівненщини та госпіталю в Клевані, які підтримали релокований виш протягом перших тижнів перебування в області. «Одразу нам передали корпус в одному з найкращих районів Рівного, і це стало поштовхом для подальшого розвитку університету», – зазначив ректор. Тому тепер виш може не лише виживати, а й рухатися вперед.
ПРО ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ
Університет – це долі людей, які втратили дім.
Директорка Центру симуляційного навчання та оцінювання університету Дарія Чередниченко – уродженка Луганщини.
«Університет – моя альма-матер. Мій професійний шлях розпочався у 2016 році саме з Луганського медичного університету, який був релокований вперше до Рубіжного», – згадує Дарія.
Повномасштабне вторгнення вона зустріла на Луганщині – працювала лікаркою-інтернкою. Пройти інтернатуру їй вдалося в Рівному. Для неї було важливим, що рідний університет надав таку можливість, адже дівчина не знала, куди можна виїхати, де знайти прихисток, а здобувати вона прагнула виключно українську медичну освіту. Це була її мрія, до якої вона йшла довго – до цього закінчила медичне училище.
«Питання про те, залишатися чи ні в окупації, у мене навіть не виникало. Хоча, наприклад, раніше я взагалі не виїжджала за межі Сходу країни, навіть у Києві до того ніколи не була. Тому вдячна за можливість, попри все, вже на Рівненщині пройти дуже якісну інтернатуру – вдячна університету та рівненським лікарям. А далі університет надав мені робоче місце, і я вже три роки тут працюю», – каже Дарія.
І додає, що симуляційний центр є важливою ланкою для кожного вишу.
«Саме в симуляційному центрі ми запобігаємо помилкам, які можуть виникнути під час реальних візитів. У центрі ми можемо відпрацьовувати навички без ризику для людського здоров’я. Ми розширюємося, у нас багато різних напрямків: хірургічний, терапевтичний, акушерсько-гінекологічний, реабілітація», – розповідає Дарія.
Вона зазначає, що українська медична освіта є дуже якісною, а виші – конкурентоспроможними.
Студентка 6 курсу Єлизавета Краснопольська – з Луганська. Її родина виїхала слідом за університетом – для них було вкрай важливо продовжити навчання саме тут, у цьому виші навчалася і мама Єлизавети. Хоча, за її словами, було непросто, адже це вже друга адаптація до нових умов – спочатку Рубіжне, а потім ще й Рівне. У ці складні роки вона зосередилася саме на медицині, на навчанні. Університет забезпечив головним – гуртожитком та створив належні умови для навчання. А ще вона вдячна громаді Рівненщини – за гостинність і відчуття безпеки.
«Своє майбутнє я пов’язую з акушерством-гінекологією – за прикладом мами», – уточнює Єлизавета.
Нині ж на студентських лавах поруч із вимушеними переселенцями навчаються місцеві мешканці. Як-от студентка-першокурсниця Анна Руднік, яка буде першою медикинею у своїй родині. Вона пояснює свій вибір саме Луганського медуніверситету тим, що це можливість навчатися в рідному місті. А ще перед вступом вона відвідала дні відкритих дверей, і все, що побачила, їй дуже сподобалося.
«Нам продемонстрували симуляційний центр, усе нове. Тож чому б і ні? База чудова», – каже вона.
УНІВЕРСИТЕТ – ПОСЛАНЕЦЬ ЛУГАНЩИНИ
Виконувач обов’язків декана медико-фармацевтичного факультету Дмитро Олійник закінчив цей виш у 2022 році. Він також родом з Луганщини і виїхав слідом за своїм університетом. Каже, що університет дав йому дуже багато, а він, у свою чергу, вважає своїм обов’язком його розвивати.
«Медичний університет співпрацює з провідними медичними закладами Рівненщини, вони є нашими клінічними базами. Спочатку студенти відпрацьовують свої знання в симуляційному центрі, а потім – на клінічних базах», – розповідає Дмитро Олійник.
А ще, каже Олійник, нині керівництво вишу докладає значних зусиль для відкриття університетської клініки – це стане потужним поштовхом для розвитку як університету, так і медичної галузі Рівненщини. Ідею відкриття клініки підтримує і Нелля Корнієць. За словами пані Неллі, це дасть змогу їй та її колегам – висококваліфікованим лікарям – надавати повсякденну допомогу пацієнтам.
Під час круглого столу також порушувалося це питання, і прозвучала підтримка цієї ідеї від народних депутатів.
Ще один з випускників, який приїхав привітати рідний університет з ювілеєм, – кандидат медичних наук Юрій Черних. У цивільному житті він є відомим в країні онкогінекологом, нині – військовий лікар-хірург.
«Я понад 20 років тому закінчив Луганський медичний університет. Цей виш навчив мене абсолютно всьому в житті – як ставитися до людей, до своїх обов’язків, як служити своїй країні, сформував мій світогляд», – каже Юрій Черних.
У перший день повномасштабного вторгнення лікар добровільно вирушив на фронт.
«Росіяни наступали на Київ. Ми з моєю родиною знали, що таке окупація, – ми раніше тікали з Луганської області. І я вирішив, що мушу піти й допомагати людям захищати країну», – розповідає він.
Тоді його призначили начальником медичної служби батальйону територіальної оборони. Тепер Юрій Черних – командир передового хірургічного відділення.
«Не можу сказати, що я в захваті від цієї роботи, але я мушу це робити, хоч і не підлягаю призову. Служив на всіх напрямках, окрім Запорізького», – каже Юрій.
Рідний виш він називає амбасадором Луганщини.
Довідково. Луганський медичний університет – це понад 50 тисяч випускників-лікарів. Його випускники працюють у 72 країнах світу. ЛДМУ сьогодні – це: сучасні лабораторії та симуляційний центр, два факультети та десять спеціальностей. Понад 1500 студентів та слухачів, понад 100 іноземних студентів, більше ніж 130 викладачів, 24 доктори наук, 56 кандидатів наук, понад 200 наукових публікацій щорічно. Щороку у виші випускають понад 200 лікарів. Найстарший студент – Морей Джеймс (Ірландія), розпочав навчання у 78 років.
Ірина Староселець, Рівне
Фото авторки та надані університетом
Source: www.ukrinform.ua